Символіка трагічних подій має бути якомога більше людською і якомога менше політичною. Тоді вона промовлятиме до всіх сердець і нікого не підштовхне до сварок, які знову ведуть до воєн…
Повернімося ж у травень 1915 року, в дні другої битви при Іпрі, коли канадський воєнний хірург Джон МакКрей поховав свого друга — убитого осколком лейтенанта Алексіса Хелмера. А біля його могили, на полі, всіяному квітами маку, написав вірша, що складався усього з 15 рядків — «На полях Фландрії».
In Flanders fields the poppies blow
Between the crosses, row on row,
That mark our place; and in the sky
The larks, still bravely singing, fly
Scarce heard amid the guns below.
We are the Dead. Short days ago
We lived, felt dawn, saw sunset glow,
Loved and were loved, and now we lie
In Flanders fields.
Take up our quarrel with the foe:
To you from failing hands we throw
The torch; be yours to hold it high.
If ye break faith with us who die
We shall not sleep, though poppies grow
In Flanders Fields
Чому — маки?
Справа в тому, що насіння маку може довго спати у землі, очікуючи, коли людина цю землю потривожить, і тоді воно рветься нагору, до сонця.
Загиблих доводилося ховати просто на полі бою, в землі, поораній снарядами. А що маки виявилися єдиними рослинами, які можуть розквітати, коли все довкруг мертве, то ці поля виявилися застелені килимом маків — таких само червоних, як пролита кров.
Кажуть, такої кількості маків у тих місцях не бачили ніколи ні до, ні після тих страшних часів.
Вірш був опублікований у журналі «Панч», того ж 1915 року. Він став символом самопожертви всіх, хто боровся у тій війні, й незабаром обійшов усі фронти Першої світової війни. Пізніше він став піснею.
Сам МакКрей ніколи про це не дізнався. Він загинув у січні 1918 р. й був похований у Франції. В його домі, у Канаді, тепер музей, у якому є, зокрема, плита з вигравіюваним на ній віршем. А квітка маку стала символом урочистостей, присвячених усім загиблим у Першій світовій та інших війнах…
В полях фламандських квітне мак
Поміж хрестів — скорботний знак
По нас; а жайвір серед хмар
Нам шле свій спів — останній дар,
Ледь чутний тут крізь грім атак.
Бо ми, полеглі в цих полях,
Ми, що кохали, нині — прах,
Жили — і прийняли удар
В полях фламандських.
Ідіть у бій, забувши страх,
Нам світоч випав з рук, відтак —
Вам підіймати цей тягар!
Якщо загасне віри жар —
Наш сон розвіється, як мак,
В полях фламандських…
За відгуком в інтернеті однієї з користувальниць, маки — «якнайбільше український» символ, у якому, як і в улюбленій пісні, поєдналися червоне й чорне: «червоне — то любов, а чорне — то журба».
За матеріалами: Дмитрий Чекалкин
Переклад українською: Oksana Samara
фінансово.
Щиро дякуємо!
