Святий Павло писав, що «наша батьківщина в небі» (Флп 3, 20), однак це не означає, що ми можемо нехтувати земною Вітчизною. Навпаки! Як навчає Катехизм Католицької Церкви, любов до Батьківщини випливає з IV Божої заповіді (див. п. 2199).
Насамперед, безперечно, — заповідь любові до Бога; з цього виникає друге — любити ближнього свого, як самого себе. Тільки така перспектива дозволяє нам належним чином розуміти любов до Батьківщини: як любов до спільноти людей, у якій і ми народилися, були виховані, а також відкривали Боже діяння.
1. Державна мова
1985 року папа Йоан Павло ІІ, звертаючись до молоді, говорив про велику роль рідної мови та повагу, яку належить виявляти до неї: «Мова творить спільноту, спричиняє те, що ми почуваємося пов’язані з народом, людом чи племенем. За допомогою мови ми беремо участь у цій спільноті». Хоча офіційною мовою Церкви є латина, більшість молебнів, читання Божого Слова чи наука молитви відбувається державними мовами задля того, щоб люди мали змогу краще пізнати Бога, слухати Його слів та зміцнювати відносини у спільноті вірних.
2. Історична свідомість
Любов до Батьківщини віддзеркалюється також у знаннях історії власного народу. У спільноті Церкви ми згадуємо події з життя Христа чи історії Церкви, які нагадують нам про великі Божі діла. Так само й у хвилини, важливі для Батьківщини, віруючі повинні в особливий спосіб пам’ятати про молитву за свою країну, за тих, хто загинув, захищаючи свободу рідної землі. Важкі події завжди спонукають до роздумів над станом нашої країни та над шляхами вирішення важливих суспільних проблем. Церква протягом століть була місцем, де вшановувалась та підтримувалась пам’ять про історію. Зацікавлення спільною історією — конкретний прояв любові до Батьківщини.
3. Відповідальність за спільне добро
Віра в Бога виражається також у культурі народу. Завдяки спільноті віруючих, які творили культуру в перспективі своєї віри, ми сьогодні є нащадками величезної спадщини, до якої входять надбання літератури, образотворчого мистецтва, пам’ятники архітектури, що залишаються носіями віри та національної ідентичності. Любов до Батьківщини відображається у відповідальності за спільне добро. Церква нагадує, що кожний віруючий громадянин зобов’язаний, мірою своїх можливостей, піклуватися про розвиток своєї країни через чесну працю, господарську чи суспільну активність, а також виховуючи у сім’ї та школі.
Любов до Батьківщини — це не тільки почуття: її прояви — у щоденних рішеннях стосовно праці, пошани до спільного добра, збереження національних традицій і святкування державних свят. Доказом цієї любові стає також активна громадянська позиція, якщо йдеться про становлення права, яке діятиме згідно з християнськими цінностями; а також молитва за співвітчизників, молитва, що зроджує євангельську поставу віддавання життя за іншого у буденності, долаючи егоїзм.
За матеріалами: Deon.pl
Переклад: Мирослава Сиваківська, СREDO
Фото: Віталій Паніч
фінансово.
Щиро дякуємо!
