Завжди сприяти будуванню інклюзивного суспільства, аби подолати егоїзм та «культуру відходів» закликав Папа Франциск представників світу політики, економіки та громадянського суспільства, зустрічаючись із ними наприкінці третього дня перебування у Еквадорі (7 липня 2015 р.).
Зустріч відбулася в храмі святого Франциска в Кіто, який разом із величезним монастирським комплексом вважається найстаршою католицькою релігійною спорудою у Південній Америці. Його будівництво розпочалося через три роки після заснування Кіто й було завершене 1680 року. Сьогодні цей комплекс, будівлі якого займають три з половиною гектари, включаючи 13 внутрішніх двориків, три храми й 40 тис. квадратних метрів приміщень, є осередком різних культурних, суспільних, мистецьких установ і надзвичайно багатої бібліотеки. Саме ж місце, на якому він розташований, має символічне значення для тубільних народів, адже тут раніше розташовувалося військове командування інків та каранків.
На порозі храму святого Франциска Святішого Отця зустрів мер Кіто, який вручив йому символічні ключі від міста; натомість всередині його приймав настоятель місцевої францисканської спільноти, голова Комісії єпископату у справах мирян архиєпископ Луїс Кабрера Еррера OFM. На зустріч зібралися представники світу культури, економіки й фінансів, промислового та сільськогосподарського підприємництва, волонтерства і спорту, а також представники тубільних народів Приамазоння.
Промовляючи до них, Папа Франциск наголосив, що суспільство повинно почерпнути від родини наставлення, згідно з яким ніхто не повинен почуватися виключеним із життя громади. Свою промову він розпочав виходячи з символічного жесту вручення ключів. Цей жест, сказав він, дозволяє йому почутись як удома. І так має бути, бо суспільство виграє, коли кожна людина, кожна суспільна група почувається в ньому як удома. Під час промови Папа не раз експромтом додавав роздуми-доповнення до заздалегідь приготованого тексту, покликані підкреслити особливо дорогу для нього тему суспільного включення кожної людської особи та подолання культури відкинення. Значущим у цьому контексті є той факт, що слова Святішого Отця, окрім свідчень кількох учасників зустрічі, були випереджені музичним твором у виконанні оркестру, що складався з юнаків і дівчат з особливими потребами та уражених синдромом Дауна.
Глава Католицької Церкви зосередив своє слово на трьох елементах: безкорисливість, солідарність та субсидіарність. «У родинах, — сказав він, — всі роблять свій внесок у спільний проект, усі працюють для спільного блага, але не відкидаючи індивідуальності, а навпаки, підтримуючи її». Отож і на представника протилежного політичного табору треба дивитись як на «ближнього у спільному домі», як дивимося на своїх родичів. «У сім’ях сваряться, — сказав Папа, — але є щось незаперечне: цей сімейний зв’язок. Сімейні свари згодом прощаємо. Радощі й смуток кожного стають радощами і смутком усіх. У цьому бо полягає буття сім’єю!»
Франциск згадав тут свою чернечу автентичність і «Духовні вправи» св. Ігнатія Лойоли. Він нагадав, що автор «Вправ» завжди підкреслював: любов об’являється більше в учинках, аніж у словах.
Папа поставив запитання: «А чи ми любимо свою країну, спільноту, яку намагаємося будувати?» — підкреслюючи, що любов «виявляється радше у ділах, а не в словах». А тому, в соціальній сфері безкорисливість «не є чимось факультативним, але — необхідним реквізитом справедливості». Адже те, ким ми є, і все, що ми маємо, «було нам дане для того, щоби цим послужити ближнім; наше завдання — подбати про те, щоб воно принесло плоди добрих діл».
Безкорисливість найкраще видно на прикладі ставлення батьків до дітей. Усі вони, хоч кожне має свій характер, однаково люблені. Натомість коли дитина не хоче мати частки в тому, що безкорисливо отримує від батьків, то порушує ці стосунки, впадає в кризу. Однак батьківська любов допомагає їй вийти з егоїзму, аби дитина навчилася жити з іншими і ділитися тим, що має.
Звертаючись до представників тубільних народів Приамазоння, Святіший Отець закликав до того, аби шукання негайного прибутку не ставало причиною «експлуатації природних ресурсів», адже «бути зберігачами цих багатств, які ми отримали, це зобов’язання перед усім суспільством та перед майбутніми поколіннями». Крім того, «існують місця, які вимагають особливого дбання з огляду на їхню надзвичайну важливість для всесвітньої екосистеми». Саме в цій галузі Еквадор — разом з іншими країнами регіону Амазонки — має шанси практикувати інтегральну екологію. «Ми отримали від наших батьків світ, ми отримали його як позику від наших дітей і майбутніх поколінь, яким маємо його повернути! І покращити. І це — безкорисливість».
Як зауважив далі Папа, з братерства, яке переживаємо в родині, «народжується солідарність у суспільстві, яка не полягає лише в тому, щоби давати щось потребуючому, але означає бути відповідальними одні за одних. Якщо вбачатимемо в іншій особі брата, то ніхто не залишатиметься виключеним, відокремленим», — наголосив він. — «Приписи і закони громадянської спільноти повинні шукати включення всіх членів, аби сприяти просторам для діалогу й зустрічі», залишивши в минулому будь-які прояви утисків, надмірного контролю та обмеження свободи.
Надія на краще майбутнє, за словами Глави Католицької Церкви, вимагає «надавати конкретні можливості для громадян, насамперед — молоді, розвиваючи зайнятість». У цьому контексті Папа знову висловив своє рішуче «ні» так званій «культурі відходів», яка проявляється у тому, що молодь чи похилих віком викидають із суспільного життя, немов непотріб. А такий стан вигідний хіба що «слугам егоїзму, служителям ідола гроша, який стоїть в центрі системи, що всіх розчавлює».
Врешті, Святіший Отець вказав на нерозривний зв’язок солідарності із субсидіарністю, яка полягає у вмінні розпізнавати в інших те, що в них доброго, адже кожен має право самостійно звершувати свій шлях, розраховуючи на допомогу у разі труднощів, а не на надмірне опікунство. Розуміння, що наше рішення не обов’язково мусить бути єдиним правильним, це здорове втілення смирення. А демократія означає, що учасниками субсидіарності мають бути всі сили суспільства. Також і Церква «прагне співпрацювати у шуканні спільного добра через свою соціальну та освітню діяльність, підтримуючи моральні та духовні цінності».
«Багато хто, — підсумував Папа, — запитують мене, чому я так багато говорю про потребуючих, про виключених із суспільного життя, про тих, яких відкинено на узбіччя життя. Просто тому, що ця дійсність і відповідь на неї перебуває у центрі Євангелія».
Після зустрічі у храмі францисканців у Кіто Папа подався до єзуїтської святині, яка стоїть неподалік. Особиста охорона Святішого Отця мала неабиякий клопіт із тим, як його провести через розбурханий натовп радісних вірян. Папа, своєю чергою, до людей підходив охоче, благословляючи їх, торкаючись різних предметів, які йому простягали.
Візит у храмі Товариства Ісусового мав виключно приватний характер. Франциск помолився там перед образом Матері Божої Addolorata (Скорботної), який представляє Марію з серцем, пробитим сімома мечами. Відвідавши храм, Папа пішов на зустріч зі співбратами.
Середа 7 липня 2015 року — останній день перебування Франциска на еквадорській землі. Перед обідом Папа відвідав маленьку спільноту черниць на околиці міста і Будинок престарілих, який вони провадять. Звідти його шлях — у марійний санктуарій El Quinche, де заплановано зустріч із духовенством, чернецтвом і семінаристами. Безпосередньо звідти Папа поїде до міжнародного аеропорту Mariscal Sucre, щоб летіти у Болівію.
За матеріалами: Радіо Ватикану, Radio Watykańskie
фінансово.
Щиро дякуємо!
