Чи замислювались ви коли-небудь над тим, що, можливо, живете не так, маєте хибні переконання і втрачаєте щось насправді важливе?
Помилятися — це чудово. Знаю це з власного досвіду. Я часто помиляюся. Стільки моїх найглибших переконань виявилися хибними, абсолютно неправильними й погано обдуманими, що я вже перестав цього соромитися. Я не можу постійно ходити з червоним від сорому обличчям; тож обрав єдину альтернативу — змиритися з покорою. Іноді помилятися— це нормально.
Коли я був підлітком, то мав особливий дар, притаманний усім підліткам: безпомилково знати, що все, чого навчили мене батьки, було неправильним. Більшість підлітків роблять кілька помилок, усвідомлюють, що їхні батьки щось таки розуміють, і з часом дорослішають. Але не я. Я не здався. Я вперто сумнівався і ставив авторитети під сумнів ще довго після того, як виріс.
Це може здатися типовим конфліктом поколінь, наче я був просто юнаком, який хотів подорослішати раніше, ніж був до цього готовий, або вважав, що старше покоління вже віджило своє. Але запевняю вас: це не була боротьба молодих проти старих. Я так само самовпевнено сумнівався у своїх ровесниках.
Суть у тому, що мені подобалося бути впевненим у своїй правоті. Я міг би викладати майстерклас із мистецтва вперто триматися хибних переконань, але ніколи не відступати в їх захисті. Це вимагає витонченої техніки і впертості, які приходять лише з досвідом. Щоб залишатися неправим, іноді потрібно відмовитися від будь-яких фактів. Часом — пожертвувати дружбою, без кінця сперечатися і здобути репутацію черствої людини. Це були жертви, на які я, з якихось причин, був готовий піти. Мені здавалося, що краще залишатися неправим, аніж пережити приниження, визнавши свою неправоту.
Я був певен, що виграю, якщо правда завжди буде моя. Я вважав, що це свідчить про високий інтелект і проникливість.
Відступ
Я дійшов висновку, що моє прагнення завжди мати рацію насправді виявилося проявом слабкості. Мені бракувало впевненості в собі. Моє его було крихким. Я відступав у — як мені здавалося — безпечну позицію, де все було зрозуміло й під контролем. Зміна світогляду могла би завдати мені надто глибокої психологічної травми. Я не міг так ризикувати.
Здається, Марк Твен (або й ні) сказав: «Легше обдурити людей, аніж переконати їх у тому, що їх обдурили». З мого досвіду — це правда. Нікому не подобається думати, що переконання, яких вони дотримувалися з упевненістю, про які говорили вголос і навіть переконували в їх правдивості інших, — були неправильними. Тому, замість того, щоби сприймати нову інформацію та змінювати свої переконання, люди впадають в упередженість. Вони споживають лише ретельно відібрану інформацію, яка підкріплює вже наявні переконання.
Це відбувається особливо явно у сфері політики й релігії — але, як я підозрюю, є поширеним в усіх сферах життя, аж до найдрібніших деталей. Незалежно від того, чи йдеться про важливі суперечки, чи про дрібниці, ми любимо мати рацію.
Що я втрачаю
Проблема, як розумію тепер, у тому, що якщо я йду життям, завжди маючи рацію і наполягаючи на тому, що правда на моєму боці, — то хіба це не означає, що насправді програю?
Я втрачаю шанс дізнатися щось нове, зробити свої переконання точнішими, розширити світогляд. Якщо прагнення мати рацію є достатньо сильним, а суперечки — достатньо гострими, можна втратити друзів і родину. Я можу пройти життям, діючи неправильно, маючи хибні переконання, — і пропустити щось воістину прекрасне.
Наприклад, почавши чесно ставитися до релігії, як швидко зрозумів, як сильно помилявся щодо католицизму. Як некатолик, я сприймав Церкву карикатурно і роками ігнорував її мудрість. Через це моє духовне життя було складнішим, ніж би мало бути. Лише коли я визнав, що помилявся, — зміг розпізнати справжню істину й почати рухатися вперед.
Саме тому я люблю помилятися. Це єдиний спосіб навчитися.
Те, що стало для мене надзвичайно очевидним, щойно я став визнавати свої помилки, — це те, що мені ще багато чого потрібно дізнатися, і мені це дуже подобається. Мені подобається той факт, що світ набагато більший і простіший, ніж я думав. Мені подобається, що інші люди перестали бути інтелектуальними суперниками і стали джерелом захопливих розмов.
Мій підхід до будь-якої дискусії тепер — це не «виграти» чи «довести свою правоту», а вступити в пізнавальну бесіду, в якій усі виграють разом. Це не означає, що я вірю всьому, що чую; але мені цікаво слухати.
І якщо з’ясується, що я насправді помилявся в чомусь, то я з радістю зміню своє бачення. Ось чому чудово помилятися. Це — шанс виграти. Я це знаю, бо помиляюся часто.
Слова Папи Лева XIV
У контексті нинішньої цифрової революції ми повинні заново відкривати, підкреслювати і плекати наш обов’язок навчати інших критичного мислення, протидіючи спокусам, що існують навіть у церковному середовищі.
Діалогу довкола нас бракує катастрофічно; його часто замінює крик, який нерідко набуває форми фейкових новин і нераціональних аргументів, що їх просувають декілька крикливих голосів.
Переклад CREDO за: о. Майкл Реньє, Aleteia
Переклад: Дарина Янчук, СREDO
фінансово.
Щиро дякуємо!
