Молитва це істинні ліки від наших страждань, і ми можемо в ній відчути присутність Бога близько себе, — сказав Папа Франциск учора, 5 травня 2016 р., під час молебню «Осушення сліз» у Базиліці св. Петра.
Цей молебень був задуманий як чування, присвячене утішанню засмучених — одному з сімох учинків милосердя щодо душі, про які навчає Католицька Церква. З цієї нагоди у папській базиліці було виставлено реліквії-сльози Матері Божої Плакучої з санктуарію в Сиракузах.
Молебень розпочався співом гімну Року Милосердя «Misericordes sicut Pater» («Милосердні як Отець»), після чого троє людей поділилися свідченнями про свої пережиття, сповнені болю і страждань, які — за словами Папи — були «зворушливими».
Найпершою промовляла італійська сім’я Пеллеґріно, ділячись своїм болем після самогубства сина. Потім про гіркий досвід католика в мусульманському Пакистані розповів католицький журналіст і біженець із тієї країни Фелікс Кайзер, який був змушений перебратися з сім’єю до Італії, аби гарантувати дітям безпеку. Останнім голос надали молодому італійцеві Мауріціо Фратаміко, який прибув зі своїм братом-близнюком Енцо, та розповів про відхід від Бога й Церкви у гонитві за матеріальними благами, а потім — про поновне відкриття Бога, коли став відчувати життєву пустку.
Кожне свідчення супроводжувалося читанням уривка з Старого чи Нового Завіту та з писань Отців Церкви (св. Григорія з Назіанзу). Кожний з тих, хто давав свідчення, ставив свою запалену лампадку перед реліквіарієм та образом Матері Божої з Сиракуз.
Свої роздуми виголосив Папа Римський. Він звернув увагу, що перед лицем страждання треба насамперед просити про те, щоб обік нас був Дух Святий, аби освітлював наш розум, допоміг знайти правильні слова, які можуть дати втішення або відкрити наші серця, щоб ми мали певність у близькості Бога, який нас ніколи не полишає у часи випробувань.
«у моменти суму, страждань через хвороби, в гнітючих переслідуваннях та болю жалоби кожен шукає слів потішення. (…) Ми пізнаємо, що таке дезорієнтація, сум’яття, буття глибоко зачепленими, як ніколи раніше», — сказав Папа.Він зазначив, що «в такі моменти нам особливо потрібні аргументи серця, які єдині можуть нам допомогти зрозуміти таємницю, що оточує нашу самотність».
Папа згадав про різні ситуації, що викликають біль, сум, страждання і сльози, підкреслюючи, що «найгіркіші сльози завжди викликані людською негідністю», плач тих, чиїх близьких викрадено. «Ми потребуємо милосердя й потішення, яке походить від Господа, ми всі цього потребуємо№ це наша біда, але й велич: прикликання потіхи Бога, який приходить зі своєю ніжністю, аби осушити сльози на наших обличчях», — підкреслив Франциск.
У цьому болю, наголосив Папа, ми не самотні, бо ж Ісус також знає, що означає плакати від втрати тих, кого любиш, а до найбільш зворушливих сторінок Євангелія належить сцена оплакування Лазаря, брата Марії та Марти. Євангеліст Йоан, описуючи цю подію, прагне показати нам Ісуса в болю своїх друзів та розділення суму з ними, — ствердив Папа. Господь Ісус так само зазнав страху перед стражданням і смертю, розчарування та пригнічення від зради Юди та відступництва Петра, як і від смерті Лазаря.
«Плач Ісуса — ось протиотрута від байдужості перед лицем страждання братів», — підкреслив Франциск. Цей плач нас навчає ототожнюватися з болем інших, брати участь у турботах і стражданнях тих, хто перебуває у болісних ситуаціях. Як Він потішає, так і ми покликані потішати, — зазначив Папа.
У мить замішання, зворушення чи сердечного плачу в серці Ісуса з’являється молитва до Отця. «Молитва — це істинні ліки від наших страждань. Також і ми у молитві можемо відчувати близькість Бога біля нас», — сказав Святіший Отець. Ніжність Божого погляду втішає нас, сила Його Слова підтримує нас, сповнює нас надії. МИ потребуємо впевненості, що Отець нас вислуховує і приходить до нас із допомогою.
Любов Божа, влита у наші серця, дозволяє ствердити, що коли любиш, то ніхто й ніщо не зуміє відірвати тебе від тих, кого полюбив, — зазначив Папа. Про це нагадує св. Павло в Посланні до Римлян, запевняючи, що жодна сила неспроможна відділити нас від любові Бога в Ісусі Христі.
«Сила любові перемінює страждання у певність Христової перемоги та нашої разом із Ним, та в надію, що одного дня ми знову будемо разом і що навіки споглядатимемо обличчя Пресвятої Трійці, яке є віковічним джерелом життя й любові», — сказав на завершення своєї проповіді Папа Франциск. Він додав, що «Матір Ісуса, яка завжди стоїть під кожним хрестом, своїм плащем осушує наші сльози, а своєю рукою підводить нас і супроводжує нам на шляху надії».
Після проповіді у Молитві вірних згадувалося про переслідуваних християн, про тих, кому загрожують смерть, тортури, поневолення, про тих, кого піддають різним медичним дослідам, про жертв воєн, тероризму і насильства, про покинутих дітей, про тих, хто страждає від тяжких хвороб, про неповносправних та їхні родини, про тих, хто зазнає несправедливості, про неспокійних і недовірливих, про узалежнених, про сім’є, які втратили дітей до й після народження, про всіх, хто оплакує близьких та про людей, відлучених від своїх сімей і близьких. Після кожного заклику Святіший Отець заносив коротку молитву.
Після спільної Молитви Господньої Папа поблагословив кількох людей і вручив їм образи пасхального Агнця — символ потішення й надії, до сягає глибини віків та використовується особливо у Святі Роки. Скульптурки Агнця виконані з білого воску та своїми контурами нагадують логотип Року Божого Милосердя.
Після завершального загального благословення Папи пролунав спів молитви «Salve Regina».
Під час чування було виставлено релікварій Матері Божої Плакучої з Сиракуз. Поява цього образу пов’язана з незвичайними подіями, що сталися 29 серпня — 1 вересня 1953 року в домі молодого подружжя у сицилійському місті: гіпсова статуетка Марії, яка слугувала за узголів’я їхнього ліжка, почала плакати людськими сльозами. Після дослідження явища церковні власні визнали це чудом. У Сикарузах постав санктуарій, нині знаний в усьому світі.
За матеріалами: Niedziela
фінансово.
Щиро дякуємо!
