«Коли ми любимо один одного, то Бог у нас перебуває, і Його любов у нас досконала» (1 Йн, 4, 12), — цими словам святого апостола Йоана розпочав свою проповідь Папа Франциск під час Святої Меси з нагоди відкриття Звичайної асамблеї Синоду єпископів Католицької Церкви на тему сім’ї, який у неділю, 4 жовтня 2015 р., розпочався у Ватикані.
Проповідник наголосив, що біблійні тексти, призначені Римо-Католицькою Церквою на це недільне богослужіння, в особливий спосіб зосереджені навколо трьох тем: драми самотності, любові між чоловіком і жінкою та сім’ї.
Розкриваючи тему драми самотності, Святіший Отець зазначив: у першому біблійному уривку читаємо, як Адам отримав від Бога владу надавати ім’я всім іншим творінням. Господь дозволив йому панувати над ними, однак попри це наш прародич почувався самотнім — адже не було для нього «відповідної помочі» (див. Бут 2, 20). Також і в наш час драма самотності стає реальністю багатьох чоловіків і жінок. Скільки ж сьогодні є похилих віком осіб, яких полишили близькі чи власні діти; скільки вдів та вдівців; скільки таких, кого залишив чоловік чи дружина; скільки ж сьогодні мігрантів та біженців, які втікають від війни та переслідування; скільки молоді, яка стала жертвою споживацтва, культури тимчасовості та одноразового вжитку?!
«Сьогодні ми переживаємо парадокс глобалізованого світу, де бачимо багато розкішних помешкань і хмарочосів, але щоразу менше домашнього та сімейного тепла; багато амбітних проектів, але мало часу для життя тим, що було здійснено; багато вишуканих засобів розваг, але дедалі більша порожнеча у серці; багато задоволень, але мало любові; багато свободи, але мало автономії… Стає дедалі більше тих, хто почуваються самотніми, але й таких, що замикаються у своєму егоїзмі, меланхолії, у руйнівному насильстві, у неволі задоволень і гроша», — наголосив Глава Католицької Церкви. Нині багато людей переживають цей досвід, подібно як наш прародич Адам: багато влади, що супроводжується великою самотністю та вразливістю.
А сучасна сім’я стала образом такої ситуації: адже бачимо дедалі менше серйозності у плеканні плідних і міцних зв’язків любові, у здоров’ї та хворобах, у багатстві й бідності, у щасті та нещасті. «Тривала, вірна, усвідомлена, стабільна, плідна любов щоразу частіше осміювана та бачена як якась антична річ». Сьогодні найрозвинутіші суспільства є власне тими, які мають найвищий показник народжуваності, але й найвищий рівень абортів, розлучень, самогубств та забруднення природного і соціального середовища.
Переходячи до роздумів над темою любові між чоловіком та жінкою, Папа вказав: Бог зглянувся над самотністю Адама, бо побачив, що недобре чоловікові бути одному, а добре дати йому допомогу, яка йому відповідатиме (див. Бут 2, 18). Вже в момент сотворення жінки Бог дає нам змогу усвідомити — ніщо не може зробити людське серце щасливим, як тільки серце, що йому подібне, яке йому відповідає, яке його любить, вириває його із самотності. Господь сотворив людину не для того, щоб жила у смуткові чи залишалась самотньою, але щоб була щасливою, щоб розділяла свій шлях з іншою особою, яка її доповнює, щоб набути чудовий досвід любові: любити і бути любленою; щоб бачити плід своєї любові у дітях.
«Ось мрія Бога стосовно свого улюбленого створіння: бачити його реалізованим у зв’язку любові між чоловіком та жінкою, щасливим у спільному прямуванні, плідним у взаємному даруванні», — наголосив Папа Франциск. Він додав, що саме такий план має сам Ісус Христос щодо нас, про що можемо пересвідчитись із Його слів у Євангелії від святого Марка: «А на початку створення Бог створив їх чоловіком та жінкою. Ось чому чоловік покине свого батька-матір і пристане до жінки своєї, й обоє будуть одним тілом; тому вже не двоє, лише — одне тіло». Відповідаючи на підступне запитання, Спаситель вказав, що вже на початку сотворення Бог поблагословив чоловіка та жінку, їхню любов, що Бог єднає їхні серця у любові, єднає в одності та нерозривності. «А це означає, що мета подружнього життя це не лише назавжди жити разом, але назавжди любити одне одного!» — підкреслив Святіший Отець.
Говорячи про сім’ю, Єпископ Рима повторив: людина не повинна розділяти те, що Бог з’єднав. Це заклик до подолання будь-якої форми індивідуалізму та легалізму, які приховують убогий егоїзм і страх людини перед тим, що у Божому задумі є справжнім значенням подружжя і статевості. Для Бога подружжя це не утопія молодечих років, але мрія, без якої Його творіння буде приречене на самотність! А страх прийняти цей Божий задум паралізує людське серце. На переконання Вселенського Архиєрея, хоч як це парадоксально, людину нашого часу все ж таки захоплює та притягає справжня, міцна, плідна, вірна любов до смерті. Ми стаємо свідками, як людина сьогодення піддається і йде за тимчасовою любов’ю; однак, попри це, мріє про ту справжню любов, женеться за тілесними задоволеннями, але прагне повної самовідданості. «Без правди любов стає сентиментальністю, без правди любов стає порожнім словом, яка можна розуміти в довільний спосіб», — говорив Папа Франциск, цитуючи Бенедикта XVI.
Далі Святіший Отець вказав, що у такому соціальному та подружньому контексті Церква покликана сповнювати свою місійність у вірності, правді та милосердній любові, що означає захищати вірну любов, сакральність життя, єдність і нерозривність подружнього союзу; не піддаватись впливам панівних поглядів, а захищати істину про плідну й тривалу любов, тобто любов назавжди; та не осуджувати людей, але, як добра матір, намагатись лікувати рани подружніх зв’язків, бути лікарнею з відчиненими дверима, де очікують на тих, хто просить допомоги й підтримки.
Папа наголосив: Церква має таке вчення і захищає його, що «суботу встановлено для людини, а не людину для суботи», та що «лікаря треба не здоровим, а хворим». Церква повинна допомогти своїм вірним, підтримувати тих, які впали, адже Церква, чиї двері зачинені перед вірними, зраджує себе саму та свою місійну мету: замість того, щоб бути мостом, стає перепоною. Перед Церквою стоїть завдання переживати свою місію в любові, шукати і лікувати поранені пари, виходити до людей із допомогою. Вона також повинна навчати основоположних цінностей і захищати їх, не забуваючи про милосердя. Церква має виховувати до істинної любові, здатної вистояти у самотності, не забуваючи про свою місію Доброго Самарянина щодо пораненого людства.
За матеріалами: Радіо Ватикану, Gość Niedzielny
фінансово.
Щиро дякуємо!
