Нещодавно я відвідав свого друга. Якби ви знали, як же я йому заздрив, коли був свідком на його весіллі… Можливо, тому, що я був тим свідком, він запросив мене також і в сумну для нього хвилину — коли розлучився зі своєю дружиною.
Не те щоб він не радів, що вона пішла. Не хочу в цій розповіді оцінювати його дружину. Скажу лише, що не побажав би такої навіть своєму найбільшому ворогові, навіть своєму податковому консультантові, який ошукав мене на значну суму, до того ж надіслав мені найнесправедливішого, найбезглуздішого листа, якого я будь-коли отримував.
Але коли багато років до цього я стояв перед вівтарем… І коли дивився на цей найпрекрасніший профіль, який бачив єдиний такий за все життя… Я заздрив. Це був мій найкращий друг, а я йому заздрив. У чому саме? Заздрив йому… в ударі сокирою в душу, якого завдала йому ця дівчина.
Ми сиділи на кухні. Випивали. Мовчали.
— Знаєш, що мені після неї залишилось?
— Ні.
Він показав на підлогу.
На підлозі з гарного дорогого корка виднівся чорний острівець, правильний, ніби накреслений циркулем. Я дивився на друга й не розумів. Адже його дружина не була художницею… «Поставила колись на цьому місці гарячу каструлю, — зітхнув друг. — Ну, знаєш, вона мала не надто сильну уяву». Ми дивилися на коричнево-чорний, випалений острівець. Це було ось тут… По деяких людях залишається лише… слід від опіку.
Коли я виходив від друга і думав про його життя, про двох дітей, які плакали за татом і просилися до нього, як дружина їх забирала…, то казав собі, що те коло, той чорний шрам, — це символ.
Що залишається після людини?
Після декого лише смуток, розчарування, біль…
Знищена частина всесвіту…
Чорне коло.
Як сфера після сумної планети спогадів, шлях якоїсь трагічної комети…
Що залишиться після мого друга?
Після його дітей? Після мене?
Пробую шукати чорні прогалини, які я випалив, або які міг би залишити на чужому житті через відсутність уяви…
І намагаюся задуматися, чи міг би я в чиїйсь темряві залишити острівець, хоча б маленький острівець світла…
фінансово.
Щиро дякуємо!
