Якщо ми йдемо до храму, пізнаємо нашу віру і ставимо Бога на перше місце, то… опиняємось у небезпеці, що станемо поводитись, як фарисеї!
«Ісус прийшов, щоби поставити блудницю вище фарисея; розбійника, який кається, — понад законовчителя; блудного сина вище за його зразкового брата. Всіх обманщиків та шахраїв, які могли сказати, що вони не могли долучитися до Церкви, тому що їх Церква не була достатньо святою, він би міг запитати: “Наскільки святою повинна стати Церква, перш ніж ви увійдете до неї?”» (арх. Фултон Джон Шін).
Мене засмучує, коли люди говорять про фарисеїв так, немовби ті були тільки історичним прикладом, як не варто поводитися; явищем, яке нас не стосується. Воно й справді, коли люди говорять про фарисеїв, то самі дуже часто промовляють по-фарисейському: «Слава Богу, я не такий, як ці люди!» Знову ж таки, очевидно, що Ісус не сприймав цих людей лише за негативні приклади, які Господь використовував, аби унаочнити те, як не варто чинити. Він часто перебуває з ними: входить у їхні домівки, їсть їхню їжу; Він проводить час із ними, відповідаючи на їхні запитання. Ісус любив фарисеїв. Не думаю, що Він говорив би з ними так різко, якби їх не любив. Це мало не крик відчаю Ісуса: «Ви майже біля мети! Тільки слідуйте за Мною трохи ближче!»
Святий Павло був фарисеєм — і свідченням того, як неправильно спрямована старанність і скрупульозність може бути переорієнтована у неймовірну завзятість щодо євангелізації та святості. Ось чому я вважаю, що для християн важливо звернути увагу на фарисеїв та Ісусову критику їхньої поведінки. Якщо ми йдемо до храму, аби пізнати нашу віру і поставити Бога на перше місце, ми всі також маємо шанс стати фарисеями. Більше того — ми можемо бути певні: рано чи пізно ми будемо діяти подібно до них. Та якщо ми все ж намагаємось розпізнати, коли наша поведінка є власне «фарисейською», то можемо прагнути стати людиною, яка дотримується християнської віри з інтенсивністю та рівновагою, властивою св. Павлові, та проголошуваною Христом.
Ось п’ять постав сучасного фарисея, що знаходять відображення у Святому Письмі.
1. Закваска неспокою
Ісус каже нам: «бережіться фарисейської закваски» (пор. Мк 8, 15).
Згадаймо роль закваски чи бродіння у приготуванні хліба. Цікаво! Усе починається з малого, та «заражає» увесь хліб. Одне з можливих значень слова закваска — «підбурювати» або «роздувати» (проблеми або ж безпорядок?). Ми поводимось, як фарисеї, коли роздмухуємо неспокій серед вірних. Часто наші наміри добрі, але наші дії викликають великий неспокій, нездорове й нечестиве «заворушення» серед багатьох віруючих. Ми можемо розпізнати, чи таке «заворушення» є нездоровим, аналізуючи плоди. Якщо плодом «закваски» є страх, гнів і неспокій, а не мир, любов, радість, — то варто бути обережним: Господь не діє там, де плоди Святого Духа відсутні. Зокрема, не Його дія там, де плодом діяльності особи стає страх, адже «страху нема в любові» (1 Йн 4, 18). Коли наша поведінка є святою закваскою, це спонукає інших бажати святості, наближатися до Бога та діяти в милосерді. Ісусе, допоможи через мої дії та слова провадити інших до святості, досвіду Бога і плодів Святого Духа!
2. Експерти з нагляду
Є такий уривок у Євангелії, що змушує мене сміятися вголос щоразу, коли я його читаю. Ісус із своїми учнями йде через поле в суботу, і учні зривають колоски — бо голодні. Фарисеї (а що це вони там, ховалися в полях?) вискакують і негайно кидають виклик Ісусові, позаяк Його учні порушують шабат (пор. Мк 2, 23‑24). Відстань, яку подолали фарисеї, щоби виявити помилку у вченні Ісуса та в поведінці Його послідовників, була справді абсурдною. Декілька різновидів фрази «вони слідкували за Ним» можна зустріти багато разів у Євангеліях. У той час, як Ісус був зайнятий зціленням, чиненням чудес, проповідуванням Царства Божого — очі фарисеїв були зверненні на Нього, однак не для того, щоб навчитись від Нього, але знайти щось, що Він робив «не так». Мало який коментар в інтернеті не розпочинається отим: «Так, але…» Ми любимо «орати» через усе поле, ледве помічаючи добрі справи і зосереджуючись саме на одному елементі, який нам здається не цілком слушним. Ми станемо фарисеями, якщо будемо завжди зосереджуватись на зовнішньому, з очима, повними критицизму. Ніщо не є достатньо добрим для фарисея, і нічого не заслуговує на радість — за винятком… падіння інших.
Ісусе, допоможи мені зосередитись на Тобі — не як фарисеї, а як дитина, яка не хоче нічого більше, ніж наслідувати Тебе і свого Отця! Допоможи мені бачити гідність інших — так, як Ти бачиш їх; і ставитися до інших із повагою та великою любов’ю.
3. Дякую Боже, що я не такий, як (підставити потрібне)
Усі ми пам’ятаємо фарисея у Святому Письмі, котрий молився, кажучи: «Боже, дякую тобі, що я не такий, як інші» (пор. Лк 18, 11). Цей фарисей наївно вірив, що правильна молитва полягає у перелічуванні всього, що він зробив правильно. Увага! Перебуваючи близько «правильності», ми починаємо пишатися цим; ми дивимось на оточуючих (які роблять набагато гірші речі) і самовпевнено вважаємо, що уникнули цієї долі завдяки нашим власним якостям, що чинять нас кращими. Ми переконані: наші особисті гріхи, може, й погані, але (дякувати Богові) не аж такі погані, як гріхи отого! Я — не як той невдаха-ліберал; роздратований радикальний традиціоналіст; прогресивний єретик або блазень-харизматик; відсталий ультраконсерватор чи католик, який і про віру свою нічого не розповість. А може, Ви навіть читаєте ці слова й думаєте: «Слава Богу, я — не фарисей!»
Проблема у «типі» нашого мислення. Звернімося до прикладу численних святих: вони показують нам, що справжня святість зосереджується на тому, що слід змінити у собі, а не в інших. І якщо святі знаходили багато речей для вдосконалення у собі, що ж нам казати!
Ісусе, допоможи мені жити у вдячності Тобі за всі благодаті, які Ти дав мені протягом життя! Допоможи мені бути джерелом світла для інших, а також відкриватися на те, чого інші вчать мене!
4. Нездорові відносини з владою
Цікаво відзначити: Ісус каже людям підкорятись владі фарисеїв. Він говорить їм: «Чиніть усе, що вам скажуть», — навіть зазначаючи, що життєвий приклад таких проповідників не варто наслідувати (пор. Мт 23, 3). Цей факт мене спершу приголомшив. Він, Син Божий, підпорядковується владі фарисеїв, позаяк їхня земна влада представляє владу Його Отця. З іншого боку, фарисеї були сердиті, коли бачили Ісуса, який діяв «із владою». Ісус демонстрував свою владу, вказуючи що є необов’язковим, а що, навпаки, сутнісним із погляду закону. У відповідь на Ісусовий прояв Його божественної влади фарисеї міркують, як би Його вбити. Ісус визнає легітимну владу, а фарисеї, свідомі цього, залишаються сліпими щодо Джерела тієї самої влади. Як грішники, ми маємо двозначне ставлення до влади: нам складно визнавати владу Бога, не кажучи вже про Його посередників на землі. Без сумніву, здоровий бунт і запитання можуть бути доброю річчю; однак ми зловживаємо цим, коли не підпорядковуємось, вважаючи, ніби знаємо краще, ніж Бог. Критика інших може стати нав’язливою та привести нас до стилю життя, що ґрунтується на непослухові.
Ісусе, допоможи мені розвивати чесноту послуху в моєму серці так, щоби розпізнати Твою владу тут, на землі, і стати смиренним, слухняним та повним милосердя!
5. Немилосердна точність
У притчі про фарисея та митаря у момент, коли перший підбадьорює себе, другий благає про милість. Цікава динаміка! Фарисей вважає, що він праведний, і не помічає внутрішньої потреби в милосерді; а митар знає: він хворий і потребує Бога. Ця внутрішня динаміка часто поширюється й на інших: якщо ми самі не бачимо великої потреби у милосерді, то не даруємо милосердя іншим; якщо ж знаємо, що маємо потребу у «великій кількості» Божого милосердя, тоді й самі поширюємо милосердя на інших. Адже коли ми бачимо, що потребуємо милосердя, то звертаємося до Бога, і Він бере нас у свої обійми. А пізнавши цю абсолютну й безумовну любов Отця, ми менше вагаємось, чи дарувати ту ж любов іншим. Ми знаємо її! Ми пізнали її! Ми переповнені нею!
У серці кожного інколи зроджується отой фарисейський холод: усі ми маємо трудність із переживанням співчуття до певних осіб. Це, однак, може навчити нас просити Бога, аби Він допоміг нам бачити наші власні гріхи виразніше. Та не задля того, щоби згубитися у наших провинах, переживаючи страх і розпач, а лиш задля того, щоби побачити власну потребу в прийнятті Божого милосердя, аби згодом бути милосердними до інших.
Ісусе, Ти запрошуєш мене у своє Милосердне Серце. Я хочу бути маяком милосердя та любові для інших. Допоможи мені стати більше подібною до Тебе!
с. Тереза Алетейя Нобл Аleteia
Переклад: Ольга Нетреб’як, СREDO
фінансово.
Щиро дякуємо!
