Проповіді Святішого Отця Франциска, виголошені під час візиту на Кубу протягом 20 вересня 2015 р.
Площа Революції в Гавані — одна з найбільших у світі — стала місцем першої Святої Меси, яку Вселенський Архиєрей відслужив на кубинській землі у неділю, 20 вересня 2015 року. Ця площа має велике символічне значення для Куби, адже вона була осередком недавньої історії та політичного життя.
«Про що ви сперечалися дорогою?» — одного разу запитав Ісус своїх апостолі. Навколо цього ж запитання із євангельського уривку, призначеного на цей день, Папа Франциск побудував свою проповідь. На думку Святішого Отця, це запитання Спаситель скеровує сьогодні до кожного з нас, дещо перефразовуючи: «Про що ви розмовляєте щоденно? Які ваші бажання?»
Хто не живе, щоб служити, той не заслуговує на те, щоб жити
Як нагадав проповідник, апостоли нічого не відповіли Ісусові, адже дорогою вони сперечалися, хто з них «найбільший». Як колись, так і сьогодні учні Христові дуже часто провадять дискусії саме на цю тему, сперечаючись між собою, хто найважливіший, хто більший. Спаситель не наполягає на відповіді, не вимагає, щоб вони відповіли; але це запитання їм назавжди запам’яталось та викарбувалось у серці.
«Хто найважливіший?» — це запитання супроводжує нас протягом усього життя, і на нього ми мусимо давати відповідь у різних життєвих ситуаціях. І ми не можемо втекти від відповіді на нього. Як часто доводиться чути в колі сім’ї питання, звернене до дітей: «А кого ви любите більше, тата чи маму?» Це те ж саме, що запитати: «Хто для вас важливіший?» Це запитання — тільки звичайна гра для дітей; однак історія людства позначена цим запитанням і відповіддю на нього.
Христос дуже чітко і просто допомагає людині знайти відповідь: «Хто з вас хоче буди першим, нехай буде останнім і слугою усіх» (Мк 9, 35). Апостоли сперечалися про те, хто з них найбільший, хто з них обійме керівну посаду і буде звільнений від загальних норм, хто з них керуватиме іншими, хто буде привілейований. Але Господь руйнує всі логічні схеми своїх учнів, вказуючи на те, що людина живе справжнім життям тоді, коли посвячується на служіння ближньому.
Запрошення служити представляє особливість, на яку ми повинні звернути увагу. Служити означає опікуватися слабшими, меншими, потребуючими — у наших родинах та в наших суспільствах. Учитель запрошує своїх учнів до служіння і любові, а любов виявляється в ділах та рішеннях; вона проявляється у наших конкретних учинках. Ісус закликає кожного зі своїх послідовників до служіння бідним, потребуючим, беззахисним, відкиненим. «Бо бути християнином означає служити гідності наших братів і сестер, боротися за їхню гідність і жити задля їхньої гідності», — наголосив Папа Франциск, додаючи, що саме тому християнин покликаний відкласти свої особисті потреби, бажання панування над іншими.
Всі ми покликанні до служіння, до того, щоб допомагати одні одним, носити тягарі одні одних задля любові до наших ближніх, підсумував Вселенський Архиєрей. Служіння ближнім ніколи не повинно бути ідеологічним, адже воно проявляється в учинках щодо конкретних осіб; служити — це поставити свого ближнього у центрі. А звертаючись до вірних на Кубі, Папа заохотив прийняти покликання до служіння як дар, щоб ми дбали про наших ближніх, які цього потребують. «Не забуваймо сьогоднішньої Доброї Новини: велич народу, нації, велич особи ґрунтується завжди на тому, як вона служить немочі своїх братів та сестер. У цьому знаходимо один із плодів правдивої людяності. Хто не живе, щоб служити, той не заслуговує на те, щоб жити», — закінчив проповідь Глава Католицької Церкви.
Під час Святої Меси Папа уділив Перше Святе Причастя кільком дітям, як знак надії для Церкви Куби.
Молитися одні за одних, щоб нікому не забракло вина нової любові
До євангельського уривка, прочитаного під час Святої Меси, Папа Франциск повернуся наприкінці Євхаристійного богослуження, що завершилося, як завжди у неділю, проказуванням молитви «Ангел Господній».
Наступник святого Петра нагадав, що «учні боялися ставити Ісусові запитання, коли Він говорив про свою смерть і воскресіння». Це їх лякало, вони не сприймали думки про те, що Ісус може страждати на хресті. «Ми також, — сказав Папа, — спокушувані втікати від своїх хрестів і від хрестів інших людей, віддалятися від того, хто страждає. Наприкінці Святої Меси, під час якої Ісус знову віддав себе нам у своєму Тілі й Крові, звернімо свій погляд до Пречистої Діви, нашої Матері. І просімо Її, щоб навчила нас стояти поруч із хрестом ближнього, який страждає. Щоб ми навчилися бачити Ісуса у кожній людині, знеможеній на життєвій дорозі, в кожному голодному і спрагненому ближньому, в нагому чи ув’язненому або хворому. Перебуваючи разом із Матір’ю під хрестом, зможемо зрозуміти, хто є насправді “найбільшим” і що означає бути в єдності з Господом та учасником Його святості».
Папа також закликав вірних вчитися від Діви Марії «мати бадьоре серце, уважне до потреб інших людей»; згідно з Її повчанням під час весілля в Кані Галілейській, бути «дбайливими в малих життєвих справах» і не переставати «молитися одні за одних, щоб нікому не забракло вина нової любові, радості, яку нам дарує Ісус».
Далі Глава Католицької Церкви зазначив, що відчуває обов’язок звернути свою думку до «улюбленої колумбійської землі», в той час, як «її сини і доньки, спонукувані надією та з оновленими зусиллями намагаються будувати мирне суспільство».
«Нехай же кров тисяч невинних людей, пролита протягом десятиріч збройного конфлікту, злучена з кров’ю, пролитою Ісусом Христом на хресті, підтримає всі зусилля, які докладаються, також і на цьому острові, для того, щоб досягнути остаточного примирення, — побажав Святіший Отець. — Тоді тривала ніч болю і насильства, єднаючись із бажанням усіх колумбійців, зможе перемінитися у незгасний день згоди, справедливості, братерства і любові, в пошані до інституцій та національного і міжнародного правопорядку, для того, щоб мир був тривким. Прошу всіх: ми не можемо дозволити собі ще однієї поразки на цьому шляху миру та примирення».
Підсумовуючи, Папа Франциск запросив вірних єднатися з ним у молитві до Пресвятої Богородиці, особливо за тих, «хто втратив надію, хто не знаходить мотивації для подальшої боротьби, за тих, які страждають від несправедливості, покинення і самотності», за «похилих віком, хворих, дітей і молодь, за всі родини, які зазнають труднощів», просячи Діву Марію, аби «висушила їхні сльози, втішила їх своєю материнською любов’ю та повернула їм надію і радість».
Наша Мати Церква убога так само, як із волі Бога була вбогою наша Мати Марія
Однією з подій вечора цього дня була молитва Вечірні з духовенством та чернецтвом у кафедральному соборі Гавани. Коли настав час на проповідь — глибоко вражений словами кардинала Ортеґи, який розповів про убогість кубинської Церкви, та черниці, яка розповіла про своє служіння серед осіб із фізичною чи розумовою неповносправністю, Папа відклав убік заздалегідь приготований текст і промовляв від серця, взявши за основу почуті свідчення.
Святіший Отець зауважив, що убогість — це незручне слово, «яке йде проти течії, дух світу його не знає, не хоче, приховує його, але не через сором, а зневажаючи його». Духові світу не подобається «шлях Божого Сина, який понизився, став убогим, упокорився, аби стати одним із нас». У цьому контексті проповідник згадав постать багатого юнака, який хоч і дотримувався заповідей, але через те, що боявся убогості, відійшов від Ісуса засмученим.
Папа підкреслив: «уміти розпоряджатися благами — це обов’язок, тому що вони є Божим даром», але коли «матеріальні речі входять до серця і починають керувати життям», тоді зазнаємо поразки. Як повчав святий Ігнатій Лойола, «бідність є огорожею та матір’ю богопосвяченого життя, матір’ю, яка породжує довіру до Бога». А стіна «оберігає від світськості», яка знищила «чимало благородних душ», привівши їх до посередності. Адже багатство «збіднює нас», відбираючи від нас «все найкраще з того, що маємо».
«Один мудрий літній священик, — розповів Наступник святого Петра, — говорив мені, що коли дух багатства входить у серце богопосвяченої особи, священика, єпископа, папи; коли починається нагромаджування грошей задля забезпечення майбутнього, — тоді майбутнє будується не на Христі, а на “духовній страховій компанії” під своїм проводом. Таким чином, коли, наприклад, якесь чернече Згромадження починає нагромаджувати фонди, то, як казав цей священик, Господь Бог настільки добрий, що посилає нищівного економа, який усе доводить до упадку. Такі економи є найкращим Божим благословенням для Його Церкви, тому що роблять її вільною, убогою. Наша мати Церква убога — як, згідно з волею Господа Бога, котрий любить бідних, убогою була також наша Мати Марія». У світлі цих слів Папа заохотив духовних осіб дати у своєму серці відповідь на запитання про те, яким є їхній «дух убозтва».
Коментуючи зворушливе свідчення черниці, яка допомагає людям із фізичною чи розумовою неповносправністю, Святіший Отець нагадав, що вони належать до отих «найменших» Ісусових братів, про яких Спаситель говорить у притчі про Страшний суд. За словами Глави Католицької Церкви, існують душпастирські служіння, які «з людського погляду» приємніші, але коли хтось у внутрішньому самовдосконаленні шукає того, що є найменшим, найпокинутішим, таким, на якого ніхто не зважає, «той наслідує Ісуса найвищим способом».
Як зауважив Папа, іноді можна зустріти богопосвячених осіб, які нарікають: мовляв, мали «інші проекти, могли зробити багато речей», а були, натомість, скеровані на служіння до харитативних структур. Але саме там, за його словами, «стає очевидною лагідність і милосердя Небесного Отця». «Скільки-ж то богопосвячених осіб жертовно спалюють своє життя, приголублюючи тих, кого світ вважає відпрацьованим матеріалом, кого світ відкидає, немов непотріб, кого світ зневажає, воліючи, щоб їх навіть не існувало!» Вони є тими «найменшими», а той, хто «опікується найменшими, наслідує Ісуса».
Святіший Отець подякував усім, хто звершує це служіння, допомагаючи тим, кого світ вважає безвартісним, тому що «на цьому неможливо зробити якийсь бізнес, заробити гроші», але саме там «сяє Ісус і сяє моє рішення на користь Ісуса».
Звертаючись до священиків, Глава Католицької Церкви нагадав, що для них отими «найменшими» є каяники, які приходять до сповіді. «І коли ця людина розповідає вам про свою неміч, пам’ятайте, що вона така сама, як і ваша [неміч], і що Бог вас спас!» — наголосив він. Папа заохотив сповідників бути справжніми носіями Божого милосердя, «ніколи не втомлюючись відпускати гріхи» і не осуджувати. «Брате-священику, брате-єпископе, — сказав Папа, — не бійтеся милосердя. Дозвольте, щоб через ваші руки й ваші обійми струменіло прощення, тому що ті, які приходять до сповідальниці, то якраз оті найменші, в яких присутній Ісус».
Там, де поділи, — там смерть
«Молода людина, яка не здатна мріяти, — замкнена у собі», — сказав Папа Франциск, зустрічаючись із кубинською молоддю у неділю ввечері. Він закликав юнаків і дівчат мріяти про великі речі.
Вислухавши свідчення юнака, який сказав, що мріє про кращу Кубу, Святіший Отець і цього разу відмовся від заздалегідь приготованої промови, а промовляючи експромтом, звернувся до молоді: мріяти про те, «що з вами світ може бути інакшим! Якщо вкладатимете в це все найкраще з того, що маєте і що вмієте, — допоможете світові бути іншим».
Далі Наступник святого Петра присвятив кілька слів умінню приймати тих, які думають інакше, ніж ми. Він зазначив: іноді ми маємо схильність закритися у власному «маленькому світі» якихось ідеологій, чи навіть релігії, адже коли релігія стає замкненістю у собі, то «втрачає свою найкращу частку», якою є «поклонятися Богові та вірити в Нього». Потрібні, натомість, «відкриті серця та уми».
«Якщо ви думаєте по-іншому, ніж я, чому б нам не поговорити? Чому ми завжди зосереджуємо погляд на тому, що нас розділяє, на відмінностях, і не бачимо того, що в нас є спільного?» — запитував Папа, вказавши на важливість «суспільної дружби», яка означає шукання спільного добра. І, навпаки, «соціальна неприязнь несе знищення. Неприязню нищаться сім’ї, країни, світ». А найбільшим її проявом є війна, і сьогодні ми бачимо, «як світ нищиться війнами». Підкресливши, що «там, де поділи, там — смерть», Глава Католицької Церкви закликав молодь «бути здатними творити суспільну дружбу».
Відповідаючи на слова юнака, який говорив про надію, Святіший Отець зазначив, що «молодь — це надія народу». Але надія — не те саме, що оптимізм. Надія здатна «зносити страждання задля досягнення мети». «Чи здатні ви пожертвувати собою задля майбутнього, чи лише бажаєте жити теперішнім, а ті, які прийдуть після нас, нехай самі дають собі раду?» — запитав Папа юнаків і дівчат, додавши, що надія також плідна, вона приносить життя.
Тими ж, які вбивають надію, Наступник святого Петра назвав тих, хто не переймається, що молодь не має праці, а тому позбавлена майбутнього та викидається, немов непотріб. «Усі ми добре знаємо, — сказав він, що сьогодні в цій імперії гроша, молодь відкидається, немов непотріб, а скількох убивають ще перед народженням, викидається похилих віком, які вже нічого не виробляють. Ця псевдокультура відходів позбавляє надії. Натомість, надія, яка вміє страждати, є плідною».
«Шлях надії — нелегкий, — підсумував Папа, — і його неможливо пройти самотньо. Як каже одне африканське прислів’я: якщо хочеш іти швидко, то йти сам; але якщо хочеш дійти далеко, то слід іти разом».
За матеріалами: Радіо Ватикану
Фото: Catholic News Service
фінансово.
Щиро дякуємо!
