25 червня 2016 р. в кафедральному соборі св. Софії у Житомирі Апостольський нунцій в Україні архиєпископ Клаудіо Ґуджеротті рукоположив у священики дияконів Ярослава Котвіцького, Віктара Приходька (Білорусь) і Войцеха Вітка (Польша), а семінариста дієцезіальної семінарії Пресвятого Серця Ісуса Сергія Кагановича — в диякони.
Ярослав Котвіцький пройшов священицьку формацію в семінарії Пресвятого Серця Ісуса, а Віктор Приходько і Войцех Вітек — у міжнародній Місійній семінарії «Redemptoris Mater», яка готує священиків, опираючись на вихованні зрілої віри у спільнотах Неокатехуменальної Дороги.
Даючи оцінку значенню цієї події для Католицької Церкви в Україні, архиєпископ Клаудіо Ґуджеротті сказав CREDO: «Ця подія має велике значення. Вона говорить про те, що Церква в Україні може не тільки пишатися своїм славним минулим, людьми, які, страждаючи і віддаючи життя за віру, зберегли цю віру, але й про те, що Церква живе і зростає, про те, що в неї є майбутнє. Нововисвячені пресвітери і диякон — це ті люди, які допомагатимуть народу України».
В очолюваній Апостольським Нунцієм урочистій св. Месі, під час якої було звершено обряд рукоположення, співслужили єпископ Ян Пурвінський, настоятель собору св. Софії о. Віктор Маковський, ректори обох семінарій о. Ян Слєповронський та о. Роман Грек, настоятель парафії Різдва Божої Матері в Гомелі о. Славомир Ласковський (із цієї парафії походить Віктор Приходько), багато інших священиків. Склад учасників цієї Служби немовби сам по собі підкреслював вселенськість Католицької Церкви: адже серед них були гості з Білорусі та Польщі, родини, які перебувають на місії в Києві, семінаристи семінарій «Redemptoris Mater» у Києві та Вінниці з різних країн Європи і Південної Америки, а Євангеліє українською мовою читав бразилець о.Лукас Пероззі.
Перед початком Служби архиєпископа Клаудіо Ґуджеротті тепло привітали настоятель і представники парафії св.Софії. Відповідаючи на привітання, Його Преосвященство сказав, звертаючись до парафіян: «Цей храм прекрасний, тому що він прикрашений вашими обличчями, адже ви — те живе каміння, з якого будується Церква ». Слова ж, із якими він звернувся до кандидатів на рукоположення, проголошуючи проповідь, можна без перебільшення назвати докладною інструкцію їхнього подальшого життя й діяльності, в якій не тільки було вказано пріоритетні напрямки, але й показано можливі небезпеки.
«Ви обрали любов, — сказав Його Преосвященство, — початком якої є Свята Трійця. З Неї черпає любов подружжя. Ви не відчуєте поруч із собою іншу людину, не побачите власної дитини, але ви покликані свідчити про любов у спосіб не менш конкретний. Є небезпека проголошувати любов і не знати її, і тоді ми прилипаємо до земних благ… Ви часто повторюватиме слова: “Бог мене любить”, але може забракнути самого відчуття цієї любові. Існує два ризики. Перший — думати: “Я не гідний, щоб Бог мене любив”. Другий — думати: “Я багато чого повинен зробити, і щоб особисто зустрітися з Божою любов’ю, в мене немає часу”. Бог розкриває свої обійми для тебе, а тебе в цих обіймах немає. А що можеш ти дати людям без цих обіймів? Адже любові неможливо навчити теоретично — її можна тільки передавати. Тому ви повинні завжди знаходити час, щоб відчути Божу любов на собі, бо тільки тоді ви зможете нести її людям. Тому бажаю вам менше говорити, а більше свідчити. Ми живемо в країні, яка зголодніла любові, яка переживає протистояння — і не тільки через війну, яка точиться на Сході; будь-які поділи нищать любов. Тому не говоріть проти нікого, не відкиньте нікого поганим словом, нехай вашою терапією поділів буде лагідність, позитивне настановлення, відчуття, що я несу Добру Новину, яку хочуть почути люди, — злих новин вони чують досить…»
Звернувшись окремо до Сергія Кагановича, архієпископ сказав: «Деякий час ти будеш дияконом, але пам’ятай: диякон — це диякон назавжди. Адже диякон — це той, хто служить, і таким дияконом був Ісус Христос. Тому, коли настане час одягнути священицьку ризу, вдягни її поверх далматики, а не замість. Шукай людей, щоби служити їм, а не використовувати їх для себе».
Завершенням проповіді стала обітниця: «Буде важко, але ви багато років відчуватимете себе багатими. Багатими не тому, що багато матимете, а тому, що ваше серце постійно зростатиме любов’ю до ближніх. Пам’ятайте, що народ вас потребує. Народ, який підвівся і відродив свою гідність, потребує вас, аби підтримувати цю гідність, бо як не буде духовних проводирів —то не буде ніяких…»
По закінченні проповіді кандидати на рукоположення, відповідаючи, як це передбачено обрядом, на питання архієпископа, висловили готовність виконувати обов’язки, що витікають зі свячень, і присягли у вірності ординарію.
«Від імені всіх, хто сьогодні отримав свячення, — сказав, коли св. Меса була звершена, неопресвітер Ярослав Котвіцький, — я дякую Богу за дар священства, дякую архієпископу Клаудіо Ґуджеротті, дякую нині покійному архиєпископу Петру Мальчуку, під чиєю пастирською опікою ми перебували усі ці роки, єпископу Яну Пурвінському, який прийняв нас до семінарії та показав приклад справжнього священства». Інший нововисвячений пресвітер Віктор Приходько висловив подяку батькам, ректорам і духовним наставникам семінарій, настоятелям парафій, звідки вони походять, усім, хто молився за них, і гостям, які приїхали, щоб розділити їхню радість.
«Я дуже уважно вислухав слова, звернені до цих хлопців, які сьогодні стали священиками, — сказав єпископ-емерит Ян Пурвінський. — Священиків потребує світ, потребує Україна, тому що священики, які навчають Божих істин, — вчать не тільки того, як добре жити на землі, але й як іти до Неба». Святиня, де відбувалась урочистість, за його словами, встояла в роки гонінь тільки тому, що початком цієї Церкви були священики, які повністю віддали себе, щоб виховати у вірі тих, хто довірився їхній опіці. Ті, кого вони виховали у вірі, віру зберегли. Свою промову багаторічний пастир Києво-Житомирської дієцезії закінчив закликом молитися за священиків, оскільки їх неодмінно «зустріне багато спокус», а сатана намагатиметься вирвати їх з їхнього служіння.
«Розумію, що такі промови зазвичай безкінечні, а ви усі вже втомлені; але втриматись, щоб не відповісти на слова єпископа Яна, не можу», — сказав із притаманним йому гумором Апостольський Нунцій. А далі вже цілком серйозно: «Мене насправді зворушили слова єпископа про те, що ми знаходимося тут завдяки мученикам за віру, завдяки тим, хто цю віру зберіг і передав її вам. Якщо в когось із присутніх є бабусі — прошу, перекажіть їм моє благословення». З теплими побажаннями і словами подяки архиєпископ окремо звернувся до гостей з Білорусі, де він раніше служив Апостольським Нунцієм, а також до представників неокатехуменальних спільнот, які «приготували двох нових священиків». «Ви зветесь Дорогою, — сказав архиєпископ, — отже, йдіть, тому що світ потребує паломників — свідків віри». Також Його Преосвященство висловив захоплення єпископом Яном і побажав кожному мати хоча б десяту частку тієї сили духа, яку має він, а перш ніж уділити всім учасникам урочистості папське благословення, попросив: «Моліться за мене, щоб я не був негідним слугою, але тим, хто активно допомагатиме цьому народу».
Ввечері цього ж дня о. Віктор Приходько і о. Войцех Вітек відправили приміційну Службу для братів із неокатехуменальних спільнот Житомира й гостей, що прибули на урочистість.
«Я дуже щаслива, — сказала перед початком приміційної Меси мати о. Войцеха пані Данута, — що Господь вибрав мого сина для цього, так потрібного людям служіння, що привів його в Україну, де люди цього служіння особливо потребують. Дякую за це Богові й молитимусь за свого сина і за всіх, хто сьогодні розпочинає цей нелегкий шлях». Приєднаємося до цих молитов і ми, щоб життя і праця нововисвячених пресвітерів і диякона стали для багатьох промовистим знаком Божої любові.
Фото з сайту Києво-Житомирської дієцезії
фінансово.
Щиро дякуємо!
