Чого боїться диявол?

Виходячи на передову під час бою — наприклад, служачи молитвою звільнення та зцілення, — наражаєшся на постріли ворога. Але якщо зосередишся на них, то вгрузнеш в окопах у страхові перед атакою… Отож як провадити духовну боротьбу так, аби то диявол боявся, а не ми?

Деякі люди присвячують більше часу молитві про захист від зла, ніж прикликанню Святого Духа. Це такий ухил у поганську молитву, де молільник «примушує» свого бога до чогось, так як ми хочемо примусити Господа нас охороняти. Натомість християнська молитва — згідно з Ігнатієм Лойолою — це роздуми над misterium Christi, тобто над таємницями життя Христа. Така молитва є і розмовою, і стосунками. У ній я набуваю досвіду того, що Бог мене любить, і щодня знаходжу прояви Його любові у подіях мого життя. А тоді маю в серці певність: «Татусь мене любить і не дасть мене скривдити!»

У справжній любові немає страху

Головна мета диявола — знеохотити нас, залякати і змучити, аби ми відвернулися від Христа і не прийняли від Нього раду спасіння. Коли ми починаємо входити у живий зв’язок із Христом, у стосунки любові, — вчимося дивитися на різні ситуації нашого життя крізь призму цієї любові. Це вибиває у сатани всілякі аргументи з рук, оскільки в любові немає місця для страху, який становить нагоду «кусати» нас. Тому велику мудрість сказав св. Йоан, що «у справжній любові немає страху» (див. 1 Йн 4, 18). А як захищався Ісус під час свого служіння звільнень і зцілень? Розмовляв з Отцем, постійно тривав у єдності з Ним через Духа Святого. У цьому ми теж маємо Його наслідувати. Якщо перебуваємо в єдності з Богом, у силі Святого Духа, — Божа опіка над нами є неустанно, хоча й особливе приготування до служіння також потрібне.

Турбота про захист тоді виражається в нашому житті, наприклад, через дбання про те, щоб тривати в освячувальній благодаті, забезпечити собі «молитовний тил». Але я б особисто більше запрошував своїх заступників просити про зішестя слави Божої, ніж до молитви про мій захист. Де є Божа присутність — там немає місця ні для кого іншого. Хоча варто пам’ятати, що в історії Ізраїля був такий час, коли Ковчег Завіту стояв разом із Гидотою — і Бог це допустив, бо любив свій народ; натомість через пророків пробуджував його свідомість. Цей образ — сигнал для нас, щоб ми почали очищувати свій внутрішній храм.

Слово Боже

Це один з елементів прояву в нас присутності сили Божої. Тому ми повинні проголошувати тільки добро і боротися Словом Божим так, як це робив Ісус. Шкода, що на щодень — замість посилатися на Божі обітниці — ми постійно говоримо про свої страхи, самі себе цим ослаблюючи. Коли людина починає проголошувати Слово Боже, цитувати його фрагменти щодо себе — вона тим самим проголошує волю Бога щодо свого життя. У Святому Письмі можна знайти протиотруту від усякого страху, оскільки коли визнаємо Божі обітниці щодо нас, то страхи мусять відступити. А то ж саме страх є одним зі способів «відчинення дверей» для зла.

Зло нас лякає, викликаючи таку реакцію, яка дає йому право нас мучити. Якщо ми під час свого служіння боїмося, що сатана з помсти вдарить по наших дітях, чоловікові/дружині, по майну — то даємо йому шлях до цих людей. А коли починаємо проголошувати таким чином силу злого у нашому житті, то даємо йому право діяти. Як це змінити? Проголошенням Божих обітниць. Визнаваймо їх словами Псалму 121: «Господь від усього злого тебе стерегтиме, Він стерегтиме твою душу. Господь вихід і вхід твій стерегтиме» (Пс 121 (120), 7‑8). Коли ми щоденно це проголошуємо, наша життєва позиція змінюється. Ми віримо, що Бог нас оберігатиме, і саме з цим словом виходимо на служіння. Ми віримо міцно: зло не зробить мені нічого поганого, бо «Господь стереже мій вхід і вихід», і «Господь — моє світло, кого маю боятись?» (Пс 27, 1). Цими Божими обітницями ми замінюємо людські побоювання: «Будь обережний, бо зло може завдати тобі кривди». Якщо боїмося, що диявол могутній, то краще не берімося за служіння звільнення.

Ревнителі Ісуса Христа

У нашій Церкві бракує ревних людей, гаряче захоплених Ісусом Христом, і ми маємо ними стати! А для цього нам потрібні близькі стосунки з Ним. Тому варто виховувати людей до близьких стосунків з Ісусом: любов — єдине, що не дасть їм ніколи відлучитися від Нього. Також у Церкві стають дійсністю слова : «А Дух і Невіста кажуть: Прийди!» (Одкр 22, 17). Що ж робить Святий Дух, коли приходить? Навчає нас казати: «Абба» — «Татусю», — так ніжно, оскільки сам Бог говорить до мене ніжно. У таких стосунках я навіть можу дозволити собі помилитися, бо знаю, що є Той, хто мене любить. Тому ті, хто служить молитвою звільнення, не мусять падати навколішки перед Ісусом Євхаристійним у благанні: «Господи, захисти мене, захисти мене!» Вони можуть кликати: «Ісусе, люблю Тебе, об’яви свою потугу і міць!» Ми ж не йдемо на Євхаристію тільки для того, щоб Господь Бог дав нам зброю — ми йдемо для того, щоб Він дав нам себе!

Найкоротший екзорцизм

Цікаво, що ми в Церкві частіше використовуємо освячену воду чи екзорцизмовану сіль, аніж могутнє ім’я Ісуса. Ми вбезпечуємося, зосереджуємося на ділах злого духа… даючи йому тим самим більше нагод діяти. Бо диявол сам із себе не має сили — Ісус його вже роззброїв. Потуга диявола то тільки сатанинський «туман», а ми дозволяємо себе обдурити. Забуваємо, що ми маємо могутню зброю — Кров Христову. Аби добре зрозуміти її значення, варто сягнути до Старого Завіту.

У Старому Завіті кров означала завіт Бога із Його народом (див. Вих 24, 3‑8; Євр 9, 16‑22): половину крові виливалося на вівтар, а другою половиною покроплювалося народ. Це виливання крові на вівтар є алюзією Пасхи, тобто захисту домівок ізраїльтян від десятої кари, коли ангел-руйнівник убивав уночі всіх первородних у Єгипті. У літургії воздаяння священик складав жертву за свої гріхи та за гріхи народу. Кров цих жертв на ублагання за гріхи виливалася на плиту, що прикривала Ковчег Завіту. Таким чином вона «прикривала» гріхи люду і ставала перепрошенням за них. Також вона була прообразом досконалої жертви і Крові Агнця у Новому Завіті. Кров Христа очищує нас від усілякого гріха (пор. 1 Йн 1, 7), і робить нас царським священством. Священики Старого Завіту мусили свої жертви постійно поновлювати; натомість Ісус, оскільки Він Бог, склав цю жертву тільки раз. Його смерть на хресті стала Новим Завітом замість Завіту на Синаї. Його Кров установила новий і вічний Завіт — саме нею ми виправдані й відкуплені, набуті на власність Божу (див. Рим 5, 9; Діян 20, 28).

Кров Ісуса — це присутність Бога. Коли я молюся: «Кров Ісуса на мені й на моїй сім’ї» — то визнаю Божу обітницю, що наші гріхи нам прощені. Скільки разів я приймаю Ісуса Євхристійного, стільки Він обмиває мене своєю Кров’ю і дає доступ до Неба. Його Кров була пролита на відпущення людських гріхів — тому диявол її боїться. Коли ми покликаємося на Кров Ісуса, тим самим кажемо дияволові: «Не маєш на мене права». Вона становить міць мого примирення з Богом, тому молитва «Кров Ісуса» — це найкоротший екзорцизм! Варто пам’ятати, що наше зцілення та звільнення залежить не від нашого доброго його звершення, а від того, чи віримо ми в Ісуса та міць Його Крові. Бог дав нам усілякі дари Неба тільки завдяки жертві Ісуса Христа, а не завдяки нашим добрим учинкам. Отож коли я підходжу до Божого трону і кажу: «Кров Ісуса» — у мені зроджується відвага, бо я вкриваюся Його праведністю… й тоді диявол мене не бачить.

Кому належить сила?

Існує ще один важливий аспект нашої участі в Церкві. Якщо я зосереджуся на тому, що я хтось винятковий, бо маю якесь особливе служіння і мушу охоронятися, — вся моя бібліотечка стосуватиметься екзорцизмів та молитви зцілення. Натомість якщо я вірю, що слава Божа долає все і я беруся до свого служіння міццю Христа, — моя бібліотечка стосуватиметься того, як будувати Царство Боже на землі. При нагоді, варто згадати: чим живимося — те потім нам у житті відлунює. А на завершення — важлива таємниця духовного життя: чого боїшся — тому даєш міць. Тому страх Божий є початком усілякої мудрості, а не боязнь перед сатаною. Коли маєш у собі боязнь Божу, то Богові даєш міць діяти у твоєму житті.

о. Радослав Рафал MSF, Deon.pl