Ось така, дуже цікава, розмова із Кубою (Якубом) Блихажем, автором гімну ХХХ Світового дня молоді у Кракові-2016, відбулась у рамках проекту духовної підготовки до цієї події «Серце 2.0».
«Моя пісня стала гімном СДМ, однак — повірте: ні мої чесноти, ані духовний рівень тут ні до чого! Це історія про Бога та про Його вірність; історія про те, що Він — кінець кінцем — до мене промовив. Кажу “кінець кінцем”, бо це справді довга мандрівка», — починає Куба свою розповідь про створення гімну та шлях особистого навернення.
«З однією дівчиною трапилась така от історія: вона поїхала до Мозамбіку, щоби там зустріти Бога. Там діялися неймовірні чудеса… Одного вечора приїхали місіонери; всі учасники зустрічі почали молитися, накладаючи руки на кожного. То був справді “мур” із рук. Один учасник молитви зробив “потрійний тулуп у Святому Дусі”; другий — говорив мовами; третій почав пророкувати; четвертий — спочив у Святому Дусі; п’ятий просто втік… А я — нічого! — каже вона. “Я приїхала на кінець світу, аби з Ним зустрітись, — і нічого!” Її серце розривалося… Вона плакала на тій площі й кричала до Бога, запитуючи, як так можна і що це все взагалі має означати! Її свідчення стало початком мого особистого навернення, початком моєї дороги», — веде далі автор гімну, наголошуючи, що й ця пісня є епізодом його пригоди з Богом.
«Я слухав це свідчення в інтернеті, сидів на канапі і плакав! Думав тієї миті: “Хай вам грець, та я би навіть не відважився підійти до цих людей, не дозволив, щоб на мене руки поклали. Бо Бог, Він для всіх — погоджуюсь, та не для мене!” Проте склалося так, що у серпні 2013‑го я розбив дві автівки, це мене сильно зламало. І… я опинився у спільноті, у тій самій спільноті, що й дівчина з інтернету, — “Голос у пустелі”. Я взагалі хотів перевірити, чи ця дівчина існує, чи це не фікція, “підстава”, — згадує Куба. — Так от: вона існує, вона й мене привітала! Там мене постійно заохочували — провокували — іти за Богом, відкриватися на те, що є у Слові, не зважаючи ні на що!»
Куба переконався на власному досвіді: варто хоч би на мить забути про свої образи на Бога та людей, аби відкритись на Його діяння: «У спільноті я постійно чув заохочення іти за Богом, відкриватись на Його Слово, без огляду на особисті рани та якісь упередження. Я намагався усвідомити: почуття, емоції та спогади, які я ношу у собі від дитинства, можуть закривати мене на любов Бога — це одна справа; інша річ — Його Слово каже: “Бог є любов”!»
«Передусім — я слухав, слухав керигму, яку з міццю мені проголошували… Ця пісня — моя відповідь. Я вирішив звернутися до Бога, хотів просити Його про Слово. Бо так кзав лідер спільноти, — жартує він. — Я? Про Слово? Не думайте, що я практикую це щоденно! Ви думаєте — я тільки тим і займаюсь? Ні, я звернувся до Бога вперше, і отримав слово, та завдяки цьому написав гімн! Мене не можна назвати “духовним титаном”; я не маю духовних благ під достатком та на вимогу, так просто, скільки хочу… Ні, Боже борони… Тобто, ні, я нічого не маю проти — будь ласка… Але це не про мене!»
«Кароль, наш лідер, постійно казав: “Запишіть собі також ваші мрії: нехай це стане доказом, що Бог благословляє… Це свідчитиме також проти вас у моменти зневіри…” Я ставився до цього дуже скептично: не мав наміру ворожити на Біблії, — зізнається Куба. — Минув тиждень, я хотів собі почитати Святе Письмо, та подумав, що напевно не зашкодить, якщо додатково попрошу про Слово саме для мене. Я не умію цього “професійно” робити, та — однак — наважився і молився дуже просто, навіть примітивно: Боже, зараз молюся про Слово. Амінь! Я читав, і раптом мусив затриматися: книга Второзаконня, 31 розділ, 19 вірш! Як грім серед ясного неба… А далі мрія — хочу написати гімн!»
Куба показує саме той зошит і запис у ньому, та просить не підглядати — бо мрії не закінчилися. Він також переконаний: найсуттєвіше в усій цій пригоді, в якій сьогодні він бере участь, — те, що йдеться про Бога: «Усе, що відбувається, — для Нього!»
На запитання, яким є головне послання автора гімну СДМ у Кракові, Куба відповів: «Бог прагне промовляти до вас! Хоче благословити ваші мрії! Їх не потрібно соромитись, і можна бути дуже вибагливим, хотіти нереального… Бо ось, фаховий юрист мріяв про те, щоб написати пісню, і — написав!»
У Кракові, де сотні композиторів та академіків, Бог обирає саме його: «Ось вона — біблійна класика: обирати, те що мале та незначне в очах світу, і робити великі речі… Мойсей заїкався — це ж трагічно. Адже він мав виглядати жалюгідно… А я не вмію аранжувати музику. Але Бог мені щедро благословляє, посилаючи людей, які вміють це робити. Цей гімн — наше спільне діло».
Куба Блихаж був дуже щирим і зізнався, що має «великі труднощі з тим, щоб іти до сповіді, хоча “матеріалу” завжди достатньо». Він переконаний: Бог дає благодать «не втікати» і сповідатися систематично: «Я особисто залежу від Божого Милосердя, дуже потребую його. У мене важкий характер: моя дружина може найкраще розповісти про те, яким насправді є автор гімну СДМ! Я вже казав — я не “духовний титан”, навіть хочу ним стати, адже тоді не потребуватиму більше Ісуса. Тому — плювати я хотів на це все; я не зважаю — хай Бог буде прославлений у цьому, навіть у моїх вадах! Мені нелегко з цим, справді!»
«Я помітив також — і це неймовірно: люди, які до нас приїдуть, мають велику побожність до Божого Милосердя, — каже він. — Коли у світі чують “Краків” або “Фаустина”, багато хто відчуває хвилювання й трепет… А ми, а я — мешканець Кракова? Є в нас Лаґєвніки, це правда; та я з’являюсь у тих околицях, коли треба щось купити у меблевому відділі супермаркету на Закоп’янці (траса з Кракова до Закопаного. — Ред.). Ну й на свято Божого Милосердя, це — так! На моє переконання, польська молодь, має якісь упередження щодо цих об’явлень… Ісус на образі показує рукою на себе, йдеться про любов, яка — стосовно людини — приймає назву милосердя. Від моменту, коли я це зрозумів, то просто не можу знайти собі місця, мене це “втягує”, я не можу бути байдужим і не свідчити про це. У цьому всьому йдеться про самого Ісуса; про відкриття того, що Він — Господь мого життя».
Саме цього Куба Блихаж очікує від своєї пісні та від СДМ загалом: «Хочу одного, щоби ті, хто до нас приїде, відкрили — Ісус є Господом». Він зізнається: «Згодом я вдосконалив свою мрію і написав четвертий куплет гімну: “Отець кров’ю Сина змив кожен наш борг: Ісус нас виправдовує; Син вийшов живим із гробу: визнаємо правду про воскресіння Ісуса; Ісус є Господом —кличе в нас Дух: Святий Павло каже — хто вчинить цей вибір свідомо, той осягне спасіння”. Розумієте, цього дня тисячі людей визнають Христа Господом уперше в житті, або відновлять уже зроблений вибір. Брехня, що ми “нічиї”; що ми нікому не потрібні та ні до кого не належимо… Ми належимо Христу, ми — Господні! Це вражає, і приносить мені велику втіху».
Куба поділився також своїми думками на тему євангельської притчі про злого слугу, якому цар простив великий борг, а той почав переслідувати свого співслугу, що був йому винен набагато меншу суму: «Це нечесно! Злість нас огортає — так хочемо встановлювати справедливість. Це історія про нас! Що означає, що нам багато прощається? Бог нам багато прощає. Та чи ми це усвідомлюємо? Ми не думаємо взагалі про те, що сталося на хресті; Бог виливає на нас Духа; а ми поводимося так, ніби цього не було взагалі. До народження Христа люди цього усього не мали; була абсолютно інша реальність. Йоан Хреститель — найменший у Царстві Божому. Що це означає? Що ми усі більші за Йоана! Святий пророк — найменший у Божому Царстві. А ми тримаємо нашого батька за горло, бо нам учинив кривду, тоді як Бог запрошує нас до надзвичайних речей, відкриває нові безкрайні обрії… Нам зробили свинство — треба відпустити; бо справжнє свинство — не пробачити, коли тобі стільки вибачили і приготували дари, ціну та значення яких ти навіть не усвідомлюєш. “Легко тобі говорити!” — скажете ви. Ні, не легко, повірте!»
«А ще я ніколи не був на СДМ, та сподіваюся побувати… До 35 років можна, так? О! То ще й на наступні поїду!!!» — на такій оптимістичній ноті закінчив розмову Куба Блихаж, автор гімну СДМ-2016 і фаховий юрист — за сумісництвом.
За матеріалами: Krajowe Duszpasterstwo Młodzieży
фінансово.
Щиро дякуємо!
