Роздуми над Божим Словом на понеділок VI Великоднього тижня
Сьогоднішнє перше читання розповідає про дуже коротку подію з життя апостола Павла. Прибувши у Филиппи, суботнього дня він виходить «за браму до річки, де звичайно була молитва» (Діян 16, 13). І що ж він там робить? Може, навчає когось? Чи виголошує надзвичайну проповідь до натовпів? Зовсім ні! Він там розмовляє з жінками. Серед них знайшлася одна на ім’я Лідія, якій «Господь відкрив серце, аби пристала до того, що говорив Павло» (Діян 16, 14). Здавалося б, нічого особливого. Але ця подія являє собою живу картину слів Ісуса з сьогоднішнього Євангелія: «Коли прийде Утішитель, якого Я вам пошлю від Отця, Дух Істини, який походить від Отця, то Він засвідчить про Мене. Та й ви свідчіть …» (Йн 15, 26-27). Ісус каже, що Святий буде свідчити, але й ми маємо свідчити. Так, наче робить ці два свідчення залежними одне від одного. Що було б, якби Господь відкрив серце Лідії, а Павло не проповідував Христа? За таких умов того дня спасіння могло оминути не тільки її, а й увесь її дім (пор. Діян, 16, 15).
Найчастіше ми гадаємо ніби нам немає що людям сказати. Що як почнемо говорити про Ісуса, то нас сприймуть за релігійних фанатиків. Але що важливіше: те, що про мене подумають люди, чи спасіння Божої дитини, а разом із нею й усього її дому?
Ця ситуація з життя Павла нагадує дуже подібну подію з життя Ісуса, описану в Євангелії від Йоана, у 4 розділі. Тоді Ісус одного дня теж розмовляв… І тоді з Ним спілкувалася жінка. Самарянка. Після того, як її серце відкрилось на Боже слово, — навернулося ціле місто: «Багато самарійців з того міста повірило в Нього через слова, які засвідчила жінка: Він сказав мені все, що я зробила. Ось чому, коли прийшли до Нього самарійці, то просили Його, щоби побув у них. І Він пробув там два дні. Значно більше повірило через Його слово» (Йн 4, 39-41). А що було б, якби вона того дня мовчала? Якби сказала: «Моє життя не таке, щоб свідчити про Бога. Я не священик і далеко не свята»?
Свідчення про Бога часто нас лякає, бо ми все беремо на себе, вважаємо, що ми щось маємо зробити надзвичайне. Ні. Зовсім ні. Просто відкрий свої уста, а Дух сам буде пробуджувати серця.
фінансово.
Щиро дякуємо!
