На Великий Четвер 2 квітня припадає 10 річниця смерті папи Йоана Павла ІІ. З цієї нагоди публікуємо різні факти й думки, пов’язані з відходом Папи.
Під час останнього (як виявилося) паломництва на батьківщину, 2002 року, папа «попрощався» з дорогими йому місцями молодості. Він проїхав обік дому по вул. Тинецькій, де мешкав разом із татом після переїзду до Кракова, перед костьолом св. Флоріана, де був душпастирем молоді, також відвідав гріб батьків, Тинецьке абатство і монастир камедулів на краківських Бєлянах. Папський вертоліт пролетів над рідними Вадовіцами та його коханими Татрами…
Йоан Павло ІІ почав писати заповіт уже через півроку після початку свого понтифікату — в березні 1979 р. Текст він доповнював сім разів, завжди під час великопісних реколекцій. Останній запис датований 2000 роком. У цьому незвичному, дуже особистому документі папа із вдячністю згадує батьків, родичів, людей, пов’язаних із близькими йому місцями: Вадовіцами, початковою школою, гімназією, університетом, фабрикою «Сольвей», Неговіцією, храмом св. Флоріана… «Усім їм прагну сказати одне: хай вам Бог віддячить!» Цей надзвичайно простий документ завершується словами Христа, процитованими латиною: «В руки Твої, Господи, віддаю духа мого».
Останньою неділею в житті папи була Великодня неділя 27 березня 2005 року. Того дня в обід хворий Папа підійшов до свого вікна, аби з нього привітати натовпи вірних і туристів, згромаджених на площі св. Петра, і вділити традиційне благословення Urbi et Orbi (Місту і світу). Однак він уже не був спроможний вимовити жодного слова,тільки поблагословив вірних.
Розуміння того, що фізичні обмеження посилюються, безсумнівно посилювало і страждання папи. Менше ніж за тиждень до смерті він зізнався своєму оточенню: «Якщо я не можу бути з людьми, якщо не можу відправляти Святу Месу в таке велике свято, як Великдень, якщо я не можу промовити, то краще вже, щоб я відійшов».
Йоан Павло ІІ прекрасно усвідомлював, що помирає. Останнього дня він хотів мати якнайбільше спокою. Попросив, аби йому читали Євангеліє св. Йоана, а увечері звернувся до найближчих, аби відслужили Месу при його ліжку, і ще прийняв кілька крапель Євхаристії, після чого поступово втрачав свідомість.
Папа помер 2 квітня 2005 року у віці 84 років. Смерть настала о 21.37. Біля ложа Йоана Павла ІІ, який помирав у папських покоях, були його найближчі співпрацівники, зокрема архиєпископ Станіслав Дзівіш, особистий секретар папи, отець професор Тадеуш Стичень, його студент із Люблінського католицького університету, отець прелат Мечислав Мокшицький і сестри-серцянки, які опікувалися папою на щодень. Була там також доктор Ванда Пултавська, яку з о. Войтилою єднала багаторічна співпраця і дружба.
За два дні до смерті Йоан Павло ІІ ввірив Церкву та світ Божому Милосердю. В спеціальній телеграмі від 31 березня 2005 року на урочистість Божого Милосердя у Лагєвніках він, зокрема, написав: «Прагну знову ввірити цій Любові Церкву та світ, усіх людей на всьому видноколі, а також себе самого у моїй слабкості». Телеграму зачитали у санктуарії наступного дня по смерті папи, у неділю 3 квітня.
Понтифікат 264‑го Наступника св. Петра тривав 26 років, 5 місяців і 16 днів, ставши третім за тривалістю в історії папства — після св. Петра і Пія ІХ. У загальних аудієнціях папи Йоана Павла ІІ взяли участь загалом близько 18 млн. осіб.
Пронизливий опис останніх хвилин папи переказав за кілька днів по його смерті о. професор Тадеуш Стичень. «Я був свідком, як він підносив руки (…) як ніби прикликав (…) це обличчя з’явилося несподівано, як обличчя когось усміхненого (…). Усмішка, яка немовби не вмирала, але залишалася живою і щораз більше промовистою».
Згідно з традицією похорону пап, до труни з тілом Йоана Павла ІІ було вкладено (запечатану у спеціальній металевій тубі) записану латиною його коротку біографію. Початок цього документу, який зветься «rogito», звучить так: «У світлі Христа воскреслого, 2 квітня року Господнього 2005, о годині 21.37 увечері, коли субота добігала кінця і ми вже увійшли в День Господній в Октаві Великодня і в Неділю Божого Милосердя, возлюблений Пастир Церкви Йоан Павло ІІ перейшов із цього світу до Отця. Його відхід супроводжувала молитвою вся Церква, зокрема молодь».
За день до смерті папа попрощався зі своїм найближчим оточенням, пишучи (з допомогою архиєпископа Дзівіша) на невеликому аркуші: «Я радісний, і ви також будьте [радісні]. Молімося разом із радістю. Все ввіряю Діві Марії».
«Коли ж настане хвилина остаточного “переходу”, дозволь, аби ми вміли її привітати зі спокоєм у серці, не жалкуючи ні про що, що нам доведеться покинути», ‑- написав Йоан Павло ІІ у складеній ним 1999 року молитві, яку він умістив у «Посланні до людей похилого віку».
Час помирання папи викликав велетенське зацікавлення мас-медій, неможливе для порівняння ні з якою іншою подією в історії світу. Не становить таємниці, що найбільші телеканали вже за багато місяців наперед виклали величезні гроші за право поставити камери у місцях, із яких відкривався гарний вид на площу св. Петра.
Завдяки факту, що впродовж останніх днів життя папи Йоан Павло ІІ був абсолютною Темою номер один у медіях цілого світу, мільйони людей могли не тільки поточно слідкувати за розвитком ситуації, але й молитися в намірі папи, у почутті солідарності з вірними й туристами, згромадженими на площі св. Петра.
Свідчення, як дав світові помираючий Йоан Павло ІІ, було назване «п’ятнадцятою енциклікою». Повсюди зверталося увагу, що попри тяжку хворобу він прагнув виконати свою місію до кінця; що (на противагу попереднім ватиканським звичаям) він не робив зі своєї хвороби таємницю і що з великим спокоєм сприймав наближення кінця життя, заохочуючи оточення, аби залишалося радісним, бо й він сам зберігає радість.
«Я шукав вас, а тепер ви прийшли до мене, і за це я вам дякую», — прошепотів на ложі смерті Йоан Павло ІІ, довідавшись, що на площу св. Петра прибули натовпи молоді, аби молитися за нього.
«Вмираючий Йоан Павло ІІ нагадав мені Христа, з тією відмінністю, що Христос на хресті міг говорити, а Папа відходив у мовчанні», — сказав за кілька днів до його смерті доктор Ренато Буццонетті. Італійський лікар був поруч із папою від початку його понтифікату й аж до смерті.
Останній у своєму житті молебень Хресної Дороги тяжко хворий папа відправив у Велику П’ятницю, 25 березня 2005 року, в своїй приватній каплиці, переглядаючи на екрані трансляцію традиційної Хресної Дороги у Колізеї. Під кінець молебню папа узяв у руки великого дерев’яного хреста. Фотографії, на яких увічнено цю мить, належать до найбільш популярних знімків за весь його понтифікат.
Під час останнього перебування у клініці Джемеллі Йоан Павло ІІ мав операцію трахеотомії. Це мало допомогти йому дихати. Стан папи поліпшився, але — що становить природний наслідок такої операції — він спочатку втратив голос, хоча вже за кілька днів потроху міг порозумітися з оточенням.
«Йоан Павло ІІ на новому етапі свого страждання увійшов на шлях страстей Христа», — казав кардинал Йозеф Ратцінґер незабаром після того, як папа мав операцію трахеотомії. Він тоді сказав, що мовчання папи має свій сенс, і що Йоан Павло ІІ готовий іншим способом переказувати рішення і спілкуватися. Кардинал, який за півтора місяці пізніше мав сам стати папою, підкреслив, що символом довгого понтифікату Йоана Павла ІІ є страждання, яке становить єдине у своєму роді послання. «Також і на шляху свого страждання папа багато сказав і дав людям».
Смертельно хворий Йоан Павло ІІ ще змін побачити свою свіжовидану книжку «Пам’ять і автентичність». Перші примірники папу вручив 9 березня у клініці Джемеллі голова Суспільного видавничого інституту «Знак» Генрик Возьняковскі. За його словами, папа поклав руку на обкладинку, погладив її і сказав: «Нехай тепер іде поміж людей». У пізніші дні, за побажанням Йоана Павла ІІ, ті, хто ним опікувався, читали йому цю книжку вголос.
У 1989 і 1994 роках папа написав два листи, в яких виразив готовність відійти від керування Церквою з огляду на тяжку хворобу або іншу перешкоду, яка зробить для нього неможливим виконання його послуги (зміст документів оприлюднено через п’ять років по смерті папи). У листі від 15 лютого 1989 року він написав: «(…) у разі хвороби (…), яка б не дозволяла мені плідно виконувати моє апостольське служіння, або ж у випадку, коли інша серйозна і тривала трудність була би в цьому перешкодою, я відмовлюся від мого святого і канонічного правління, як Єпископ Рима і як Глава Святої Вселенської Церкви, на користь отця-кардинала, декана Колегії кардиналів (…)». У другому листі, 74‑річний уже папа написав: «(…) я залишив письмово свою волю відмови від святого і канонічного правління Римського Папи у разі хвороби, яка була б визнана за невиліковну і яка робила б неможливим [плідне] виконання функцій служіння Петрового».
У вересні 1981 року папа написав спеціальне послання на тему замаху, яке він мав зачитати під час загальної аудієнції. У ньому він зазначив, що свої слова скеровує «також до того мого брата, який 13 травня хотів позбавити мене життя, а хоча до цього не дійшло, то він став причиною численних ран, які я мусив лікувати протягом довгих місяців». Папа запевнив, що простив свого нападника вже у «швидкій», яка везла його після замаху, і додав: «Акт прощення — це перша і головна умова, аби ми, люди, не були взаємно поділені й не стояли один навпроти іншого як неприятелі». Потім він відмовився від думки прочитати цей текст, визнаючи, що це було би неправильним у світлі процесу розслідування.
Перед тим, як закрили дерев’яну труну з тілом Йоана Павла ІІ, настав обряд закриття його обличчя білою хустиною. Це супроводжувалося молитвою до Господа життя і смерті: «Віримо, що життя Йоана Павла ІІ нині є в Тобі. Його обличчя, вже не освітлене світлом цього світу, нехай буде назавжди освітлене Твоїм, вічним і невичерпним Світлом. Його обличчя, яке досліджувало Твої путі, аби вказати їх Церкві, нехай радіє Твоєю благодаттю. Його обличчя, якого ми вже не побачимо, нехай радіє Твоїй присутності».
Йоана Павла ІІ поховали у місці, де до 2001 року був гріб Йоана ХХІІІ. Труну з тілом цього папи перенесли з огляду на його беатифікацію (3 вересня 2000) до базиліки св. Петра.
Похорон Йоана Павла ІІ, який відбувся 8 квітня 2005 року в Римі, став найбільшим в історії світу зібранням найважливіших людей планети. У прощанні з папою Войтилою взяли участь 200 офіційних делегацій із главами держав і представниками королівських родів, очільниками релігій та конфесій усього світу і главами найбільших міжнародних організацій.
Прощальну літургію очолив декан Колегії кардиналів Йозеф Ратцінґер, а разом із ним співслужили 160 кардиналів і Патріархів східних Церков та кількамільйонне згромадження вірних з усього світу. В гомілії під час Меси за душу папи кардинал Ратцінґер сказав: «Ми можемо бути певні, що наш возлюблений Папа нині стоїть у вікні дому Отця Небесного, бачить нас і благословляє».
То саме Йоан Павло ІІ «привів» кардинала Йозефа Ратцінґера, пізніше Бенедикта XVI, до Ватикану. 25‑го листопада 1981 року тодішній митрополит Мюнхена і Фрайзінга був призначений префектом Конгрегації віровчення. Він став однією з найвиразніших постатей Ватикану і «стражем доктрини» під час майже всього понтифікату папи Войтили.
На жалобних урочистостях на площі св. Петра, згідно з традицією, труну з тілом папи поставили не на катафалк, а на килим, розстелений на сходах базиліки. Перед похованням у ватиканських гротах кипарисову труну вклали в другу, металеву, оцинковану. На обох проставили печаті Ватикану. Всередину вклали пам’ятні медалі понтифікату. Тіло Йоана Павла ІІ перенесли до гробниці 8 травня о 14.20.
За матеріалами: wiara.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
