Навчальні будні позаду, а це значить, що можна цілих три місяці не вчитися!
Проте це далеко не завжди стосується читання, особливо якщо у списку на літо — найцікавіші, перевірені часом, експертами і ровесниками книжки для будь-якого віку.
Галина Ткачук, Оксана Була. Гойдалка під кленом / The Swing under the Maple Tree
Братське, 2016
Завжди є ті, хто влітку не розслабляється і ставить собі все нові й нові виклики. Приміром, читати влітку не рідною мовою, а однією з іноземних, аби паралельно вивчати нові слова чи підтримувати рівень володіння мовою.
Для таких читачів — українсько-англійська білінгва «Гойдалка під кленом / The Swing under the Maple Tree» письменниці Галини Ткачук та художниці Оксани Були: ідеальне читання.
Проста й захоплива літня історія про гойдалку, двох дітлахів і квіти, що схожі на дельфінів. Про негарні вчинки і способи їх виправлення, про взаємодопомогу та підтримку.
Чергова книжка-картинка в перекладі Оксани Лущевської поповнила серію білінгв від видавництва «Братське», де раніше вийшли відзначені критиками «Скільки? / How many?» Галини Кирпи й Ольги Гаврилової, «Монетка / A coin» Анни Хромової та Анни Сарвіри, інші.
Катерина Міхаліцина. Хто росте в парку?
ВСЛ, 2016
Ця книжка ідеальна для того, щоб узяти її з собою до парку чи в ліс і за читанням неспішно вивчати різні види дерев.
«Хто росте в парку?» — винятково художній нон-фікшн, ніжно ілюстрований Оксаною Булою. За сюжетом малесенький листочок шукає дерево, якому він належить. У такій простій сюжетній канві насправді ставляться вкрай важливі екзистенційні питання: «Хто я такий?», «Звідки я?».
Пошуки «рідного» дерева дали авторці нагоду розповісти про різні дерева, що ростуть у парку, чим вони відрізняються, що їх виділяє, які їхні зовнішні особливості. У підсумку — дитина бачить на малюнках різні листочки, стовбури й кору, вчиться розрізняти дерева й співпереживає маленькому листочку, який урешті знайде свого родича.
Книжка для дошкільнят і молодших школярів.
Іван Андрусяк. Стефа і Чакалка
Фонтан казок, 2016
На продовження дотепної історії про Стефу і Чакалку чекали тисячі дітлахів. Й ось Іван Андрусяк видав повне зібрання пригод Стефи в одному томі. Туди ввійшли повісті «Стефа і її Чакалка», «Кабан дикий — хвіст великий», що раніше виходили окремими книжками у «Гранях‑Т», і свіжа «Чакалка і Чупакабра». Нове видання ілюструвала Ольга Кузнецова.
«Стефа і Чакалка» побудована за традиційними законами казки, де є головний герой ( нашому випадку — героїня), порушена заборона і покарання зі страховиськами, темним лісом та всілякими пригодами.
Стефу-забіяку, Стефу-вередунку, Стефу-неслухняника забирає у звуконепроникному мішку разом із іншими неслухняними дітьми Чакалка — істота казкова, покликана перевиховати нечемних дітей і зробити з них… бабаїв (до слова, бабаї в Андрусяка — то всілякі радянські пам’ятники на кшталт Родіни-Матері — Бабаїхи, уже скинутого Леніна з бульвару Шевченка — Бабая тощо).
Вийде в Чакалки це чи не вийде, варто дізнатися з книжки, а я лишень зазначу, що трилогія надзвичайно цінна тим, як доступно в ній подаються різноманітні знання про природу.
Приміром, читачі дізнаються, що в кабанів є спеціальний дуб, за яким вони міряються силою і з якого зчитують різну інформацію. Також цікаво, що поранений зайчик плаче, мов немовля.
Ну а авторська інтерпретація образу Чупакабри й узагалі заслуговує на окрему відзнаку. Повість написано доброю живою мовою для учнів молодшої та середньої школи.
Сашко Дерманський. Трилогія про Чудове Чудовисько
А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2006-2014
Сашко Дерманський — один із небагатьох українських дитячих письменників, який справді вміє писати смішно. Йдеться не про легенькі усмішки від поодиноких вдалих жартів чи застиглої посмішки від зчитуваної іронії або сарказму, що їх виловлює дорослий читач, а про справжній сміх від добротного гумору, доступного і дорослим, і дітям.
Як на мене, секрет у тому, що Дерманський повсякчас заграє зі своїми юними читачами, змушує їх упізнавати вже знайомі «тексти» з тих‑таки мультиків (Чудове Чудовисько, приміром, дуже нагадує героя «Корпорації монстрів»). Ілюстрували книжки Максим Паленко та Іван Сулима.
На сьогодні пригодницьку трилогію Сашка Дерманського завершено, є «Чудове Чудовисько», «Чудове Чудовисько в Країні Жаховиськ» та «Чудове Чудовисько Погане Поганисько».
Головні персонажі повістей — дівчинка Соня, її рожевий у фіолетові цяточки друг Чу (властиво, Чудове Чудовисько) і компанія, яка то тут, то там допомагає друзям урятуватися від чергової халепи.
Обережно: з книжок можна дізнатися багато відьомських секретів, адже Соня — маленька відьма, яка живе у великому місті.
Трилогію написано з доброю долею гумору, проте їй не бракує й гостроти, конфлікту і переживань за долі головних героїв.
Лора Інголз-Вайлдер. Будиночок у прерії
Основи, 2015, переклад з англійської Євгенії Кононенко
Перший український переклад книжки, якою зачитувалися покоління американців.
«Будиночок у прерії» Лори Інголз-Вайлдер — автобіографічна повість про життя тих, хто наважився переселитися з обжитих земель глибше на Дикий Захід. Написана від імені дитини, якій далеко не все зрозуміло, та, що образливо, — якій далеко не все пояснюють.
Чому білі люди проганяють індіанців з їхніх земель? — здається, до Лори Інголз-Вайлдер, яка запитує своїх батьків вустами маленької дівчинки, мало хто наважувався порушувати цю болючу для американців тему.
Що особливо торкає в повісті, так це стосунки в сім’ї Інголзів. Ніжність, із якою кожен дбає про іншого, любов, із якою батько й мати ставляться одне до одного. Такого варто вчитися.
А крім того, це захоплива й пізнавальна книжка про те, як побудувати дім у прерії і, хоч як це складно, — не боятися кидати все й вирушати в дорогу в пошуках кращого життя.
Марк Лівін. Бабине літо
Віват, 2016
Читацьку аудиторію цієї повісті визначити непросто.
З одного боку, «Бабине літо» — книжка про 10‑річного хлопця, написана від його імені, просякнута його переживаннями, думками й усім, чим живе дитина, чиї батьки розлучаються. З другого — текст місцями нагадує авторські спогади і, крім того, в сучасних дитячих книжках дуже рідко трапляються перед- і післямови (для Лівіна їх написали Катерина Бабкіна й Любко Дереш).
Отож зупинімося на тому, що ця книжка годиться для читачів від десяти років. У ній можна зустріти головного героя, Ждана, який проводить літні канікули в бабусі, знаходить там друзів і нове захоплення — футбол. Чомусь він називає це заняття «гупати м’яч».
Це дуже щира проза з переконливим дитячим голосом, правдивими діалогами й мудрощами, які ненав’язливо пропонуються читачам, так, аж ті й не помічають, що їх чогось навчили.
Марку Лівіну також вдалося прописати переживання дитиною розлучення — неприйняття, страх, любов, розуміння й на диво правдиве і непафосне завершення історії. Це проза, що додає надії.
Елеанор Портер. Поліанна
Час майстрів, 2016, переклад з англійської Богдана Гора
Класика світової літератури із мрійливими ілюстраціями художниці Надії Каламєєць.
Уже понад століття 11‑річна Поліанна вчить читачів найголовнішого: бути щасливими. Сюжет може видатися банальним і вже тисячі разів читаним у романах Діккенса: маленька сирота після смерті батька оселяється в суворої тітки, яка з кожною новою сторінкою стає дедалі менш строгою, а зрештою і зовсім лагідною.
Дивовижно, як геть не нова й місцями жахливо сентиментальна історія може мати такий життєдайний ефект. Підозрюю, все завдяки грі в радість: Поліанна постановила в будь-якій життєвій ситуації радіти, навіть коли радіти геть не було з чого. І ця гра, мов вірус, вражає читачів.
На замовлення читачів Елеанор Портер також написала продовження історії Поліанни — «Поліанна виростає». Український переклад книжки побачив світ у видавництвах «Махаон-Україна» та «Рідне слово».
Люсі-Мод Монтгомері. Сага про Енн із Зелених Дахів
Урбіно, 2012-2016, переклад з англійської Анни Вовченко
Нарешті українською вийшла остання, восьма книжка з циклу Люсі-Мод Монтгомері про Енн із Зелених Дахів, яка спершу була панною Ширлі, а тоді стала пані Блайт.
Вісім романів у неперевершених, плавних і дуже органічних перекладах Анни Вовченко порадують читачів від молодших підлітків до… їхніх батьків.
Цикл, що писався кілька десятиліть, від кінця ХІХ і майже до середини ХХ століття, побудовано таким чином, що історія 12‑річної рудокосої дівчинки Енн починається як дитяча книжка, але вже в другому романі Монтгомері запропонувала добротну юнацьку прозу, яка, втім, у сьомому томі знову зводиться до дитячої прози й у восьмому доростає до болючого письма про війну і тих, хто в тилу.
У прозі Люсі-Мод Монтгомері не бракує нічого: ані гумору, ані яскравих персонажів (зокрема й майстерно виписаних другорядних), ані фраз, які хочеться цитувати, ані переживань і болю.
Ідеальні книжки для тих, хто обожнює читати родинні саги, спостерігати за життям улюблених персонажів і надовго занурюватися в реальність, яку витворює добра література.
Ред’ярд Кіплінг. Нові пригоди Сталкі та його команди
Навчальна книга-Богдан, 2016, переклад з англійської Сергія Стеця і Богдана Стасюка
«Нові пригоди Сталкі та його команди» завершують цикл шкільних оповідань Кіплінга. Український двотомник — одне з найповніших видань історій про Сталкі у світі.
Шкільні оповідання Кіплінга — реалістичні, хуліганські навіть для наших часів, що вже й казати про середину ХІХ століття. В одному з них ідеться про вчителя, який підозрює учнів у гомосексуалізмі, в іншому — жорстко і правдиво говориться про цькування в середовищі школярів.
Кіплінг, який писав про закони виживання у джунглях, так само чесний і в питаннях, що стосуються виживання в людському світі, яке мало чим змінилося з часів написання «Нових пригод Сталкі».
Книжка для старшокласників, які не цураються складної мови, гострих питань, складних тем і реалізму в зображенні найменш привабливих сцен.
Юстейн Ґордер. Помаранчева дівчинка
Літопис, 2016, переклад із норвезької Наталі Іваничук
Як і «Поліанна», ця книжка, попри загалом невеселу тему, має дивовижний життєствердний ефект.
Поміж розмовами про життя і смерть, телескоп «Габбл» і теорію Великого Вибуху популярний норвезький філософ і письменник розповів зворушливу історію кохання.
І ще одну — надзвичайну історію любові до життя. І ще одну — про 15‑річного хлопця, який одного дня знаходить листа «з того світу»: його батько давно помер, але встиг написати йому, дорослому, послання. У ньому — цілком філософська розмова, яка, втім, не залишає читачів байдужими й приносить катарсис, часом до сліз.
Ґордера часто лають за те, що його історії дуже спрощені, місцями аж до банальності. Але, як на мене, це і його сильний бік. Він просто говорить із читачами на теми, на які складно взагалі говорити. Він ставить незручні запитання й не боїться простих історій.
Я б гаряче радила цю книжку підліткам у часи різних життєвих гойдалок, сумнівів і вагань.
Ольга Купріян, спеціально для УП.Культура
фінансово.
Щиро дякуємо!
