З нової збірки «Вільні за благодаттю» публікуємо важливу проповідь, яку майбутній Папа виголосив на Філіппінах у 2010 році як о.Роберт Френсіс Превост, Генеральний настоятель Ордену св.Августина.
Проповідь стосується того, яке ставлення віруючі та спільноти повинні зайняти щодо змін: зберігати статус-кво чи прагнути «досягти світу».
Vatican News надає текст проповіді, виголошеної о.Превостом з нагоди інавгурації однієї з Генеральних капітул провінції Санто-Ніньйо-де-Себу. Капітул відбувся в храмі св.Августина (Сан-Агустін-де-Інтрамурос) у Манілі 19 вересня 2010 року.
Роберт Френсіс Превост
2008 року августинці святкували тут 500–річчя з дня народження Андреса де Урданети — відомого й досвідченого моряка, який після років, проведених у бойових діях, відкрив у вченні св.Августина заклик змінити життя: він зрозумів, що єдину справжню відповідь на прагнення людського серця можна знайти в Бозі та Його любові. Ця істина змінила його життя: з успішного моряка і мореплавця він став членом Ордену св.Августина. Урданета прославився відкриттям того, що відомо як tornaviaje — безпечного та швидкого морського шляху назад із Філіппін до Мексики. Цей tornaviaje став важливим транспортним і торговим шляхом між Азією та Америкою. Однак Урданета пережив набагато значнішу tornaviaje у своєму власному житті. Його навернення і вступ до монашого життя символізують зовсім інший вид повернення: повернення — або навернення — до Бога.
Образ tornaviaje, або «подорожі назад», може бути дуже влучною метафорою для нас, августинців, зібраних тут на початку нашого Генерального капітулу. Ми також покликані вирушити в подорож і відкрити, що єдина справжня та змістовна подорож — це та, яка веде нас до Христа. Ми всі розпочали цю подорож — яка вочевидь починається з народження, а для християн — із першої зустрічі з Христом у хрещенні. Для деяких, однак, вона починається з моменту слухання Слова — як це було з Августином, чий шлях до Христа розгортався довгі роки його тривалого досвіду навернення, ще до того, як він вирішив прийняти хрещення. І він продовжився, різними способами, після хрещення, у формі його пошуків Бога як монаха, священника та єпископа.
Для нас, богопосвячених, цей шлях — це життя, присвячене служінню Христові, особливо як спільнота учнів. Як августинці, ми проживаємо його у спільнотному житті й через апостольське служіння. Однак у певний момент на цьому шляху ми можемо сповільнитися, стати самовдоволеними та розсіяними, або навіть зупинитися й застоятися у своєму духовному житті й пастирській праці. Те саме може статися і в наших спільнотах: життя наших місцевих спільнот і монаших осередків може втратити свою здатність надихати і приваблювати інших. Жвавий ентузіазм, типовий для молоді, може поступово згаснути, і ми легко потрапимо в щоденну рутину — завжди ту саму, незмінну.
Мужність та авантюрний дух Урданети, який відкрив tornaviaje, можуть бути знову відкриті тут, у цьому історичному місці, де ми зібралися, щоб відслужити літургію на відкриття нашого Капітулу. Можливо, зміна чи новий шлях, якого ми шукаємо, виникає з кількох питань: чи хочемо ми зберегти те, що маємо, залишатися там, де ми є, — чи бажаємо слухати наші неспокійні серця, слухати в молитві, бути уважними до Божого Слова та слухати також тих серед нас, хто шукає та інтерпретує знаки часу? Чи ми відкриті до можливості обрати щось інше, до нового та оновленого відчуття місії в нашому житті?
«Жодний слуга не може двом панам служити, бо він або одного зненавидить, а другого полюбить, або буде триматися одного, а другим понехтує. Не можете служити Богові й мамоні» (Лк 16,13). Мені здається, що речення, прочитане в сьогоднішньому Євангелії, можна перекласти так: чи не розриваємося ми між бажанням слідувати за Христом — незалежно від ціни — і бажанням залишатися там, де ми є, задоволеними й без особливого бажання чи можливості змінити шлях, яким ідемо? Тут, у цьому місці, варто запитати себе, чи нам також потрібно відкрити новий напрямок, a tornaviaje, нове навернення.
У різних контекстах релігійного життя відбуваються широкі роздуми над питанням: «порядок чи місія». Хочу поділитися ними з вами цього ранку, маючи переконання, що це також може допомогти нам у наступні два тижні. Ми просто підтримуємо те, що є, — чи місіонерський дух живий у наших серцях? Щоб допомогти поміркувати над цими питаннями, я пропоную кілька порівнянь.
Коли йдеться про розуміння служіння — група, зосереджена виключно на збереженні минулого, скаже: «Ми повинні залишатися вірними нашому минулому», тоді як спільнота з місіонерським духом скаже: «Ми повинні бути вірними нашому майбутньому».
Оцінюючи свою ефективність, спільнота, зосереджена на сталості, запитає: «Чи це апостольство фінансово врівноважене?»; спільнота, віддана місії, поставить інше запитання: «Як нам залучити багато учнів?»
Коли ми думаємо про зміни і про те, хочемо ми чи можемо робити щось по-іншому, — ті, хто відданий збереженню статус-кво, скажуть: «Якщо це створює проблеми для когось із нас, ми цього не хочемо». Однак для тих, хто відданий місії, фундаментальне питання полягає в іншому: «Якщо це допомагає нам дістатися тих, хто далеко, — чи готові ми ризикнути?»
Стиль лідерства тих, хто надає перевагу поведінці, передусім менеджерський — добре організований та ефективний: лідери прагнуть підтримувати порядок і забезпечити безперебійну роботу. З іншого боку, спільнота, наділена пророчим баченням і живою місією, прагнутиме до іншого типу лідерства: стилю, який є передовсім трансформаційним, здатним проєктувати бачення того, що може бути, з готовністю йти далеко і ризикувати, щоби втілити це бачення в реальність.
Спільнота, зосереджена на збереженні, думатиме насамперед про те, як врятувати своє згромадження. Спільнота, присвячена місії, навпаки, думатиме, перш за все про те, як дістатися всіх. «Жодний слуга не може двом панам служити, бо він або одного зненавидить, а другого полюбить, або буде триматися одного, а другим понехтує. Не можете служити Богові й мамоні». У своєму коментарі до Нагірної проповіді (книга II) Августин, пояснюючи неможливість служити двом панам, наголошує, що це не закінчується «ненавистю до Бога», коли хтось стає слугою іншого пана. Радше виникає байдужість або компроміс, сприйняття Бога і Його благодаті як чогось належного. Саме такою може бути наша ситуація: втративши початковий ентузіазм, ми вдовольняємося тим, що вже робимо. Сьогоднішнє Євангеліє нагадує нам усім про необхідність зробити радикальний вибір, повністю віддати своє життя Богові та місії Євангелія. Сьогодні вибір, який ми зробили, знову постає перед нашими очима, і ми запрошені відновити наше зобов’язання жити євангелізаційною місією. Нехай Святий Дух веде і просвітлює нас!
© Орден св. Августина
© Дикастерій комунікації – Libreria Editrice Vaticana
фінансово.
Щиро дякуємо!
