Відмінність у календарях інколи дає нагоду ще раз «упіймати» свято чи спомин, що вже відбулися і гайнули собі у запам’ять, а ми й не зогледілися. Так, наприклад, сьогодні, 4 грудня, східні християни згадують Введення Пресвятої Богородиці у Храм — свято (нині обов’язковий спомин), що його світ уже відзначив 21 листопада.
Введення Марії у храм, або Представлення чи Жертвування Богородиці, можна назвати богородичним святом-предтечею. Це стається до Благовіщення, з якого починається Новий Завіт; це так нагадує Стрітення, де Старий і Новий Завіти об’єдналися; це вводить в очікування Різдва, що увінчує собою Воплочення. Введення не описане у чотирьох Євангеліях, його святкування не було головним, а лиш «малим богородичним». Центральні образи в іконі празника — батьки Анна і Йоаким, пророк Захарія, діви зі свічками та сама Марія. Як сьогодні можуть до нас промовити вчинок Анни і Йоакима, посвята Марії? Поговоримо про це з іконою.
Передісторія в апокрифах і дійсності
Головне джерело свята, фактично, — це апокриф Євангелія від Якова, який містить згадку про введення Марії до храму та історію про Її чудесне народження. Подружжя Анни і Йоакима довго не мало дітей. Можемо уявити трагедію Анни, адже безпліддя серед юдеїв уважалося прокляттям, що тягнуло за собою насмішки і презирство громади. Якось літня уже Анна походжала садом і побачила пташине гніздо, де невдовзі мали з’явитися на світ пташенята. Вона у відчаї взивала до Бога, благаючи про дитину, яку б вона подарувала Йому. Так сталося чудесне зачаття Анни (Діви Марії св. Анною, власне), що його Церква також святкує.
До речі, саме через повністю апокрифічну основу свята його певний час забороняли чи вважали неприйнятним, зокрема у католицькому світі. Константинопольський патріарх Герман І вітав вірних із цим святом ще у VІІІ ст. У тому часі почала розвиватися візантійська іконографія Введення. А на Заході це святкування впровадив у ХІV ст. папа Григорій ХІ тільки для кількох храмів Авіньйонської папської курії. Двома століттями пізніше папа Пій V вирішив заборонити святкування Представлення Марії саме через його апокрифічне походження.
Богослов’я ікони
Ікона Введення розкриває нам свято як передчуття Воплочення, сповнення обітниць людей перед Богом, як відданість Творцю і Його волі. Цікаво простежити динаміку сходження Бога до людини через Його любов до творіння і самоупокорення: Бог говорив спочатку з обраними, потім був у наметі з народом, що його хотів вивести з неволі, потім додатково уприсутнив себе у храмі, а тепер — у людині, що більше — в жінці, яка вважалася нечестивою, тою, що перша приносить гріх. Єва народилася від Адама, з його ребра. Тепер новозавітний Адам народжується з новозавітної Вседіви Марії.
Центральна постать в іконі, звісно, — це сама Марія, яку, стверджує апокриф, батьки віддають до храму згідно з обітницею, у трирічному віці, «щоби батька й матері не шукала». Хоч Марія була ще дуже малою, проте Її зображають дорослою, що мало б символізувати свідоме ввірення дівчини Господу. Вона не капризувала, не плакала, як діти, а навпаки — ніби свідомо прийшла до Господа, не обертаючись. Рідше довкола постаті діви іконописці малюють мандорлу (сяйво мигдалевидної форми), але з відмінністю, яка теж має свій сенс: це тільки обрис мандорли, без особливого сліпучого сяйва всередині. Марія — це вже уготований Божий кивот (Дарохранительниця), але водночас ще ні; Її вже освятили і благословили — але Вона ще в очікуванні на Боже світло, яке просякне її зсередини. Над Богородицею інколи пишуть старозавітне святилище, чим додатково вказують на Неї як на кивот Господній.
Марія ступає на сходинку храму. Це вже зовсім інший вимір, Боже Царство, тому цю сходинку іконописці можуть покривати золотом. Вона йде до священика Захарії. Навіть апокриф цього точно не вказує, але інколи можна почути думку, що до храму Богородицю прийняв Захарія, який був батьком Йоана Предтечі. У такому разі символізм події ще більше поглиблюється: першою, хто вознесла хвалу Богородиці, була Єлизавета, мати Йоана Хрестителя, який тоді здригнувся у лоні в передчутті Богоявлення; а першим, хто зустрів Марію у храмі, був батько Предтечі, який на власному досвіді пересвідчився в чудесному зачатті й народженні дітей завдяки молінню до Бога.
Позаду Захарії видно або високі сходи, або привідкриту завісу святого святих. Цей знак додатково вказує на особливе значення Введення, адже відкривали завісу до святилища лише раз на рік, на час покаяння, й увійти туди для молитви міг тільки священик. Що більше, Введення в юдейському контексті можна назвати своєрідним авангардом, позаяк дівчині дозволили перебувати біля святая святих. Інколи на задньому тлі ікони бачимо Марію, яка сидить біля кивоту і приймає поживу від Ангела Божого. Звісно, апокриф від Якова не має на меті передати історичність і документальність події; автор наголошує на знаковості й символізмі.
Анна і Йоаким стоять позаду доньки. Цікаво спостерігати на більшості ікон Введення таку побутову, але дуже психологічну деталь: Анна простягає руку до Марії, чи то підтримуючи її у визначальному для подальшого життя кроці, чи то по-материнськи бажаючи ще на мить довше побути з єдиною і довгоочікуваною дитиною.
На іконі ще присутні постаті дів-свічоносиць. Апокриф передає, що Йоаким покликав сімох дів, які мали супроводжувати Марію до храму, аби ніхто й ніщо не могло осквернити чистоту уготованого кивоту. Дівчата несуть свічки, освітлюючи шлях майбутньому світлу. На головах у них вінки — цнота як вінець творіння в його святості.
Що Введення скаже сьогодні?
У богослов’ї промовляє все: слова, ікони, традиція, історія; проте чомусь ми найбільше пояснень і відповідей чекаємо й шукаємо в сьогоденні, яке видається ближчим та актуальнішим. У день будь-якого церковного свята, зокрема й у празник Введення Марії у храм, як на мене, важлива не історичність події, а те, як вона промовляє до нас сьогодні. Чи ми можемо присвятити своїх дітей Богові? Присвятити не через власну згоду, але завдяки усвідомленню, що будь-яке життя вже є Божим, незалежно від нашого рішення. Чи вводимо свої чада у храм урочисто і трепетно, а чи робимо це з огляду на звички й традиції? Ввести, тобто не просто запхнути у двері та буркнути, щоб не шуміло, але залюбити дитину в ці святі образи та умиротворений дух. Чи храм не є для нас тільки номінальним об’єктом? Можливо, саме зараз у вашої дитини будується справжній храм душі; і чи можлива його міцність без батьківської любові, з самопожертвою та підтримкою?
Введення у храм несе важливий зміст: дотримання обіцянки Богові. Люди інколи надмірно вимагають від Бога дотримуватися обіцянок; але чи всі виконують умови цього двостороннього договору? Анна і Йоаким пообіцяли Творцеві присвятити Марію служінню Богові, якщо народиться дитина в доти безплідної жінки. Пообіцяти і виконати без сумнівів, довіритися Богові й очікувати без нарікань, зробити перший крок до Царства Божого та увійти, не обертаючись на світоустрій, який багатьох ловив, але чи насправді спіймав… Що ж Введення скаже сьогодні для вас?
Ніна Поліщук, Християнин і світ
фінансово.
Щиро дякуємо!
