Часто, торкаючись теми талантів, ми думаємо про творчість музикантів, художників, письменників, співаків, про щось велике й геніальне, випускаючи з поля зору повсякденну творчість у приготуванні салату чи канапки, застелянні ліжка, догляданні за вазонами чи городом, водінні машини чи розказуванні казок. Справді, суспільство диктує нам повагу до певного виду талантів ― і пропонує нехтувати або зневажати інші, які не потрапляють під об’єктиви камер на очі всій країні, а скромно залишаються в тіні. Нам диктують, що є талантом, визначають мірки, до яких треба рівнятися, при чому завжди інші. Тож чи ми достатньо сміливі й при цьому достатньо покірні, щоб дозволити собі не просто відтворювати, а творити?
Ми живемо в суспільстві, де багато треба. В нашому дорослому й свідомому житті так багато цих «треба» (роботи, яку треба робити, бо приносить хоч якийсь дохід; обов’язків, які треба виконувати, бо треба і т.д.), що мало місця залишається для хочу, бажаю, прагну. Це діти ще вміють хотіти. Цікаво, що Ісус не раз запитував тих, хто до Нього приходив: «Чого ти хочеш?» — нагадуючи про те, що хотіти щось і прагнути чогось важливо. Бо там, де є живе прагнення серця й духа, там живе творчість, спонтанність, радість і справжність. Чого ми хочемо так насправді в глибині серця, чого хоче та дитяча частинка в нас, давно призабута й запилена порохом щоденних турбот?
Час розпочати розкопки й дістати на поверхню давно поховані мрії й бажання, бо в них — ключ до наших талантів, до нашого скарбу.
«Коли знаєш, навіщо, можна витримати будь-яке як», — говорив Фрідріх Ніцше. Згадаймо хоча б нашу землячку Ірину Сеник, яка на засланні в Сибірі у жахливих умовах не загубила свого таланту вишивальниці, хоч не було ні ниток для цього, ні полотна. Використовувала те, що могла, що потрапляло під руку, і зморена ночами вишивала, даруючи світові унікальну вишивку та нові узори. Чи Василя Стуса, який у таборах розвивав свій талант письменника й перекладача, писав неймовірно талановиті вірші й зумів вповні реалізувати своє батьківство через унікальні листи до сина, в яких обговорював із ним усе, що його цікавило, й виховував, хоч їх розділяла відстань у тисячі кілометрів. А Шевченко і його захалявні книжечки? Прикладів можна наводити безліч. А ми нарікаємо на відсутність ресурсів чи умов, чи скаржимось на несприятливі обставини, вік, брак часу, місця, коштів чи ще чогось.
Якщо ти маєш боятися чогось, то бійся не використати своїх здібностей, бо вони унікальні саме в твоєму житті. І світ багато втратить, якщо ти приховаєш їх, не виявиш, не розвинеш. І ти втратиш багато — смак і радість життя, відчуття власної цілісності й близькість із Творцем.
Ісус вкотре запитує: «Чого ти хочеш? Чого шукаєш?» І відповідь на це запитання ти знаєш, бо «дари Божі й покликання — незмінні» (Рим. 11:29). Тільки прислухайся до себе.
Уляна Андрусів
На шпальтах номера читайте:
- талант і успіх: як змусити їх співпрацювати
- як вивільнити свій внутрішній потенціал: поради психолога
- у чому сила вашої дитини
- про творчість, яка перемогла недугу в житті письменниці Оксани Кузів;
- про зустріч, яка змінила життя співака Тараса Курчика
- про одну зі ста героїнь світу – Ірину Сеник
- про величну Грузію
- інтерв’ю з Олесею Архиповою про ГО «Д.О.М.48.24» та ініціативи переселенців.
фінансово.
Щиро дякуємо!
