Синод єпископів у Москві просив, з огляду на проблеми деяких Церков, перенести Всеправославний Собор, запланований на 16 червня. Якщо він відбудеться зараз, Російська Церква не візьме в ньому участі.
Це не тільки церковний факт, але важкий перехід реструктуризації релігійних світів за нинішньої глобалізації. Релігії повторно «запускаються», або стають фундаменталістськими, або згасають.
Православний соборний процес — уже давній. Його започаткував Константинопольський Патріарх Афінагор, який говорив: «Церква не може випромінювати життя, якщо вона не в єдності». У такий спосіб він розпочав діалог із католиками та зблизив православних конференцією в Родосі 1961 року.
Нарешті, через 55 років, наближається Всеправославний Собор на острові Крит. Патріарх Константинопольський Варфоломей, «перший у любові» серед православних Предстоятелів, доклав чимало зусиль для здійснення цього Собору. Його сили обмежені, щоб об’єднати православ’я, і в нього мало вірних у Туреччині; але він має авторитет духовного лідера світового православ’я. На його думку, православ’я має вийти з націоналізму (філетизм — так кажуть у Константинополі) та з традиціоналізму (суперправославні), аби знайти своє місце у сучасному глобалізованому світі.
Собор на Криті має бути знаком єдності в «новому світі». А тим часом ми бачимо, як формується фронт тих, хто відмовився від участі в ньому; як кристалізується страх нового. Проявилася національна логіка багатьох Церков, які сформувались у 1980‑х роках, коли вони отримали більше незалежність національну, автокефалію, аніж незалежність від Константинополя. Ми маємо справу з фрагментацією. Нема імператора, який би керував єпископами, провадив спільною дорогою, як на Соборах перших століть. Нові політичні лідери мають складні відносини з Церквами. Не може хтось один об’єднати всіх.
Болгарська Церква не візьме участь в Соборі, як і Грузинська, через певні традиційні погляди. Деякі Антіохійські Церкви мають свої позиції. Орган влади гори Афон та інші критикують тексти Собору. Російська Церква, яка об’єднує більшу частину православних світу, отримала те, чого просила у Варфоломея, тобто перенесення Собору зі Стамбула до Криту через напружені стосунки Росії з Туреччиною.
Також потрібно знати про історичні проблеми між двома патріархатами. Багато хто сьогодні каже, що за відмовою Болгарії від участі в Соборі стоїть Москва. Але Кирил міг би ще на початку зашкодити у підготовці до Собору. Російська Церква має багато внутрішніх проблем; до них належить і зустріч Патріарха з Папою Франциском на Кубі, яку критикували чимало єпископів і монахів. Традиціоналізм змусив Патріарха довго чекати, щоб зустрітися з Папою. Кирил, незважаючи на свій престиж, рахується з внутрішніми проблемами. Таким чином, Московський патріархат не доклав зусиль до того, щоб Собор відбувся.
Варфоломей сильно стурбований, він бачить православ’я, замкнене в національних і традиціоналістських горизонтах, некомунікативне, здається, поглинуте труднощами. Насправді ж його бачення є єдиним, яке змушує 200 мільйонів православних рахуватися з історією та не впадати в абстракції, ніби нічого не змінилося. Константинополь заявив, що перенесення Собору «завдасть непоправної шкоди» єдності й довіри у православ’ї. Патріарх Варфоломей приїхав на Крит, аби розпочати Собор із тими Церквами, чиї представники туди прибудуть. Це потрібно, щоб не залишатися в національних горизонтах перед глобальними викликами. То тільки для Москви широким горизонтом є «русскій мір».
Що може глобалізація? Православні ризикують залишитися місцевими громадками. Демографія радикально змінює розміри православних народів. Грецькою Собор — «sinodo», що означає «йти разом». Тому очевидною є трудність, як іти разом тим, що звикли бути ізольованими. Та все ж таки історія, здається, цього вимагає.
Андреа Ріккарді, засновник Спільноти св. Егідія, Corriere della sera
Переклад: Андрій Вахрушев
фінансово.
Щиро дякуємо!
