Я завжди вважав, що целібат це штука особлива, зарезервована виключно для духовенства, а тут на тобі — амбітний футболіст вирішив стати целібатним!
Цьогорічний сезон Національної футбольної ліги США рясніє сенсаціями. Виняткові переходи, оплачувані десятками мільйонів доларів. Чергові рекламні контракти і спалахи фотоламп. Коротко кажучи — світ успіху, багатства та розгульного життя.
У такій перспективі слова Марка Санчеса, зірки команди Denver Broncos, стали громом із ясного неба. Цей талановитий і дуже красивий спортсмен заявив: «У мене немає дружини ані дівчини. Я не маю дітей. Єдине, чого я хочу, це грати у футбол — і вигравати».
Рішення Санчеса дозволило мені поглянути на целібат оком прагматика. Священики та ченці послані до багатьох людей. Вони служать студентам в академічних душпастирствах, пацієнтам у шпиталях, сім’ям і людям самотнім, які мешкають на території парафії.
Обрання целібату і обіти чистоти виглядають у цьому контексті цілком очевидним рішенням.
Можливо, цю філософію можна застосувати також і щодо гравців у футбол? Санчес, як я здогадуюся, відчуває відповідальність за натовпи уболівальників, яким він забезпечує виняткові спортивні переживання. Його команда виграла цьогорічний кубок країни, отож планка встановлена дуже високо.
Здається, що цей факт мотивував спортсмена до того, щоби пожертвувати сімейним життям заради спорту. Ось слова, що підтверджують його повну відданість футболові: «Єдине, про що я думаю, це стратегія на полі — як заробити бали. Єдине, чого я прагну, це перемога».
Якби ото мій целібат додавав мені стільки запалу до служіння людям!
Справа в тім, що целібат потрібно переживати як щось вище, аніж тільки прагматичний підхід, а сім’я, потомство, близькі — це щось більше, ніж тільки «втрата часу».
Практична сторона целібату — важлива річ. Я пізнав це ще перш ніж вступив до єзуїтів. Тоді я працював учителем англійської мови в одній зі шкіл Сент-Луїса. Дев’ять місяців на рік моє життя крутилося навколо моїх учнів. Уперше в житті я був повністю скерований на іншу людину. Моїм успіхом був успіх моїх учнів.
Зізнаюся, що то був дуже вимогливий рік, але й дуже гарний. Зрештою, він дав мені змогу прийняти рішення, що я хочу стати ченцем-єзуїтом.
Прагматизм не може повністю описати дійсності целібату. Одружені священики східних Церков так само з запалом та відданістю провадять вірних до Бога. Щиро кажучи, аргументи щодо практичності не роблять целібат зрозумілим.
Отож який є аргумент за прийняття чогось, що не до кінця згідне з природою та загальним прагненням?
Навіщо відмовлятися від фізичної близькості з іншою людиною, якщо це становить фундаментальний досвід людства?
Я вірю, що целібат — це нагадування, що статева близькість — це ще не все, що існує щось, що перевищує суто людський досвід задоволення. Тим чимось є сам Бог і дійсність Його Царства.
Варто пояснити: целібат не становить собою якоїсь протилежності задоволенням. Для людей, які живуть у сім’ях, а таких — переважна більшість, фізична близькість становить важливий елемент у будуванні зв’язку, а також у наближенні до Бога.
Однак треба визнати, що ми покликані до дійсності, яка перевищує земне задоволення. Бог прагне для нас вічної радості. Функція целібату — нагадувати нам про цю перспективу, тому зазвичай целібатних називають «безженними заради Царства Божого».
Мені дуже цікаво, як піде «експеримент» із целібатом у Марка Санчеса. Сподіваюся, що це буде плідний час. Його історія допомагає мені в розмовах про мій целібат, де я вказую на Бога як на перспективу свого життя. Вірю, що це допомагає.
Ден Еверсон SJ, The Jesuit Post.
Переклад за: Deon
фінансово.
Щиро дякуємо!
