Виходець із Донецька, співак-далекобійник Вадим Дубовський блискавично став зіркою YouTube. Його сатиричні пісні, у яких він емоційно ділиться своїми враженнями про російсько-українську війну на Донбасі, принесли його каналу понад 5 мільйонів переглядів і майже 20 тисяч підписників.
Хітами вмить ставали не лише колючі шлягери про Путіна, але й звичайні пісні, причому не виключно українською мовою. Ця розповідь — про будні водія-далекобійника зі США і те, чому гострий на слівце українець себе не вважає справжнім патріотом.
«Коли ти бачиш перед собою довгий шлях, і попереду кілька годин дороги — співати нічого не заважає», — каже Вадим. Торік йому виповнилося 50. Він уже 13 років проживає у США, став громадянином Америки і проїздив нею тисячі миль — від Східного до Західного узбережжя. Спершу — з гастролями, а згодом — за кермом великої вантажівки.
У Вадима чиста українська мова, у якій ніщо не видає у ньому емігранта, тим паче — з Донбасу. Він народився у Донецьку і тривалий час жив у Донецькій області. Район, де він зростав, нині сильно страждає він обстрілів. Згодом із батьками перебрався до Ростовської області, за півсотні кілометрів від українського кордону. Звідси й пояснення чистоти його мови: пригадує, що територіально жив у Росії, та усі люди там спілкувались винятково українською.
Далі з родиною поселився під Києвом, здобув музичну освіту, за фахом — учитель музики, диригент. Працювати почав іще під час навчання, у Чоловічій хоровій капелі України ім. Л.М.Ревуцького, а згодом перейшов до Національної заслуженої академічної капели України «Думка». У її складі пропрацював дев’ять років і з гастролями об’їздив усю Європу: Іспанію, Італію, Францію, Німеччину, Польщу, Бельгію, Нідерланди та ін.
До США вперше потрапив 2000-го року, коли в Україні грошей не вистачало ні на що, зарплати не виплачували довгі місяці, а жити якось було треба. Саме тоді американець Роджер Макмеррін набирав співаків для гастролей свого хору Сполученими Штатами. «Тоді я вперше побачив цю країну, її природу, шляхи, простір, усе це було надзвичайно, — ділиться спогадами Вадим. — Я закохався в неї». За півроку він побував у США вдруге, а на третій раз вирішив тимчасово затриматися. Та, сміється, немає нічого більш постійного, аніж тимчасове:
«Коли я приїхав у Чикаго, то побачив: тут у крамницях є все — від сала і цукерок «Рошен» до пива «Оболонь» і всього іншого, чого по всій Америці не знайдеш у мережах супермаркетів. Я зрозумів, що Чикаго — це справді куточок України. Тут не треба особливо перевчатися, звикати до піци чи хотдогів, і можна чудово варити борщ.
Звичайно, не хлібом єдиним:
«Я побачив, що тут є церкви, банки, тут тебе розуміють; можна, не знаючи мови, — жити. Я ж з дитинства вивчав німецьку, а в консерваторії — італійську. І ніколи в житті — англійську…»
Люди, які мало знають Вадима, часто запитують, чому, будучи водієм-далекобійником, він урешті заспівав. Коли ж з’ясовується, що співав він фактично завжди, цікавим видається інший факт. «В Україні у мене ніколи не було авто. Я боявся сідати за кермо після одного випадку в армії. Там я докермувався до того, що з’їхав у кювет і не міг виїхати звідти. Після того я сказав, що ніколи не буду цим займатися. Я ж жив у Києві, де розвинена система метро, і для чого мені взагалі авто… Ніколи не думав, що буду водити навіть звичайну автівку. Але тут у США без цього – ніяк.»
В Америці Вадим не лише навчився кермувати автомобілем і змінив професію та звички, але й помінявся внутрішньо, а точніше — на його світогляд вплинула українська діаспора. «До української громади у мене почуття вдячності. Тут я став іншою особою, мої думки змінилися. До приїзду сюди я не мав уявлення, що таке національно-визвольна боротьба, що таке УПА, хто такі Січові Стрільці… Ці сторінки історії були для мене майже невідомі. Я виходець із радянської школи, а там зовсім з іншого боку на все дивилися.»
Що ж до співів за кермом, то це, каже Вадим, нескладно. Й хоча він став менше часу приділяти вокалу і більше — дорогам, йому завжди хотілось записувати свій спів для того, щоб аналізувати помилки. Тож за порадою близького друга він поєднав роботу і захоплення — і почав викладати записи на YouTube. Це сподобалось тисячам: його хіт про Путіна лише за добу набрав десятки тисяч переглядів на Youtube.
А коли рахунок пішов на сотні тисяч, Вадим вирішив конвертувати віртуальні цифри у реальні — зароблені за кількість переглядів гроші він переказує на потреби української армії.
Преса і телевізійники просто шаленіли від новини про співочого далекобійника, а армія фанів Вадима зростала у соціальних мережах.
«Мені всяке пишуть, що я герой, народний артист і таке інше. Але я не вважаю, що я патріот, — привласнювати собі зайвих почестей Вадим не хоче. — Справжній патріот це людина, для якої її Батьківщина — понад усе. Патріот кинув би все, вантажі і далекобійництво, і поїхав би воювати.»
«Я, звісно, і не антипатріот, але до справжнього патріота мені далеко», — каже він, і з долею самокритики додає: «Проте я дуже сильно й емоційно переживаю за все. Першого березня торік відбулось засідання російської Ради Федерації, яка дозволила Путіну використовувати російські Збройні Сили в Україні. А другого березня моєму синові, який живе у Києві, виповнилося 18 років. Він студент і його поки не призивають до війська. Але ніхто не застрахований від Путіна.»
Крім того, Вадимові є за кого хвилюватись на охопленому вогнем Сході. Там у нього чимало родичів. Чимало їх живуть також у Росії. З тими, щоправда, співочий далекобійник давно пересварився. Каже, з ними розмова коротка, тобто — ніяка. А для їх опису довго слів не підбирає: «Вони — ватніки, пропутінці».
А ось із «донецькою» ріднею все не так однозначно. Тітки й дядьки, яким уже по 70, каже Вадим, піддалися на пусті обіцянки про примарні високі пенсії та життя, «як у Криму». По іншу сторону опинились однолітки Вадима. «Свідомі, мої ровесники та їхні діти — усі були проти цієї “ДНР“. Казали мені: Вадиме, на цей “референдум” ходили або бабушкі і дєдушкі, або наркомани і алкоголіки, які за 100 гривень можуть піти куди завгодно. Молоді там не було, а усі мої рідні — повиїжджали».
За матеріалами: Ukrainian Chicago
фінансово.
Щиро дякуємо!
