Павлів самоаналіз

Роздуми над Словом Божим на п’ятницю ХХІХ Звичайного тижня, рік І

Перше читання — текст, у якому ми бачимо розподіл добра і зла, бажання і дій, закону Божого і закону гріха. Ці роздуми апостола привертають наш погляд до самих себе. Віднаходимо себе, розділяємо в собі, як Господь розділяв небо і землю, світло й пітьму і творив Всесвіт, космос, тобто порядок.

Завдяки чому ми творимо порядок у собі? Яким чином із безладу постає наш космос?

Давайте з тексту Послання до Римлян виокремимо конкретні уроки, розіб’ємо Павлове визнання на ключові моменти.

Потрібно визнати себе добрим, а не гріховним, інакше нам забракне погляду любові до самих себе. Будь-який погляд, обернений всередину, принесе лише розчарування і самознищення. Треба дивитися подібно до того, як Господь кожний акт свого творіння визнавав добрим. Тобто перш ніж дивитися, треба «підібрати Божу лінзу». Нею є визнання себе добрим онтологічно (за фактом буття).

Далі потрібен погляд усередину, до розподілу духа і страстей, праведного та грішного. Цей розподіл можливий лише Словом, яке є мечем. Без Божого Слова погляд самозаглиблення залишається ширянням у темряві, шуканням навпомацки. Годі чекати від людини, яка не має постійного контакту зі Словом, можливості самозаглиблення.

Якби ми не побачили себе добрими, то не побачили б гріха, а зло приписали б собі, а не гріху. Тоді наша боротьба була би проти себе, а значить — і проти Бога, а не проти гріха. Тобто в цій темряві ми помилково атакували б союзника, а ворог залишився неушкодженим, навіть більше — укріпився, бо непомічений ворог — сильніший.

Послання опосередковано показує нам відмінність між «я» і «моє». Ким є я? І чим є моє? Ці питання нехай дадуть нам тверезість у виборі головного та другорядного. Що можна скинути, як мішки з піском із гондоли під повітряною кулею, і від чого неможливо відмовитися? Чи можна в моїх діях простежити відмову від чогось кардинального і чіпляння за щось другорядне «моє»? Можливо, саме цей мотлох чекає те, що Біблія називає вогнем невгасимим.