Прес-конференція щодо Акції «Папа для України».
Технічний комітет, як уже відомо читачам CREDO, призначений відповідним декретом на один рік. Про термін роботи комітету (а відповідно, про тривалість акції) журналісти запитували єпископа Яна Собіло. «Комітет призначений на один рік, — відповів владика Ян, — а далі — як будемо працювати і як вирішить Папа Франциск. Щодо грошей, то Церкви їх продовжують збирати, і не тільки так, як сказав Блаженніший, — поступове дорахування того, що проголосив Папа, — але є Церкви, які висловили бажання вдруге провести таку збірку для України. Тому кошти надходитимуть у процесі. Також, скажімо, учора в Запоріжжі, після зустрічі з кардиналом Пароліном, губернатор Запорізької області та голова Запорізької міської ради підійшли і сказали: “Ми також особисто від себе хочемо пожертвувати по одній місячній заробітній платні на цей фонд Папа Для України”. Такими ось способами — я сподіваюся — дуже багато людей, не тільки з Західної Європи, долучатимуться. Католики Росії теж збирали гроші для України. Це також дуже приємно, що вони хочуть нам допомогти».
Як довго люди чекатимуть на отримання допомоги? Адже (ми, люди бюрократичної держави) часто думаємо: о, доки там він інстанції до інстанції…
«Учора, на зустрічі Технічного комітету, — сказав владика Ян, — ми ухвалили таке рішення, що коли поданий проект стосується першої категорії (харчування, ліків, даху над головою), то все треба буде вирішувати дуже швидко. Якщо справа стосується реабілітації постраждалих, будемо розглядати і шукати форми допомоги у конкретних випадках. Щодо конкретних проектів, то завдання Комітету — розглянути його і визначити відповідального. Завжди має бути хтось відповідальний. Наприклад, хтось звертається до вас як до журналіста: ми, група потребуючих, не знаємо, куди нам звернутися; чи можемо ми попросити вас, щоб ви звернулися до Комітету? — так, ви можете! Ви можете скласти подання: я, такий-то журналіст, до мене звернулися люди, я перевірив, що вони насправді потребують допомоги. І тоді ми, з допомогою представників різних конфесій, будемо їм допомагати. Бо ми будемо співпрацювати і з православними, і з протестантами, і з католиками двох обрядів, і з нецерковними організаціями. Тому що ми, звісно, всіх потребуючих людей не знаємо. Для прозорості надання допомоги потрібна також прозорість ситуації: має бути підтвердження других осіб, що це люди, які дуже потребують допомоги, і ми гарантуємо, що ця допомога буде адресно використана. За такої схеми процес передачі допомоги буде дуже простий».
Справа допомоги біженцям, загалом беручи, НЕ розпочинається з приїздом кардинала або з уповноваження Технічного комітету. На це звернув увагу Мечислав Мокшицький, архиєпископ Львівський. «Від самого початку війни Церква допомагає людям у їхніх проблемах. Ми вже прийняли чимало біженців, надали багато допомоги людям, які не мали даху над головою чи ліків; шукаємо, нашими способами, шляхів їхньої підтримки. Церква це вже робить! Не йдеться про те, що до цього часу в нас нічого не було. Ідеться про інше: те, що ми можемо, — ми вже робимо. Але якщо буде ще й допомога від Святішого Отця, то ми зможемо допомагати більше. Тому можна сказати, що ця допомога триває весь час, і ми нікого, хто до нас звертався, не залишили без копійки».
Бажання Святішого Отця, підкреслив Блаженніший Святослав, — це максимальним чином уникнути «посередників» у переказуванні грошей потребуючим. Тому зібрані гроші акумулює Папська рада «Cor Unum» і переказує їх Технічному комітетові, який розглядатиме конкретні проекти. У Церкві жорстко звітується про кожну копійку, і Папа хоче, аби зібрані в благодійній акції кошти ніде більше не «зависали». Саме тому Акція «Папа для України» не піде ні за одним із наявних каналів — ні церковних, ні державних, а своїм власним, винятково для неї створеним шляхом. Щодо державного оподаткування, то для цього в складі Технічного комітету є бухгалтер і юрист, які знають, що треба робити, аби «по дорозі» слідування грошей було якомога менше втрат.
До цих слів учасника прес-конференції дуже хочеться додати, що в акції «Папа для України», окрім допомоги потребуючим та звернення уваги світу на Україну, є ще один дуже важливий аспект. Його можна виразити дещо провокативно: «Папа ризикує». Папа Франциск, добре знаний у світі своєю простотою і безпосередністю, хоче цим зверненням до українських бід навчити нас (ну хоч би трохи) тієї самої прозорості, якої ми вимагаємо від «органів»; навчити нас відповідальності за те, що робимо; зміцнити в Україні громадянське суспільство, яке активно формується після Майдану. Так, Папа ризикує, прямо надаючи допомогу на прохання тих, хто подаватиме проекти. Коли йдеться про те, що бідність одних має бути підтверджена словом других, аби надійшла допомога, — де гарантія, що один хитрий не посвідчить про іншого «бідного»? Таких схем повно по всьому світу, і в Україні не менше. Знаємо розслідування справ «бідних» суддів, працівників апарату, начальників різного рівня, в яких «нічого немає» у податкових деклараціях, попри квартири, будинки, дачі й автомобілі. Так само і довкола себе знаємо купу «бідних», які гучно нарікають на розвал економіки в державі, а при цьому якось примудряються купувати шості айфони і сидіти по ресторанах, продовжуючи нарікати на бідність…
Так, Папа ризикує. Але цей ризик звернений до нас, апелює до свідомості й відповідальності. До того, щоб ми мали чесний погляд, звертаючись по допомогу, засвідчуючи (за потреби) своїм словом чиюсь ситуацію. Ну й окрім цього всього — Папа, опосередковано, підштовхує нас до відкритості серця та уваги до ближніх. Тому що не тільки волонтери чи служби соцзабезпечення мають займатися тими, хто в біді. Звернути увагу на потребуючих поруч, або знаних із листування, чи з поїздок до родичів, у кого на Сході залишилися близькі, — ось що має бути задіяне у мережі збору інформації про потребуючих для Технічного комітету в Запоріжжі.
Економічна, політична і державотворча складові цієї Акції видаються цілком очевидними. Участь Церкви у допомозі своїй державі — також очевидна. За словами Блаженнішого Святослава, Карітас УГКЦ на сьогодні надав допомогу майже 400 тисячам потерпілих від війни, у різних областях України. Карітас надаватиме свою допомогу паралельно й незалежно від цієї місії, «і цього року, і наступного, і навіть коли війна закінчиться», — сказав Глава УГКЦ. Причому пріоритет цієї допомоги — не в тому, щоб її надати, а в тому, щоб не робити від неї залежними. «Потрібно допомогти людям допомагати собі самим»: започаткувати свій бізнес, стати на ноги. В Україні має запуститися механізм соціального відродження суспільства.
А він безумовно потрібний, і про це свідчили запитання до учасників прес-конференції. Як можна мати певність, що допомога, яка надаватиметься людям на окупованих територіях, не буде обернена на шкоду? Звісно, там є люди Церкви, але наскільки вони вільні, під тією владою?
«Саме тому я — голова цього Комітету, — відповів єпископ Ян Собіло. — Тому що я буваю на тих територіях, і ми не будемо передавати допомогу невідомо кому, а тільки через парафіян — греко- та римо-католиків, через парафіян православної церкви, через протестантів, про яких ми конкретно знаємо, що це дуже порядні люди й вони насправді нам допомагатимуть. Я особисто буду з ними в контакті. Буду туди їздити і разом із ними передавати адресну допомогу, аби вона не була використана для інших цілей. У Донецьку — переповнені лікарні, там немає дуже багато того, чого хворі потребують. Дуже багато людей не мають за що жити. Тому, завдяки нашим парафіям на тих територіях, ми зможемо донести цю допомогу до найбільш потребуючих. Тому я також прошу ваших молитов, аби ця частина нашої роботи принесла благословенні плоди».
Стосовно того, що папський представник, за планом, зустрічається також із першими особами Української Держави, та можливі теми їхніх розмов архиєпископ Мокшицький сказав: «Наша держава досі не має конкордату з Ватиканом. Досі залишається питання повернення церковного майна. Досі існує проблема підходу держави до Церкви як до прибуткової організації. Ми потребуємо реєстрації як харитативна інституція. Можливо, ці теми буде порушено».
«Є проблеми, про які кардинал Паролін знає, і ми сподіваємося, що він про них поговорить», — доповнив єпископ Собіло. Також Блаженніший Святослав, зі свого боку, доповнив, що заплановані зустрічі Держсеретаря Ватикану з провідними особами держави — не перші в нашій історії, бо й Папа зустрічався з нашим президентом, і кардинал Паролін — із міністром закордонних справ тощо. До питань, які має охоплювати бажаний для України конкордат, він згадав також взаємне визнання академічних титулів та дипломів, які отримують випускники церковних навчальних закладів. Українська держава й досі не визнає богословських дипломів. Також Блаженніший згадав відсутність соцзабезпечення у священиків. «Якщо Україна насправді виконує свої зобов’язання перед Європейською Радою про реституцію церковного майна, — відзначив він, — одним зі способів, як можна відшкодовувати збитки, завдані Церквам, може бути надання пенсійного забезпечення». Конкордат надав би змогу Церкві будувати стосунки з державою в цивілізованому ключі. Аби стан Церков і їхні права в Україні «не залежали від тих вітрів, які віють на владних висотах», — сказав Глава УГКЦ.
Останнім було запитання про «чий Крим». Як працюється Католицькій Церкві у Криму, як вона сприймає його (і своє там) становище? І чому не чутно підтримки католицьких єпископів Росії щодо України в цій ситуації.
«У Росії немає Апостольського нунція, — відповів архиєпископ Мокшицький, — там трохи важко спілкуватися. Також і та допомога, яка там збиралася для України, досі не передана, власне тому, що там немає нунція. Щодо Криму, то Святий Престол не визнав його анексії. Там працює єпископ Яцек Пиль, який не підлягає Конференції єпископів Росії, а підпорядковується безпосередньо Апостольському Престолу. Це конкретний жест, який підтверджує, що Ватикан не визнав Криму частиною Росії, створивши там іншу структуру».
Щодо ситуації Росії та католиків у Росії, Його Преосвященство Мечислав Мокшицький нагадав, що «Росія зараз сама переживає нелегкі часи, а наша Церква в Росії — нечисленна, і люди, які до неї належать, — небагаті. Навряд чи можна багато чого очікувати від людей, які самі перебувають у кризі».
фінансово.
Щиро дякуємо!
