Що означає бути пастирем у Церкві

Роздуми над Словом Божим на XVI Звичайну неділю, рік Б

«Вийшовши Ісус побачив силу народу — і змилосердився над ними, були бо вони немов вівці, що пастуха не мають» (Мк 6, 34). Христос — пастир Церкви, керує нею як пастух вівцями. Тому помилковим буде думати, що Церква «перебуває на самоуправлінні», що нею керують насамперед закони людського суспільства. Христос — єдиний Найвищий Пастир, а ми всі — вівці у Його руці. Всім у всіх є Христос, а не, наприклад, престиж Церкви, Традиція, Папа, єпископи і священики, наші катедри, католицькі медіа, душпастирська діяльність або матеріальне забезпечення.

Ми всі маємо одного Пастиря. Хто такий пастир? Це (як нагадав Папа Франциск) той, хто «знає запах овець». Пастухи біблійних часів не жили удома, вони постійно і близько перебували з вівцями. Пастух спав коло своїх овець уночі й не залишав їх за дня. Захищав від небезпек, сам на них наражаючись. Інакше кажучи, ділив їхнє життя і долю. І при цьому фах пастирства не був почесним ані добре оплачуваним. У пастухів не було престижу. Фарисеї ними гордували як людьми, що не знають Закону. Можна легко зрозуміти, що бути добрим пастирем можна було тільки тоді, коли любиш вівці й отаке «дике життя» серед природи. Хто любить себе, престиж, зручність, матеріальне забезпечення, вигоду і безпеку, той не міг бути пастирем, або ж був поганим.

Христос був сином Давида, якого Бог покликав із поля, де той пас вівці, аби його помазати на царя. Христос, власне кажучи, є таким Царем в Пастирем, як Давид. Свою царству владу Він звершує, випасаючи вівці, знаючи кожну на ім’я, ідучи з ними їхніми життєвими стежками.

Як можна бути добрим пастирем у Церкві? Тільки тоді, коли особисто поділяєш життя з Ісусом-Пастирем. Взірцем є те, про що Христос говорить до Апостолів: «Підіть собі самі окремо на відлюдне місце й відпочиньте трохи» (Мк 6, 31). «Окремо» тут означає «тільки з Ісусом», без душпастирських, організаційних чи економічних справ, ані для здобування освіти. «Відпочинок» то не «розслаблення», а переривання звичних занять і перебування з Богом. Це є перебуванням із Богом «у сьомий день творіння», коли Бог відпочив від своїх справ, і ми відпочиваємо з Ним. Ісус і тільки Він: час адорації, споглядання чи закритих реколекцій, де Він єдиний — найважливіший.

Тільки тоді, коли особисто пізнаєш Ісуса, можна стати пастирем людей. А це означає продовження знайомства з Ісусом, поширення його на життя з людьми. Це особисте пізнавання людей, участь у їхньому житті, відчування «запаху овець». Без дистанції, без шукання своєї слави, користі, привілеїв. Але й через розуміння, чого вони потребують насправді, бо вівця сама не натрапить на хороше пасовище. Розуміння, що люди потребують здорової науки, а не того, щоби догоджали їхнім смакам. І зрештою, бути пастирем в Церкві означає бути людиною дороги. Шукати нових шляхів у змінному світі, до єдиного і вічного Божого Царства.