Колись, коли чоловік і жінка вирішували, що хочуть бути разом, вони одружувалися. Сьогодні виявляється, що існує чимало інших опцій для вибору. Маємо змогу бути разом, не укладаючи офіційного подружжя… Стільки пропозицій, які виглядають такими привабливими, і що ж вибрати?
З’явилися інакші форми зв’язків. Трапляються зв’язки вікендові, коли люди живуть разом тільки на вихідні, натомість протягом робочого тижня провадять осібне життя. Зростає популярність віртуальних зв’язків, інтернетних… Є й такі, що об’єднують більше ніж двох партнерів… Але навіть якщо ми думаємо про подружжя, то дуже часто нам видається, що, в принципі, поспішати не варто.
Таким чином виникає форма «подовжених заручин». Іще не подружжя, вже не співжиття, тільки таке собі дуже довге «роздумування», під час якого ми хочемо щось там перевірити…
Що ж вибрати серед усіх привабливих пропозицій? Чи в подружжі є щось таке, через що на нього варто попри все зважитися, і то не відкладаючи на далеке «колись» або «може, якось»? Наша відповідь — ТАК.
Замислюючись над цим питанням, ми дійшли висновку, що подружжя — єдине, що комплексно задовольняє наші важливі потреби.
Перша потреба, яку задовольняє подружжя, — це потреба інтимної близькості та спільноти. Ми принципово не належимо до самітників, хоч інколи полюбляємо побути на самоті. Однак на щодень ми потребуємо мати поруч людей, і таких, які будуть не тільки нашими колегами, але тих, із ким ми будемо мати близькі стосунки, людей, перед якими ми зможемо відкритися, з якими зможемо поділитися своїми побоюваннями й радощами.
А таких людей вочевидь не може бути багато. Тільки з деким ми зможемо осягнути глибокий рівень інтимного зв’язку й емоційної відкритості. Може видаватися, що таку потребу близькості може задовольнити не тільки подружжя, а тому це може бути найслабкішим аргументом на його користь.
Однак подружжя задовольняє також і наступну потребу — відчуття безпеки. В офіційно укладеному подружжі моє життя стає її/його життям, моє добро — її/його добром. Розуміння цього значно полегшує і допомагає розвивати інтимний зв’язок, базований на щирості. У будь-якому неформальному зв’язку неможливо мати повне почуття безпеки. Бо насправді ми ніколи не знаємо, коли він закінчиться. А закінчитися він може будь-якого дня — і, власне кажучи, без відповідальності.
Тим часом сам факт укладення подружнього зв’язку офіційним чином, публічно, поєднаний з конкретним церемоніалом, збільшує відчуття нашої впевненості, що сторона, яка приймає на себе зобов’язання щодо нас, виконає їх. Це стосується не тільки подружжя. Угоди, укладені письмово, оцінюються вище за укладені усно.
Подружжя становить певну форму угоди: укладається формально і публічно. Публічно до тієї міри, що ми запрошуємо на шлюб батьків, родичів, близьких, друзів, а якщо ми віруючі й беремо шлюб у Церкві, то запрошуємо бути нашим свідком також і Бога, перед чиїм обличчям стаємо. Свої зобов’язання ми виражаємо урочистою присягою. Тому потім набагато важче відійти. А ще раніше потрібно пройти невигідну процедуру розлучення, коли говоримо про державну реєстрацію. В процесі цього, і ще перш ніж дійде до самого розлучення, чимало зв’язків вдається врятувати!
Вочевидь офіційний шлюб не дає стовідсоткової гарантії безпеки, а тільки певний її рівень. Якось у радіотрансляції пролунала думка, висловлена одним чоловіком, і сильно запала нам у пам’ять: «Я би вже пішов собі не раз, якби та жінка не була моєю дружиною. Але якби я пішов, то не пізнав чи, що таке любов».
Подружжя також задовольняє потребу відчуття автентичності. Кожен з нас потребує знати, хто він такий. Хто я? Ким я є в суспільстві? Хто я для іншої людини? Хто я у сім’ї? Це фундаментальні для нас питання, на які ми шукаємо відповідей.
У житті ми завжди пов’язані певними структурами, суспільними та сімейними ієрархіями, і повинні знати, як саме ми в них вбудовані і які з огляду на це маємо обов’язки, права і можливості щодо інших людей.
Єднаючись з іншою особою, ми потребуємо знання, ким ми для неї є і ким кожен з нас є для середовища, в якому ми функціонуємо. Як ми уявляємо собі цю особу? Хто вона така? Вочевидь, можна сказати: «Це Вася, це Катя». Але так само очевидно, що це нічого не говорить нашому середовищу. Або, сучасніше: «Це мій хлопець, це моя дівчина», «мій партнер, моя партнерка», чи просто «ми разом». Тільки ось це так само не розв’язує проблеми автентичності!
Ви мешкаєте разом? Ви гуляєте разом? Ви зустрічаєтеся? Спите разом? Хто ви насправді одне для одного, і з огляду на це — як ми, люди вашого оточення, маємо вас сприймати? Укладаючи подружжя, Вася і Катя перестають бути просто Васею і Катею, а починають бути чоловіком і дружиною. З’являється нове визначення, нова якість, яка точно ставить нас у певну точку в сімейних і суспільних структурах.
По-четверте, подружжя задовольняє потребу відчуття приналежності. У подружжі ми належимо одне одному. Для декого це звучить як обмеження свободи. Але це така дивна річ, що ми, з одного боку, прагнемо повної свободи, а з іншого — маємо прагнення (часто навіть не усвідомлюючи цього), щоби хтось нам сказав: «Ти мій, ти моя». Десь у наших серцях записане: «Ви прагнете комусь належати. Ви хочете когось мати»… Зазирніть у свої серця!
Подружжя також задовольняє потребу відчуття цінності. Коли ми офіційно укладаємо подружжя, то друга людина переказує цим усьому світу: «Ти для мене так сильно важливий/важлива, що я хочу віддати тобі своє життя і прийняти твоє, хочу взяти за нього відповідальність, хочу з’єднатися з тобою і не соромлюся цього. Ти для мене такий цінний/така цінна, що незалежно від того, що в цьому житті станеться, я хочу йти цим життям із тобою. Вибираю тебе з-посеред усіх людей на світі. Ти для мене — найвища цінність. Я довіряю тобі, як нікому більше. Кажу це при всіх, у присутності всіх моїх найближчих людей, кажу це офіційно, перед лицем Бога, ставлю свій підпис і ручаюся своїм словом».
Уффф!!! Почути щось таке — неймовірно!
Коли ми зустрічаємо людей, які кажуть, що воліють бути разом без церемоніалів, без присяг, «без паперів», то ми їх запитуємо: ти не маєш довіри до неї/нього чи до себе? Якщо до неї/нього, то навіщо витрачаєш із нею/ним свій дорогоцінний час? Якщо до себе, то як у тебе вистачає нахабства відбирати час її/його життя? Нехай пошукає когось, гідного довіри!
А може, ця інша людина просто не цінна для тебе? Може, вона не є ніким важливим? Це такий собі зв’язок на «поки що», доки не знайдеться хтось ліпший?
Існує ще одна потреба. Може, найважливіша, — вона сягає вище за всі вже названі, разом узяті. Це глибока потреба нашого серця перебувати у згоді з Божим планом для людини.
Якось ми брали участь у телепрограмі, де зіткнулися дві опції — прихильників і противників подружжя. (Ми вочевидь були серед прихильників.) У журі сиділа пара молодих — але не надто молодих — людей, двоє самостійних, самодостатніх, самофінансованих, які вже роками жили у неформальному зв’язку й були впевнені що не збираються нічого змінювати. Однак запрошені на програму вирішили вислухати позиції обох сторін. Серед противників подружжя сиділи люди відомі, вражаючі, красномовні, знані з перших шпальт газет, а їхні аргументи звучали навдивовижу переконливо.
Серед прихильників подружжя не було зірок (окрім однієї, посадженої там всупереч її волі, але вона вже була в черговому заміжжі, й тому була визнана ведучими за прихильницю), зате було трохи «звичайних» подружжів, також і ми, священик, якась черниця. А наші аргументи — ну що ж, нагадували те, що ми згадали вище, і не звучали медіально. Ми мали дивне відчуття програшу цієї словесної баталії.
Коли програма добігала кінця, суддя-чоловік мав у рамках подяки мав вручити букет своїй колезі-судді-партнерці. Однак він зробив щось, чого ми не сподівалися! Він схилився перед нею і спитав: «Ти станеш моєю дружиною?» Вона ж, поглянувши на нього, розридалася. То був справжній плач, джерело якого крилося у глибині серця. І вона сказала: «Так».
Ведучий, дещо розгублений, закінчив програму, в студії залягла дивна тиша. Потім ми почали підходити до пари журі, вітати їх, складати їм побажання… Вона плакала і сміялася крізь сльози. Противники подружжя, здавалося, не знали, що їм із цим фортелем удіяти…
Особисто ми переконані, що подружжя двох людей, жінки і чоловіка, становить Божий план для людини. Він вписав цей план як потребу в наші серця.
Магдалена і Вєслав Грабовські, deon.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
