Мета першого тижня Духовних Вправ

Мета 1-го тижня Духовних Вправ

Мета 1-го тижня Духовних Вправ: через свої зовнішні орієнтири ввійти у себе глибше, пізнати свої внутрішні орієнтири, які можуть бути протилежністю зовнішніх, тобто пізнати і прийняти правду про себе самого. А ця правда гірка і болюча: вся моя богомільність, святість, священство, богословська освіта тощо — це фігові листки, якими я закриваю свою наготу, як Адам і Єва в раю. Король голий — і це постійний екзистенціальний стан душі, який був, є і буде завжди.

Осягнення цієї мети Духовні Вправи описують так:

Вигук зачудування, породжений глибокими почуттями. Розмірковуємо про всі створіння і дивуємось, як вони залишили нам життя та ще й оберігали його; про ангелів, які, хоч і є мечем Божої справедливости, терпіли нас, обороняли і молилися за нас; про святих, які заступалися за нас у своїх молитвах; про небо, сонце, місяць, зорі, стихії; про плоди, птахів, риб і тварин; про землю, яка чомусь не розступилася і не поглинула нас, створивши нове пекло, де ми були б приречені на вічні страждання.

34-а Конгрегація Отців Єзуїтів подає визначення єзуїта: «Єзуїт — грішник, посланий Богом у світ нести Добру Новину саме тому, що пізнав і усвідомив свою гріховність». Отож, мета 1‑го тижня Духовних Вправ — стати єзуїтом.

Від зовнішніх до внутрішніх орієнтирів

В Отців Пустелі були такі духовні практики: послушникові доручали якусь повністю безглузду роботу — підливати сухий патик, садити моркву догори ногами тощо. Традиційно це пояснюють як вироблення досконалого послуху, ніби Отці Пустелі були настільки темними, що виховували бездушних зомбі. Може, суть і мета таких вправ була в іншому? Людина скерована на зовнішні орієнтири, у цьому різі – на результат своєї праці. А результату не буде, тільки марнування часу й городини. Яка реакція? Бунт, спротив, осудження настоятеля, незадоволення. Які висновки й рішення? Це не для мене, тут мені не місце. Отож, кинути це, добре хряснувши дверима та обізвавши своїх наставників дурнями й ідіотами. І йти в світ вершити великі діла для Бога й ближнього.

А можна піти іншим шляхом: зосередитися на собі, на своїх реакціях, відчуттях, емоціях, почуттях, думках, усьому негативі, який з мене вилазить. Карл Юнг сказав би, що прийшла «дама в чорному, її не треба виганяти, а запросити до столу й спокійно поговорити».

Перша думка й перші висновки:

«Я добра, побожна людина, в мене всередині тільки добро, нічого поганого там немає. Зло породжує зовнішня ситуація, а я тільки реагую на неї так, як повинна реагувати нормальна побожна людина. Отож, проблема не в мені, а в комусь іншому, хто випускає чи створює це зло».

І це світогляд більшості християн, який часто дуже виразно проявляється під час сповіді. Людина сповідається зі своїх гріхів, але при цьому додає причину гріха: маю в хаті пияка тощо. Згрішив хтось інший, довів мене до гріха, я невинна жертва, а не грішниця.

За глибшого занурення в себе й молитву, щоб Бог був зі мною, спускався в Аїд моєї підсвідомості й показував мене мої глибинні орієнтири, приходить усвідомлення, що негатив, який із мене виходить, — це постійний внутрішній стан душі, тільки не проявлений. Зовнішня ситуація і людина — це тільки збудник, каталізатор, лакмусовий папірець, провокатор, який проявляє щось із мого внутрішнього світу, витягує його на поверхню, до рівня свідомості; дзеркало, яке дає мені змогу зазирнути в свою душу. Зовнішні орієнтири маліють, втрачають свою вагу і значення, людина переорієнтовується на шлях внутрішнього пізнання; зовнішня активність і прагнення покращувати довколишній світ зменшуються.

о. Олег Кривобочок, ТІ, Єзуїти в Україні

Від редакції: попередні тексти теми дивіться за тегом "Єзуїти"