Завдання — не бути «трудоголіком», а сумлінно виконувати обов’язки.
Про те, як ставитися до своєї роботи по-християнськи, полюбити її та діставати від неї задоволення, роздумуємо, читаючи уривок із книжки «У спілкуванні з Богом. Молитовні роздуми на кожний день» іспанського католицького священика і богослова Франсіско Карвахала.
Праця — це дар Божий і велике благо для людини. Завдяки праці людина олюднюється. Вона облагороджується та зростає у своїй гідності, якщо лиш виконує свою роботу так, як цього вимагає Бог.
Праця є наслідком заповіді наповнювати землю та володіти нею; заповідь, яку люди отримали від Бога. У праці, внаслідок первородного гріха, з’явився болісний аспект; однак вона, як і раніше, залишається рушійною силою святості, земним і одночасно даним із Неба засобом, що дозволяє привести всіх до Христа і творити добро. Праця подібна до хребетного стовпа, яким тримається усе людське життя; вона становить засіб власного освячення та сприяння освяченню інших людей.
Професійна недбалість відбивається на всіх сферах людського життя, також і на стосунках із Богом. Ми добре знаємо про шкідливі наслідки лінощів, нестаранної роботи, нехлюйства, небажання трудитися. Залізо, яке не використовують, вкривається іржею, розм’якшується та втрачає свої якості. Якщо ж його використовують для роботи, то воно виглядає краще й приносить користь. Його блиск майже не поступається блиску срібла. Незорана земля не родить нічого, крім бур’янів, колючок, терня та безплідних дерев. Однак оброблена земля приносить смачні плоди. Коротше кажучи, від бездіяльності все псується, а від належного вживання — вдосконалюється. Таким само чином удосконалюється і людина, яка працює.
Апостол Павло звертає увагу солунян на приклад, що його подав їм сам, проповідуючи серед них Євангеліє. Бо ви пам’ятаєте, браття, наше струднення й утому: день і ніч ми робили, щоб жадного з вас не обтяжити, і проповідували вам Боже Євангеліє (1 Сол 2, 9). У Другому посланні до Солунян він додає: Самі бо ви знаєте, як маєте наслідувати нас. Бо ми поміж вами не сидні справляли і хліба не їли ні в кого даремно, але в перевтомі й напруженні день і ніч працювали, щоб не бути нікому з вас тягарем (2 Сол 3, 7‑8). Потім натхнений Святим Духом апостол формулює принцип, якого неухильно слід дотримуватися: якщо хтось не хоче працювати, той нехай не їсть.
Сьогодні, під час спокійних молитовних роздумів, нам необхідно звернути увагу на той факт, що Господь і від нас вимагає тієї ж працьовитості, тієї ж напруженої праці, що й від перших християн. Відповідне свідчення ми знаходимо в одній із пам’яток глибокої християнської давнини: «Приймайте всякого прихожого в ім’я Господнє. Пізніше випробуйте і пізнайте його. Якщо подорожній — це мандрівник, який відвідав вас проїздом, допоможіть йому скільки можете, і нехай він не залишається у вас більше двох-трьох днів, і то в разі потреби. Якщо ж він хоче у вас залишитися, то, якщо має професію, нехай трудиться і тим годується. Якщо ж у нього немає ніякої професії, будьте розсудливі і не дозволяйте християнинові байдикувати. Якщо ж він не захоче працювати, це буде означати, що він лише використовує ім’я Христове заради зиску. Стороніться таких людей» (Вчення Дванадцятьох Апостолів (Дідахе), XII).
Своєю покорою Марії та Йосифові, так само, як своєю смиренною працею протягом довгих років у Назареті, Ісус подає нам приклад святості у повсякденному сімейному та трудовому житті. У роки свого безвісного життя Господь показав, як саме — з усією можливою людською досконалістю і в дусі благодаті — ми повинні виконувати свої професійні обов’язки. Ісус Христос, Син Божий, ріс і жив як один зі нас, щоб ми змогли осягнути божественне значення земного буття — звичайнісінького, буденного життя. Тридцять років, тобто більшу частину свого перебування серед людей, Він жив у невідомості. Думаючи про це чудо, ми сповнюємося захвату. Ісус жив у тіні, але ця тінь стала для нас світлом, стала для нас сонцем, сяйвом, що просвітлює наше буття і надає йому справжнього значення. Ісусова манера говорити, ті образи та метафори, які Він використовував у своїх промовах, доводять: наш Господь був людиною, яка знала світ праці не з розмов. Ісус звертається до простої людини, дотримується загальноприйнятих норм, живе тими ж проблемами, що й більшість Його сучасників. Таким було середовище, в якому проповідував Спаситель. Його вчення розгортається у відповідній атмосфері. Він не був ні «філософом», ні «візіонером». Він був ремісником. Він працював, як працюють усі.
Святий Йосиф — батько Святого Сімейства — теж провадив працьовите життя. У цьому він був схожий на нас, а тому ми і сьогодні можемо довіряти його опіці свої професійні проблеми. Йосип навчив Ісуса усіх премудростей свого ремесла, він навчив Його професійної майстерності та показав Йому, як працювати пилкою, долотом, рубанком і молотком.
Розпочався привселюдне проповідування, Ісус оточив себе трудівниками: так, апостол Петро, рибалка за фахом, за першої ж нагоді знову вирушив ловити рибу; апостола Матвія Господь прикликує під час виконання його безпосередніх службових обов’язків збору податків. Схоже відбувається і з іншими.
Апостол Павло, який залишив Афіни й прибув до Коринта, зустрів там юдея на ім’я Акила, родом із Понта, і його дружину Прискиллу. Павло близько зійшовся з цією сім’єю. Виявилося, що його нові знайомі мають одну з ним професію: вони займалися обробкою шкіри та виготовленням різних виробів із неї. Зрештою, Павло оселився у будинку Прискилли й Акили та розділив із ними їхню працю. У період свого півторарічного перебування у Коринті святий Павло посилає до солунян суворе Послання. Апостол глибоко переконаний, що корінь проблем, які роздирають цю громаду, криється у поведінці деяких її членів, які не бажають сумлінно працювати, а замість цього зайняті марнотою та пустими балачками.
Нам необхідно звернути якнайпильнішу увагу на якість нашої праці. Чи починаємо ми і закінчуємо наш робочий день у встановлений час, навіть якщо деякі (або всі) наші колеги з тих чи тих причин цього не роблять? Наскільки впорядкована наша праця? Чи не намагаємося ми відкладати найважчі та найнеприємніші справи наостанок? Чи трудимося ми з належною інтенсивністю, не втрачаючи часу даремно? Чи уникаємо ми непотрібних розмов, необов’язкових телефонних дзвінків? Чи підвищуємо свою професійну кваліфікацію? Чи читаємо професійну літературу, щоб орієнтуватися в нових досягненнях та розробках у своїй сфері? Чи досягли успіхів в улюбленій професії? З іншого боку, чи не стали ми «трудоголіками», віддаючи роботі час, який по праву належить родині, ближнім, апостольському служінню, духовному вихованню? Як ми ставимося до знарядь праці, якими користуємося ми самі або які належать нашому підприємству?
Придивімося ж уважніше до досвіду Ісуса з Назарета. Попросімо Господа допомогти нам оцінити власну працю у світлі віри. Тоді ми зможемо визначити, чи є наша праця якісною та осмисленою настільки, наскільки цього вимагає Господь від своїх учнів.
Ми повинні сумлінно працювати. Маємо любити свою роботу, адже заповідь трудитися ми отримали від нашого Отця Небесного. Щодня працюючи, ми розвиваємо свої особисті таланти та здібності, а також заробляємо кошти, необхідні для нас, нашої родини і для підтримки апостольських та благодійних ініціатив. Ми покликані не лише любити свою роботу, а й перетворити її на предмет наших невпинних молитов. Це не дивно, оскільки праця становить найбільшу гуманітарну цінність, без якої неможливі ні соціальний прогрес, ні досягнення святості. Ми повинні щодня присвячувати Господу свою працю, свою роботу, яку ми прагнемо зробити якнайкраще. Так учень може присвятити Богові свої посилені заняття; мати сімейства — свої самовіддані турботи про дітей і чоловіка, про ту «тисячу дрібниць», які перетворюють житло на справжню домівку» лікар — не лише свою професійну компетентність, але й ввічливе, доброзичливе ставлення до пацієнтів; медсестра — такий погляд на хворих, як ніби кожен із них був самим Христом. Працюючи, ми можемо й повинні звертатися по допомогу до Господа, підносити Йому короткі подяки, із натхненним бажанням прославляти Бога у наших справах.
Як миряни, ми покликані освячуватися не всупереч нашій праці, але саме через неї. Ми зустрічаємося з Господом у різні моменти нашого життя: як приємні, так і неприємні для нас. Праця — це найширша арена для того, щоби вправлятися у природних і християнських чеснотах.
Якщо ми любимо свою роботу, то зберігаємо їй вірність протягом багатьох років або навіть усього життя. Звісно, це не стає на заваді здоровим амбіціям, прагненню до кар’єрного зростання, підвищення свого статусу та зарплати. З іншого боку, ці цілком природні прагнення, властиві професіоналам, не повинні ставати причиною занепокоєння, гарячкової активності, як ніби професійні успіхи та заробіток були б найголовнішою справою у житті. Професійна сфера — це сфера нашого становлення як особистості, зростання у чеснотах, служіння ближнім, участі в житті суспільства та нашої зустрічі з Богом. Оцінюючи практичну значимість нашої роботи, необхідно брати до уваги усі ці моменти.
Апостол Павло, подібно до багатьох іншим людей, трудився, заробляючи собі на хліб. Праця не завадила йому стати апостолом народів і Божим обранцем. Павло використовував свою роботу, аби привести багатьох людей до Христа. Так само маємо чинити й ми, незалежно від нашої професії та суспільного становища.
За матеріалами: Католік Гомель
фінансово.
Щиро дякуємо!
