Аугсбургський собор (кін. ХІ ст.)
Практика фарбування скла з декоративною метою виникла ще у стародавньому Римі, однак найстаріший збережений приклад цього мистецтва знаходиться в романській церкві німецького міста Аугсбурґ, яке називають серцем Баварії.
Портрети Мойсея, Даниїла та інших біблійних постатей споглядають вниз із південної клересторії (місця в головній наві храму над колонами) — пророки твердо стоять у своєму традиційному вбранні, оточені мармуровими рамками, і з часом стали тільки ще елегантнішими.
Зображення Христа із Вейссембурзького абатства (кін. ХІ ст.)
У Середньовіччі вітражі служили «Біблією для бідних», даючи змогу вірним, які не вміли читати латиною, дізнатися історії з Євангелія. Цей портрет Христа нині розміщено у Страсбурзькому музеї у Франції. Вважається, що він походить із бенедиктинського абатства на півночі Ельзасу, де його похмурий вираз і суворий погляд справляв сильне враження.
Кафедральний собор Богоматері у Шартрі (поч. ХІІІ ст.)
Попит на вітражі сягнув апогею наприкінці епохи Середньовіччя. Собор у Шартрі має міцні підпірні арки — аркбутани, які уможливили будівництво величезних вікон, зокрема й славнозвісного вікна‑рози, яке детально зображує народження Христа. Щільність композиції заливає інтер’єр кафедрального собору яскравою, барвистою загравою.
Сен‑Шапель (сер. ХІІІ ст.)
Для сучасних глядачів вітражі можуть здаватися виключно декорацією, але в Середньовіччі вони ілюстрували не лише біблійні оповіді, а й місцеву історію та політичну владу. 15 високих вікон Святої капели, що розташована на паризькому острові Сіте, зображують сцени зі Старого та Нового Завітів, а також святу реліквію — терновий вінець, залитий кров’ю Христа, привезену до Парижа королем св. Людовіком.
Йоркський собор, або Кафедральний собор Святого Петра (XV ст.)
Один із найвеличніших європейських соборів, готичний шедевр у північній Англії має гігантське вікно у східному крилі, яке донині залишається найбільшим вітражем з усіх на світі. У його «серці» міститься хвилююче зображення прийдешнього Апокаліпсису. Вітраж, спроектований Джоном Торнтоном (першим неанонімним художником у британській історії), зараз реставрують.
«Король Артур і сер Ланселот» (1862 р.)
В епоху Ренесансу вітражне мистецтво занепало. У той час техніка, яку сьогодні ми називаємо «готикою», вважалася наївною, ба навіть варварською. Лише у XIX столітті художники поглянули на цей стиль по‑новому: Вільям Морріс, інноваційний дизайнер і радикальний соціаліст, виконував не тільки сцени релігійної тематики, а й світські замовлення для модних на той час неоготичних будівель. Яскравий приклад — вітраж «Король Артур і сер Ланселот».
Вітраж Френка Ллойда Райта (1912 р.)
Найвизначніший архітектор Америки вірив у повну єдність дизайну дому, яка включала в себе не тільки саму будівлю та меблі, але також і вікна. Безпосередньо натхнений рухом мистецтв і ремесел Вільяма Морріса, райтівський стиль прерій прагнув створити органічну безшовну архітектуру за допомогою абстрактних віконних композицій.
Пресвітеріанська церква у Балтіморі (Brown Memorial Church) (1915 р.)
Кар’єра Луїса Комфорта Тіффані охопила майже кожен вид декоративно-прикладного мистецтва, від ювелірного дизайну до кераміки, але найбільший вплив він мав саме на розвиток віражного мистецтва. Змішуючи кольори, доки скло було ще в розплавленому стані, його мистецька студія могла створювати молочні або опалові ефекти: це мало більш живописний і вишуканий вигляд, ніж будь-коли раніше, і визначило смаки американської еліти на покоління вперед.
«Каплиця Матісса» (1949‑1951)
Серед білого простору невеликої каплиці сестер‑домініканок у французькому місті Манс три вітражі Анрі Матісса палають кольорами південної Франції: сонячно‑жовтим, темно‑зеленим та середземноморським яскраво‑блакитним. Хоч палітра й має певне літургійне значення (блакитний є кольором Марії, а жовтий символізує світло Бога), Матісс робить вибір на користь абстрактної композиції: він дозволяє суцільним шибам кольорового скла нести церковну ношу.
Ґроссмюнстер, Цюріх (2006‑2009)
Зіґмар Польке — «вивертливий» ерудит повоєнного німецького мистецтва, а нині автор знаменитої ретроспективи Музею сучасного мистецтва у Нью-Йорку — багато років провів, проектуючи нові вікна для тисячолітнього Кафедрального собору Цюріха, який втратив своє оздоблення за часів Реформації. П’ять вітражів зображують біблійні сцени; однак найбільш захопливими є абстрактні композиції митця, виконані з тонко нарізаного агату, які «розбивають» щільні стіни храму потоками світла.
За матеріалами: BBC Culture
Переклад: Анастасія Подлюк, СREDO