«Я не скажу, що відчуваю, бо йому буде прикро». «Не скажу їй правди, тому що боюся, що скривджу її». Полон мовчання. Як щиро розмовляти з близькими про складне?
Аби звільнитися від токсичних стосунків, треба визначити свої права і потреби, власні межі та вимагати від інших дотримуватися їх. Проте хоча це найважливіший крок для того, щоб звільнитися від токсинів у відносинах, — нам не вдасться до кінця управляти ними, якщо ми не навчимося називати свої власні емоції та правильно їх висловлювати: з повною пошаною до себе і до інших.
Неволя мовчання
Якось на корковій дошці у квартирі знайомої я помітила записку з так званими «вчинками милосердя». Вже минуло багато років від катехизи в школі, отож я й забула, що одним із них є «грішника напоумити». Ми вступили зі знайомою в дискусію, після чого вирішили, що це, напевно, один із найменш популярних учинків милосердя. Здається, набагато простіше відвідати хворих і нагодувати голодних, ніж докорити грішникові, чи не так? Я думаю, що тут не йдеться тільки про ті ситуації, коли хтось тяжко грішить, — я думаю, що ситуація, коли нас хтось кривдить, теж у певному сенсі є гріхом.
Я спробувала згадати, коли востаннє мені довелося відверто, чесно і недвозначно сказати комусь із моїх рідних, що він робить щось, що мене ображає або завдає болю. Я не змогла згадати! Чи означає це, що я застрягла в полоні мовчання?
Щоби комусь не було прикро…
Живучи щодня в оточенні людей, ми не можемо уникнути конфліктів і зіткнень. Протистояння з чиєюсь інакшістю, слабкістю, обмеженнями, недоліками або гріхами, зрештою, може нам дорого коштувати. Хтось може пробувати порушити наші межі навіть кілька разів на день, кажучи щось неприємне, поводячись щодо до нас несправедливо, маніпулюючи нами у різний спосіб.
Все це впливає на нас і викликає в нас певні емоції. Автоматично постає питання: що з цими емоціями робити? Чи справді доброю буде позиція «Я не скажу йому, що я відчуваю, бо йому може бути прикро» або «до завтра ми забудемо про цю справу?» Чи насправді по‑християнськи — пробачити одразу й не казати цій людині, що ми відчуваємо? Точніше, ми не повинні «грішника напоумити?»
Звільни емоції
Фрейд одного разу сказав: «Невисловлені емоції ніколи не вмирають. Залишаються похованими живцем, щоб повернутися пізніше в набагато гіршому вигляді». Я думаю, що ці слова розкривають глибоку правду, що невисловлені емоції можуть заподіяти нам шкоду, навіть якщо нам здається, що вони не такі вже й важливі. Вони не тільки можуть у нас накопичуватись, аби пізніше об’явитися у вигляді депресії, стресу чи перевтоми, але також можуть деструктивно впливати на наші стосунки, створюючи між нами та іншими людьми відстань, атмосферу нещирості, що ускладнює реальну і справжню близькість.
Як християни, ми думаємо, що правда іноді може бути занадто болючою, і через надмірну м’якість і чуйність, утримуємося від неї з боязні заподіяти комусь шкоду. Досить часто буває також, що ми хочемо вибачитися за те, що говоримо комусь правду, ніби це гріх або помилка. У той же час, сам Ісус ніколи не вагався конфронтувати з іншими, говорячи їм правду, й чітко давав зрозуміти, що Він має на увазі. Я впевнена, що Ісус ясно і без зволікання, висловлював свої емоції!
Завдавай болю задля розвитку
Моніка і Мартін Гайди у книжці «Розвиток. Як співпрацювати з благодаттю?» розмежували біль невротичний і біль задля розвитку. Нас особливо цікавить цей, другий — автори пишуть, що це біль, який може виникнути в людині, коли вона чує від когось не завжди легку, але правдиву інформацію про себе. Людина вибита зі своєї зони комфорту, чує щось неприємне про себе. Вона повинна змиритися з тим, що не все в ній ідеально — це, звісно, неприємно!
Почути правду часто може бути боляче; але цей біль може допомагати розвиватися. Чи знаєте ви, що коли говорите правду про свої почуття людині, яка вас кривдить, то даєте їй шанс змінитися і стати кращою? Якщо ви не скажете їй, що вона вас образила, вона може ніколи не дізнатися, що робить щось не так. Отож це спосіб захистити не тільки себе, а й інших. Хоч як парадоксально — говорити правду іншій людині це наш християнський обов’язок! Ми відповідальні одне за одного: нам потрібно показувати одне одному добру дорогу, навіть якщо іноді це не дуже приємно.
Як це зробити?
Навіть якщо ми вже упевнені, що треба відкрито й чесно казати правду про те, як впливає на нас поведінка інших, одним із ключових аспектів залишається — як це зробити? Немає нічого видатного в тому, щоб вибухнути від злості й вихлюпнути з себе наосліп різні претензії, або ж розповісти комусь про свої почуття через півроку після того, як усі емоції вже згасли. Йдеться, швидше, про те, щоб уміло регулювати свою реакцію та швидко дати нашому співрозмовникові актуальну інформацію про його поведінку таким чином, аби він відчував, що це його будує, а не руйнує. То як же побудувати конструктивну відповідь?
1. По‑перше, назвати свої почуття. Спробуйте зробити це якнайбільш точно і конкретно. Уникайте довгих і складних описів, а шукайте того, що найкраще визначає те, що ви відчуваєте. Це гнів? Смуток? Розчарування?
2. По‑друге, коли надаєте іншій особі інформацію про ваші почуття, завжди говорить ВІД СЕБЕ І ПРО СЕБЕ. Отож починайте фразу словами: «Я злюся», а не «мене дратують», «Мені сумно», а не «ти мене засмутив». Ви вказуєте таким чином, що за те, що ви відчуваєте, відповідають багато факторів, а інша людина тільки «запальничка» для цієї емоції. Наприклад, вам може здаватися, що вас розлютив шеф, хоча ваш гнів почався ще вранці, коли ви спізнилися на трамвай, на вулиці вас обхляпав автомобіль, який в’їхав у калюжу, і ви подумали, що вам ніщо в житті не вдається.
3. По‑третє, визначте, що саме в поведінці іншої людини викликало ваші емоції. Ви можете сказати: «Я відчуваю злість, бо ти не виніс сміття», «Мені дуже прикро, коли ти мене не слухаєш» або «Я розчарований, тому що ти забув мій день народження».
4. Четверте: Посилайтеся на конкретну поведінку, а не на узагальнені риси. Не кажіть «ти лінивий» і «ти не прибирав після себе». Уникайте узагальнень на зразок: «Ти ніколи не розумієш». Краще скажіть: «Учора, коли я з тобою розмовляла, ти не зрозумів, що я мала на увазі». Це дозволить не травмувати когось несправедливою оцінкою.
5. П'яте: назвіть свої очікування. Замало сказати: «Я злюся, коли ти кричиш на мене». Обов’язково треба додати, що в зв’язку з цим ви очікуєте, щоб ця людина могла змінити свою поведінку. Отож додайте: «Я хотів би попросити тебе наступного разу спокійно висловлювати свої емоції.
6. Пам’ятайте, як виглядає побудова доброго зворотного зв’язку:
«Я відчуваю… (ваші почуття), коли ти… (поведінка іншої людини, що викликала емоції). Я хочу/очікую… (ваші очікування щодо іншої людини)».
Спілкуючись таким чином, ви напевно нікого не образите, а збільшите ймовірність того, що інша людина вас почує і змінить свою поведінку.
Марія Кремень, Deon