Роздуми над Словом Божим на вівторок IV тижня Великого Посту
Чи ми завжди розуміємо, чого бажаємо? І чи важливо розуміти, чого ми бажаємо? Про це сьогоднішнє Євангеліє.
Звернімо увагу, що Ісус сам підходить до хворої людини і питає: «Бажаєш одужати?» Ну та хіба ж Ісус не розумів, що там, у Вітесді, люди лежали очікуючи зцілення… Яку ми чуємо відповідь хворого?
В оригіналі, у грецькому тексті, а також у перекладах іншими мовами (наприклад, англійська й арабська) відповідь починається звертанням: «Пане, людини не маю, щоб коли…» Відсутнє стверджувальне «так». Але Господь питав, чи бажаєш, а не які перешкоди маєш! Із відповіді людини на конкретне питання про її бажання слідує пояснення причин, чому хворий усе ще хворіє. Здається, що той чоловік ніби пам’ятав, чого він там лежить, але вже сам чітко не знав, чого він хоче.
Ця хвора людина лежала на ліжку, не могла самостійно рухатися, залежала від інших та їхнього бажання віднести або не віднести його в купальню. Образ хворого, який не знав, чого хоче, і залежав від бажання інших, — це образ усіх людей, які скалічені тиском, контролем, надмірною опікою та гнітючими бажаннями інших; тих, хто не розуміє своїх власних бажань. Прикладів скалічення й залежностей не бракує. Наприклад, дорослий чоловік, який все ще живе з мамою, неодружений і не реалізований у житті, бо слідує її бажанням, а не своїм. Або діти багатіїв, які впадають у різні залежності (наркотичні, алкогольні тощо), бо не знають, чого ще можна бажати, або живуть під гнітом впливових батьків та їхніх бажань. Маю близьку знайому, у неї впливовий батько, який усе за всіх завжди вирішував і тиском продовжує нав’язувати своє бачення. У дорослому віці моя знайома все ще не знає, чого хоче, не має життєвих цілей, пливе за течією.
Хворий із Вітесди також символізує людину, яка не має життєвої мети і сприймає себе як жертву обставин. Інколи жити чужими бажаннями легше, бо тоді звикаєш, що хтось буде вирішувати, а потім нести відповідальність. Цей хворий у Вітесді опосередковано перекладав провину на оточуючих, які його не відносили до купальні. То не він не певний, чи бажає одужати, — то вони його не несуть, коли треба.
Для порівняння згадаємо зцілення сліпого Вартимея (Лк 18, 41‑43). Там Ісус запитав сліпого: «ЩО хочеш, щоб Я зробив тобі?» — і дістав конкретну відповідь: «Щоб я прозрів».
Також порівняємо наслідки зцілення хворого з Вітесди та сліпого Вартимея. Хворий пішов і розповів про Ісуса фарисеям. Сліпий Вартимей «пішов за Ісусом, славлячи Бога».
Чи важливо Богу наше розуміння, чого ми бажаємо? Впевнена, що так. Адже якщо немає мети, куди рухатися, то немає і руху. Втрачається час, життя, можливості, таланти, Божі плани для нас, зрештою можемо втратити доступ і до Царства Небесного. Бог нам дав вільну волю, щоб ми обирали власні цілі, шляхи та бажання. Коли не знаємо, чого бажаємо, то навіть не помічаємо змін у своєму житті. Хворий не подякував за зцілення, й не написано, що він зрадів цьому.
Добру новину становить те, що навіть якщо я той хворий, скалічений над-опікою батьків або живу бажаннями інших, не знаю, чого хочу і куди йти, уникаю відповідальності за своє життя, — Ісус сам до мене приходить і допомагає своїм запитанням, яке вже містить відповідь: «Бажаєш……?»
фінансово.
Щиро дякуємо!
