Те, як ми хрестимося, чи не найвиразніше виказує в людині католика. Попри твердження, нав’язувані деякими протестантами, знак хреста датується найдавнішими часами.
У ІІІ ст. Тертуліан писав: «Під час кожного кроку і руху вперед, на кожному вході й виході, щоразу, коли ми одягаємося та взуваємося, коли купаємося, коли сидимо за столом, коли запалюємо ліхтарі, лежимо на канапі чи сидимо на стільці — кожну звичну дію повсякденного життя ми супроводжуємо проведенням на лобі знаку [хреста]». Шерег інших Отців Церкви також свідчать про використання знаку хреста на ранньому етапі християнства, в тому числі св. Йоан Златоуст та св. Кирило Єрусалимський.
Знак хреста у Новому Завіті
Але чи справді корені знаку хреста сягають аж Біблії? Для католиків хресне знамення не обов’язково має бути явно вписане в Святе Письмо, аби його використання було виправданим. Знак хреста просто стверджує в жестах суть віровизнання: існування Трійці та розп’яття Ісуса. Тільки найбільш реакційні антикатолицькі забобони помітили б у цьому жесті щось, чому можна спротивитися. Але так уже сталося, що існують переконливі біблійні свідчення на підтримку цієї практики.
Свідчення приховані в книзі, сама назва якої передбачає відкриття прихованого, — книзі, що так наповнена розповідями про тварин, семиголових драконів, подібну до коней сарану і двохсотмільйонну армію на вогнедишних конях, аж ви, можливо, пропустили той момент, де говориться про знак хреста: книги Одкровення.
У сьомому розділі цієї книги Йоан подає видіння чотирьох ангелів, що стояли на чотирьох кутах землі, стримуючи штормові вітри, готові сіяти хаос на землі та на морі.
«І бачив я іншого Ангела, що від схід сонця виходив, і мав печатку Бога Живого. І він гучним голосом крикнув до чотирьох Ангелів, що їм дано пошкодити землі та морю, говорячи: Не шкодьте ані землі, ані морю, ані дереву, аж поки ми покладемо печатки рабам Бога нашого на їхніх чолах! І почув я число опечатаних: сто сорок чотири тисячі опечатаних від усіх племен Ізраїлевих синів…» (Одкр 7, 2‑4).
Католицькі коментатори зазвичай асоціюють печаті на чолах рабів Бога зі знаком хреста. Книга робить ще два посилання на «знак» на чолі: Йоан бачить ту ж спільноту віруючих з «іменем» Отця і Сина на своїх чолах (Одкр 14, 1); також Ангел, показуючи Йоанові Новий Єрусалим, що сходить з неба, сказав, що слуги Божі, які живуть в небесному місті, матимуть ім’я Бога на їхніх чолах (Одкр 22, 4).
Ідея знаку або печаті для помазання членів Церкви як Божої власності зустрічається і в інших місцях Нового Завіту. Святий Павло, зокрема, пише: «Той, Хто нас з вами в Христа утверджує, і Хто нас намастив, — то Бог, який і запечатав нас, і в наші серця дав завдаток Духа» (2 Кор 1, 21‑22). Подібні слова з’являються в Посланні до Ефесян (пор. Еф 1, 13; 4, 30), де Павло говорить про те, що християни були «запечатані Святим Духом».
Хоч у перекладах зустрічаємо формулу «запечатані», та грецьке слово, ужите в цих трьох текстах, — те ж саме, що й у сьомому розділі книги Одкровення: «sphragizō». Біблійна конкордація (словник узгоджень) визначає його як «поставити печать на щось», «позначити печаттю», «запечатати з певних причин, зокрема задля безпеки від сатани, а також аби довести, що хтось насправді є тим, за кого себе видає».
Всі три визначення чітко описують Таїнство Хрещення, згідно з «Біблійним коментарем» Дж. Л. Хейдока. Сакраментальна образність тут очевидна: саме через Хрещення «запечатується» наша належність до Церкви; у Хрещенні ми отримуємо «завдаток» благодатей, які прийдуть згодом — через життя у Церкві, особливо через часту молитву та прийняття інших Таїнств.
Таке розуміння Хрещення зміцнює його зв’язки зі знаком хреста, який супроводжується словами «В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа» — тими ж словами, якими ми були охрещені. Як описав його кардинал Ратцінґер, знак хреста – це «підсумування та повторне прийняття Хрещення».
Знак — Хрест
Як виглядає цей знак або печать? Жоден із зазначених вище віршів не подає його специфіки. Для цього ми повинні глибше зануритись в Писання.
Коментатори — як католики, так і протестанти — розглядали цитований вже фрагмент книги Одкровення (7, 3) як алюзію до слів Єзекиїла, де читаємо Божі інструкції «чоловікові у лляній одежі» в одному з видінь пророка: «І сказав Господь до нього: Перейди серединою міста, серединою Єрусалима, і зроби знак на чолах людей, що зітхають та стогнуть над усіма тими гидотами, що робляться в його середині» (Єз 9, 4).
Коментатори, особливо св. Єронім, дійшли висновку, що знак мав хрестоподібну форму. Зокрема, Єронім каже, що знак був схожий на останню літеру алфавіту івриту, яка в його ранній постаті мала хрестоподібну форму. Що ж змусило давнього бібліста так думати?
Легкодоступні джерела (такі як «Біблійний коментар» Хейдока та інші) цього не уточняють; проте цілком зрозуміло, звідки виникла ідея поглянути на єврейський текст дев’ятого розділу книги пророка Єзекиїла. У ньому слово «знак» — це «tav» (транслітерація; фонетичний запис цього слова «tāw» або «thau»). Це також єврейське слово для означення останньої літери у алфавіті івриту.
Перш ніж рухатися далі, варто нагадати, що мови мають слова для букв їхніх алфавітів. Часто ці слова містять ті букви, які вони означають. Так, наприклад, остання літера‑слово англійського алфавіту «Z» — насправді «зее». Точно так само, як наше слово для літери «Ц» — «це», яке в українській мові також є вказівним займенником, що означає предмет, який знаходиться поруч. Так само в івриті: слово для означення останньої літери алфавіту «tav» також означає «знак».
Тим, що так захопило святого Єроніма, була давня форма літери «tav», що виглядала як хрест. Зокрема, близько 2000 р. до н. е. буква нагадувала георгіївський хрест. Близько 1000 р. до н.е — тобто за кілька сотень років до писання Єзекила — вона все ще мала хрестоподібну форму, але більше була схожа на хрест св. Андрія.
Пророк каже, що знак був поставлений на чолах тих, хто зітхає і стогне над ідолопоклонством та усіма гидотами своїх побратимів, ізраїльтян; ті, хто отримав цей знак, будуть урятовані від знищення, яке зійде на грішників. Для християн-католиків, які читають Старий Завіт, не може бути простою випадковістю факт, що єврейське слово «знак» — це також слово для означення останньої літери івриту, яка мала форму хреста — знаряддя, через яке прийшло нам спасіння.
Протягом століть така інтерпретація цитованих віршів із книги пророка Єзекиїла однаково серйозно приймалася як святими, так і вченими.
1215 року Папа Інокентій III розпочав IV Латеранський Собор палкою проповіддю, що ґрунтувалася на дев’ятому розділі книги пророка Єзекиїла. Це так надихнуло святого Франциска, який був присутній на Соборі, аж він обрав «tau» (грецька буква — аналог єврейської букви «tav») символом свого ордену, вважає історик Уоррен Керролл.
Сторіччя по тому, на початку 1800‑х, відомий католицький коментатор Джордж Хейдок цитує його. І навіть протестантський дослідник того ж століття, британський методист і теолог Адам Кларк висловлює довіру до такого бачення.
Біблія сьогодні продовжує підтверджувати образи хреста, приховані в четвертому вірші дев’ятого розділу книги Єзекиїла. У наведеній вище цитаті ця інтерпретація зазвичай вставляється в місці трьох крапок: переклад Дуе‑Реймса пропонує назву букви «thau»; натомість «Нова Американська Біблія», беручи до уваги те, що більшість читачів не знають, що таке «thau» і як вона виглядає, говорить, що Бог доручив чоловікові у лляній одежі «позначити X на чолах». У будь‑якому разі, інтерпретація св. Єроніма й досі служить підмогою в католицьких екзегетичних колах.
Усе це говорить про те, що Знак Хреста — це справді виразна католицька (і православна) практика, але вона також глибоко закорінена у Старому та Новому Завіті. Це найдревніше, але водночас — завжди нове свідчення віри, оскільки знак хреста символізує суть того, в що ми віримо та що практикуємо як католики.
За матеріалами: Catholic Еxchange
Переклад: Анастасія Подлюк, СREDO
фінансово.
Щиро дякуємо!
