Буря у Ватикані

Кардинал Шенборн: «Як ви можете просити про Святе Причастя, якщо так багато з вас розбили сім’ї, зранили дітей і живете у тяжкому гріху?»

Над Римом зависли чорні хмари. Після проголошення «Relatio post disceptationem», яке підсумовує синодальні дискусії, багато єпископів не приховували обурення. Ще перед зачитанням реляції префект Конгрегації віровчення кардинал Мюллер в інтерв’ю для американського Catholic TV сказав, що, на його думку, до громадськості дістаються лише окремі думки, а інформація, переказувана через прес-бюро Ватикану, зазнає маніпуляцій. «Християни мають право знати, що їхні єпископи говорять на Синоді», — парирував кардинал Мюллер. Його слова швидко розмістив у своєму блозі Антоніо Соччі. Цей ватиканіст і письменник навів лінки до американський медій, які, на його думку, старанно висвітлюють Синод. І, як випливає з розміщених під лінками висловлювань, багато кардиналів у синодальній залі та переважна більшість єпископів обурена пропозиціями кардинала Каспера і не погоджуються з ним.

Як ви можете просити про Причастя?

Між тим, гучним відлунням рознеслося інтерв’ю, яке дав італійській «La Stampа» кардинал Крістоф Шенборн. Митрополит Віденський не пожалів критики того, свідком чого став у синодальній залі. «У своєму виступі я виразно підкреслив: мені шкода, що ми там весь час займаємося тільки окрайцями проблем, із якими сім’ї мають справу на щодень». «Чому ми постійно говоримо тільки про розлучених, так ніби вони є найбіднішими людьми на світі? Вочевидь їм треба присвятити увагу; але чому ми не говоримо про ті пари, які живуть немов герої у нашому світі та дбають про святість і чистоту подружжя, пари, які становлять приклад вірності?»

Австрійський ієрарх говорив, що коли йдеться про палюче питання розлучених, то він розуміє, що тут потрібні більша увага і поглиблене душпастирство; але він переймається тим, що «бракує серед нас ширшого погляду на родину в таких випадках. Кожна розлучена пара, кожне таке подружжя має дітей, батьків, які стали дідусями й бабусями, у такій сім’ї є сестри і брати, кузени, дядьки… Розлучення зачепило кожного з них, а не тільки цих двох! Як ми можемо про це забувати! Розлучення завжди зачіпає і калічить цілу немовби “мережу” суспільства і ранить клітину, якою є сім’я. Такого погляду на Синоді брак».

Кардинал Шенблон говорить ясно: «Це драма, що ми уболіваємо над розлученими. А хто співчуватиме їхнім дітям? А що з присягою, яку вони склали перед Богом?»

Митрополит Віденський визнає, що він і сам став жертвою розлучення у дитинстві: «Мої батьки розсталися, коли мені було 13 років. Я страшно це переживав, я перекладав, як кожна дитина, провину на себе. Мушу сказати, що найгіршим днем у цілому моєму попередньому житті був той день, вечір, коли я довідався, що батьки розлучаються. На щастя, нас було більше. Тітки, дядьки оточували нас любов’ю, допомагали мамі. Ми вистояли, але рану я ношу донині. І ніхто не здатний цього змінити».

На запитання журналіста, що кардинал думає про Причастя для розлучених, митрополит Віденський відповів: «Це дуже складна проблема, і жоден синод не може її розв’язати. Я маю питання до таких людей, завжди його ставлю, коли мене питають про Причастя:а де ваші діти? Що з ними? Чи ви обтяжили їх тягарем вашого падіння і гріха? Як ви можете просити про Причастя, якщо через ваше порушення даної присяги тепер страждають плоди вашої любові — діти? Чи ви це усвідомлюєте? Ви бачите (звертаючись до журналіста), це драма, про яку ми мовчимо також і на Синоді. Діти після розлучення батьків живуть зазвичай “поміж” одним та другим родителем. І що з цього випливає? Чи можливо це виправити?»

Кардинал Шенборн підкреслює, що хоч він усвідомлює існування прерізних ситуацій у житті, різних причин розстатися, то все одно слід виразно сказати, що розлучені, які уклали поновні зв’язки, живуть у тяжкому гріху, порушуючи заповідь Христа. І додає: «Існує ще й інше питання. Один співподруг полишає іншого на пожирання самотності! І про це я також запитую партнерів: ким стає дружина або чоловік після розлучення? У нашому суспільстві живуть сотні тисяч “удів та вдівців” після розлучення. Живуть самі, бо хтось їх покинув. Ті, хто уклав поновні зв’язки і мають наступних дітей, не відчувають аж такої самотності. Але ж вони когось покинули… Чи можна у такому разі давати їм Причастя? Церква має бути по стороні самотніх і покинутих, Папа підкреслює, щоб ми були при бідних і малих. А такими є саме діти розлучених і ті, кого покинули їхні партнери».

Зрештою, кардинал підкреслює, що в ході дебатів над розлученими під час Синоду повністю бракувало «уваги та дискусії над причинами та історією розлучень. Бо чи такі люди спершу були добре приготовані до подружжя? Може, у багатьох історіях уже немає змоги повернення жінки до чоловіка чи чоловіка до жінки. Але чи докладено всіх сил, аби їх повернути? Якщо так — отже, між ними немає любові. А що ж є? Ненависть? Як можна залишити її у серці? Тому я знову запитую таких розлучених: як ви збираєтеся просити про Причастя, якщо у ваших серцях злість і ненависть?»

Цінний скарб

Митрополит Відня підкреслює, що прагнення Церкви — якомога більша залучитися у примирення пар, у серйозний шлях покаяння для них. «Питання розлучених осіб та їхнього доступу до Причастя — це питання не тільки цих двох, але цілої сім’ї, цілої гори проблем», — додає він. «Вочевидь у багатьох випадках ми можемо розпочинати у Церкві процес ствердження недійсності подружжя, якщо постають серйозні причини; але тільки Бог знає правду про таких людей, правду про їхнє життя. Я не кажу цього, аби когось звинуватити, але щоб нагадати: так, Бог — милосердний, бо Він любить кожного з нас, говорить до наших сердець. Але треба запитати себе: що з моєю совістю і яка моя ситуація перед Богом, якщо я живу у новому зв’язку?» Митрополит підсумовує: «Але ті дебати, такі гарячі довкола Причастя для розлучених, спонукають замислитися. Бо існує чимало людей, які приступають до Причастя автоматично, не замислюючись, і є такі, хто може, та не приступає. Подивіться, який це великий скарб — Святе Причастя! Скільки людей тужить за ним!»

Йоанна Бонткевич-Брожек, wiara.pl