Культура

Найвидатніші фортеці й замки України

02 Листопада 2016, 18:14 58803
природа України

Україна має право пишатися своєю історичною спадщиною, яка по собі залишила шедеври архітектури минувшини — казкові замки, величезні палаци та непорушні фортеці. І найпривабливіше вони виглядають саме за красивої осені…

Замок — це укріплена будівля, яка поєднує житлові та оборонні споруди, зазвичай оточене високим кам’яним муром із кількома вежами. Найважливішою частиною замку була головна башта, де під час облоги ховалися його мешканці. Звідти, підземними ходами, можна було дістатись у безпечне місце — наприклад, у сусідній ліс. Повністю замок охороняла фортеця — укріплений пункт із міцними капітальними спорудами, постійним гарнізоном, озброєнням та різними запасами, призначена для тривалої кругової оборони.

Усередині замку переважно були житло власника, оселі робітників, а також млин, конюшні, майстерні ремісників, колодці тощо. На його території могли розташовуватися й палаци — парадні будівлі зі своєрідною архітектурою та особливим призначенням. Саме тут завжди проводили урочисті святкування, а згодом і спортивні змагання.

Але палац міг бути і «самостійною» будівлею, не частиною замкового комплексу. Палацом вважається велика парадна будівля, де жили правителі держави, воєначальники, знатні й заможні люди. Пізніше палацами стали називати найважливіші громадські будівлі.

1-Білгород

Білгород-Дністровська, або Аккерма́нська фортеця

Будувалася ще на залишках грецького міста Тіра, яке проіснувало лише до IV століття через постійні напади завойовників. Яких лиш часів не бачила ця фортеця: і Київську Русь! І правління Угорського королівства, і пізніше — Галицько-Волинського князівства. Її власниками були то литовці, то молдавани, то татари, й навіть генуезців історія сюди вписала. Фортеця свого часу контролювала весь Дністровський лиман. Більше тижня її не могли здолати татари, а козакам і полякам вона так і не піддалася.

Кажуть, що тут колись бував і сам римський поет Овідій, автор знаменитих «Метаморфоз» і «Науки про кохання».

Основні елементи фортеці були закінчені до 1440‑х років. У фортеці налічувалося 34 башти. Висота деяких із них сягала 20 метрів. Ззовні твердиню обнесли глибоким ровом, стіни якого виклали каменем. Будували фортецю з білого вапняку, розчином для якого служили яйця, товчений мармур, вугілля та кремній. Також до складу будівельних матеріалів входило просо, яке дозволяло підтримувати нормальний гідротермічний баланс у стінах.

1440 року було завершено будівництво сегменту, який не був ні муром фортеці, ні її баштою. Цей сегмент зберігся. Він виступає за мури фортеці й майже впритул підступає до лиману. В стіну цієї будівлі вмуровано 10 кам’яних ядер, які закладались у мур як своєрідний оберіг. Це так званий тетраксис — фігура з 10 точок, які формують 9 правильних рівних трикутників. Дехто вважає цю фігуру магічною. Її використовували у своїх обрядах друїди. Свого часу вона стала одним із символів масонської ложі. Це підтверджує думку багатьох істориків про те, що Білгород-Дністровську фортецю будували масони і незрозумілий сегмент було зведено спеціально для розміщення на ньому тетраксису.

Існує й інше пояснення аккерманському тетраксису, значно прагматичніше. Фахівці кажуть, що це просто один із різновидів сонячного годинника-календаря.

Основу фортечного комплексу становить Цитадель — найбільш укріплена частина, збудована ще генуезцями. Раніше вона складалася з чотирьох великих башт, з’єднаних потужним муром. Башти ці мали власні назви: Придвірна (північно-східна), Комендантська (південно-східна), Темниця (південно-західна) та Скарбниця (північно-західна). Нині башта Скарбниця напівзруйнована, решта ж перебувають фактично у прекрасному стані. Площа двору цитаделі — 300 квадратних метрів. Тут є багато приміщень та розгалужена мережа підземних ходів, майже не досліджених. Колись у цитаделі містився комендантський палац.

Сьогодні ж фортеця — один із найпопулярніших туристичних об’єктів півдня України. Тут проводять інсценовані вистави, пісенні фестивалі («Фортеця»), і фортеця продовжує служити знімальним майданчиком для різних фільмів.

2-Бердичів

Бердичівський замок

Замок, заснований наприкінці XVI століття Янушем Тишкевичем. 1630 року власник подарував його Ордену Босих Кармелітів (ті мали заборону на право носити шкіряне взуття, звідси «босі»). Замок перетворився на оборонну споруду, із військовим гарнізоном і кількома гарматами.

У червні-липні 1648 р. вояки Максима Кривоноса захопили місто, зруйнувавши замок і монастир.

За Андрусівським перемир’ям 1667 року Бердичів відійшов до складу Польщі. Права на замок заявили нащадки Тишкевича і кармеліти. Останні здобули перемогу 1717 року. Вони й відбудували у стилі бароко замок і величний храм, який був найбільшим орденським храмом на теренах України.

За комуністів, 1925 року, у відібраному в Церкви монастирі влаштували історичний музей. Рівень збереження будівель за їхнього «музейного» буття можна зрозуміти з того, що вже 1928 року колишній монастир був проголошений Державним історико-культурним заповідником, аби запобігти повному знищенню цієї пам’ятки архітектури. Втім, монастирський храм тоді ще залишали віруючим. Відібрали його 1930 року, приєднавши до заповідника. Там було архівне управління, студентський гуртожиток, а в нижньому храмі — кінозал. Під час ІІ Світової війни фортеця й монастир були майже повністю зруйновані. Храм був знищений на 40%, усі музейні експонати розграбовані, реставрувати там уже не було чого.

Питання про відновлення храму почали порушувати з 1958 року. 1970 року почалися клопотання про відновлення історико-архітектурного пам’ятника за поданням Укрреставрації. Однак справи повернули на добре тільки 1991 року, коли монастир і храм було повернено католицькій спільноті Бердичева. Кармеліти відновили поруйновані споруди. Тепер там діє санктуарій Матері Божої Бержичівської, який 27 жовтня 2011 року проголосили Всеукраїнським санктуарієм. Чудотворна ікона Матері Божої Бердичівської загинула в роки ІІ Світової, однак у Польщі намалювали її копію, яка була урочисто освячена, інтронізована, а потім коронована.

3-Дубно

Дубенський замок

Замок почали будувати ще у Х ст, але через постійні війни він часто перебудовувася і декілька разів повністю був зруйнований. Офіційною датою спорудження Дубенського замку вважається 1492 рік.

На початку XVII ст. каштелян краківський князь Януш Острозький реставрував замок у стилі пізнього ренесансу. Тоді ж було добудовано два бастіони зі сторожовими вежами. Між старим городищем і новим замком пролягав глибокий рів, який за потреби легко заповнювався водами Ікви. Під замком було прокладено широкі кам’яні підземні ходи-тайники, куди під час ворожих нападів ховалися місцеві жителі зі своїм майном.

У XVI ст. замок мав на озброєнні 73 гармати. Арсенал постійно поповнювався за рахунок власної ливарної майстерні. За всю історію існування замок наче був свідком розвитку вогнепальні зброї: від мушкетів, кремінних рушниць, фальконетів, гаківниць, стародавніх гармат аж до сучасних гвинтівок, автоматів, кулеметів, пістолетів тощо.

Замок, як родовий маєток князів Острозьких, переходив через шлюби від однієї князівської династії до іншої, а загалом був приватною власністю князів Острозьких, Заславських, Сангушків, Любомирських. І лише наприкінці XIX ст. замок був проданий військовому відомству, й відтоді тут почергово розташовувалися армійські частини: російського царя Миколи II, австрійського цісаря, петлюрівців, поляків, червоноармійців, гітлерівців, радянських військ.

На території замку розташовані два палаци: з південного боку — палац князів Острозьких, а навпроти нього, з північного боку — палац князів Любомирських. У палацах свого часу зберігалися цінні архіви та коштовності князів Острозьких, Заславських, Любомирських, Сангушків і навіть Конєцпольських.

Нині більша частина замку перебуває у доглянутому стані, продовжується його реставрація. У замку діє музей, організовуються різноманітні виставки.

4-ЖОвква

Жовківський замок

Побудували замок на замовлення засновника Жовкви, польського військового і головнокомандувача Станіслава Жолкевського в 1594–1606 роках як оборонну споруду у стилі ренесансу. Замок витримував облоги, хоча кілька разів його здобували козаки.

Замок побудований з цегли і каменю. Чотирикутний у плані із вежами на кутах, оточений ровом із водою не тільки зовні, а й з боку міста, замок був добре захищений від ворожих нападів.

За переказами, навколо замку знаходився сад дружини Жолкевського. Сад був неймовірної краси, але до нашого часу він не зберігся. 1606 року за замком Жолкевський створив звіринець, де розводили зубрів, оленів, сарн та інших тварин. Але проіснував звіринець тільки до кінця XVII століття. Він дав назву одній із міських брам — «Звіринецька».

Південно-західний замковий корпус (палац) — репрезентативний, двоярусний із підвалами. У плануванні цього корпусу використано дворядну систему анфілад. Тут розміщувались приватні покої власника, скарбниця, кабінети та парадні зали для офіційних прийомів. До них, на другий поверх, вели парадні сходи. Також до покоїв власника прилягала каплиця, зведена 1640 року.

У кінці XVII століття замок стає резиденцією Яна ІІІ Собеського, що зумовило оновлення оздоблень та збагачення будівлі. Шатрові дахи башт, які були покриті дахівкою, замінили на банеподібні, покриті позолоченою мідною бляхою. У замку збільшили габарити більшості вікон, на які встановили нові білокам’яні різьблені обрамлення. У південно-західному корпусі змінили форму шпилів, а над боковими корпусами добудували по одному ярусу.

Трофеї, привезені з походів, поповнили мистецьку колекцію, бібліотеку, зібрання зброї. Саме у цьому замку Ян ІІІ Собеський отримував привітання з нагоди перемоги над турками під Віднем.

Під час Північної війни, у грудні 1706 — квітні 1707 року у Жовківському замку розмістив свою резиденцію Петро І. Вважається, що саме тут розроблявся історичний Жовківський план перемоги над шведами. Також замок відвідував український гетьман Іван Мазепа.

У 1741–1742 роках, за дорученням нового власника твердині, італійський архітектор Антоніо Кастеллі розширив палац: продовжив двоярусну галерею з обох боків, перебудував центральний вхід та облаштував величні зовнішні сходи з восьмиколонним портиком іонічного ордеру, що завершувався багато декорованим фронтоном. Портик і сходи архітектор прикрасив скульптурами литовських та коронних гетьманів.

Сучасного вигляду замок набув внаслідок багатьох перебудов та недбалого ставлення протягом XIX—XX століть: «бракує» колон, арок, вишуканих скульптур, рову, що доходив у ширині до 17 метрів, та й сам замок просів у землю на 6‑7 метрів. Нині його реконструюють, проте для огляду відкрито лише внутрішнє подвір’я та музей.

Цікаво, що ще на початку XXI століття у замку мешкали люди — у так званій картирі «7А».

Зараз замок перебуває у тяжкому стані й потребує ґрунтовної реставрації. Частково відновлений лише головний вхід («фронтальне крило замку»). На території та у приміщеннях діють музей «Жовківський замок», адвокатська контора, осередки кількох політичних партій та нещодавно створений Туристичний інформаційний центр.

У музеї «Жовківський замок», що підпорядковується Львівській галереї мистецтв, декілька залів віддано під стаціонарну експозицію, яка розповідає про історію міста й самого замку. Основна частина експозиції — давні малюнки, гравюри та фотографії, проте експонуються й зброя, предмети побуту, скульптури. Ще два зали музею експонують змінні виставки.

5-Збараж

Збаразький замок

Перший Збаразький замок звів 1393 року князь Дмитро-Корибут на Княжій горі в нинішньому приміському селі Старий Збараж. Але історія руйнувань і перебудов у цього замку дуже довга через постійні війни, зміну власників тощо.

Замок мав одну з найміцніших фортець. Так, улітку 1649 року коронне військо, укріпившись у таборі біля замку, витримало тривалу облогу козацько-селянського війська під проводом Б. Хмельницького і його союзників-татар.

Замок квадратний у плані, оточений зусібіч болотами. Укріплення замку, які відображали найновіші досягнення європейського фортифікаційного мистецтва, складалися з казематових валів з ескарпами, чотирьох бастіонів і рову, який оточував весь замок.

На території також є палац — двоповерховий, кам’яний, потинькований, із характерними для ренесансу спрощеними формами. Головний вхід до будівлі підкреслений балконом на кам’яних консолях. Наріжні кути споруди прикрашені рустом.

В’їзна вежа розташована на одній осі з парадним входом до палацу. П’ятигранні бастіони збереглися частково — на висоту куртини. В кожному з них були тунелі, що сполучали їх із казематами й замковим подвір’ям.

У повоєнний період у замку містилися карцери НКВС, де знищено десятки людей, чиї тіла скидали в криницю на подвір'ї замку та заливали бетоном.

У середині XIX ст. тут працював цукровий завод під керівництвом генерала Бема. За часів нової незалежності України, з 1994 року в палаці Збаразького замку розмістився краєзнавчий музей.

6-Золочів

Золочівський замок

Упродовж віків замок — фортеця, королівська резиденція, панська садиба, тюрма, навчальний заклад.

Замок було зведено на кошти Якуба Собєського (батько короля Речі Посполитої Яна III Собеського) 1634 року як оборонну фортецю за проектом невідомого італійського архітектора на місці старого дерев’яного замку, який оточували потужні земляні вали, обкладені каменем, із бастіонами на кутах та ровами з водою. У дворі замку є два палаци. Більший з них має назву Великого палацу, а навпроти в’їзної вежі розташований Китайський палац. Замок також цікавий тим, що тут була перша система каналізації, яка збереглася до наших днів.

Замок представляє неоголландський тип оборонних споруд і належить до пам’яток типу «palazzo in fortezzo», тобто поєднує функції оборони та житла. Оборонні споруди Золочівського замку — це вали, бастіони, надбрамна вежа, міст і равелін. Із часів заснування збереглися вали, бастіони, частково надбрамний корпус, а равелін і міст — реконструкція.

У замковому дворі збереглися донині лише Китайський палац, Великий житловий палац і значно перебудована у кінці XIX століття надбрамна вежа, які разом утворюють ренесансний ансамбль.

На першому поверсі Великого палацу в експозиційних залах представлено історію замку, тюремний час, період реставрації, регіон Золочева. Також тут розміщена палацова капличка Благовіщення, виставковий зал, зали XVII і XVIII століття і королівська скарбниця з реконструкцією корони Данила Галицького. На другому поверсі палацу розміщено відділ «Інтер’єри періоду історизму». Тут представлено понад 550 експонатів, зокрема 122 одиниці живопису, 123 одиниці меблів, зброя, порцеляна, скульптура, килими, речі, знайдені під час реставраційних робіт, мисливські трофеї та інше.

Китайський палац у Золочівському замку в кінці XVII століття побудував польський король Ян ІІІ Собеський для своєї коханої дружини Марисеньки. Палац має вигляд двоповерхової шпилястої ротонди з одноповерховими бічними прибудовами. Зараз тут Музей східних культур. У п’яти експозиційних залах представлено близько 250 творів живопису, графіки, скульптури, предметів декоративно-прикладного мистецтва, а також археологічних експонатів, які представляють мистецтво Єгипту, Шумеру, Китаю, Японії, Індії, Індонезії, Османської імперії, Персії. Серед експонатів — мумія сокола, фрагменти єгипетських саркофагів, японська графіка другої половини XVIII століття, лакові вироби Китаю, східні тканини XVII-XVIII століть, полотно львівського художника кінця XVII століття Івана Малиновського «Єрусалим».

Навколо Китайського палацу закладено східний парк з альтанкою.

Одним із найцікавіших експонатів у Золочівському замку є камені з зашифрованими написами. Написи, датовані кінцем XIV — початком XV століття, поки що не відчитані. Камені привезли 2000 року з околиці Золочева — села Новосілки. Припускають, що написи могли бути зроблені тамплієрами, яким також міг належати замок, чиї руїни збереглися в околицях Новосілок.

7-Камянець

Кам’янець-Подільська фортеця

Відома з XIV століття як частина оборонної системи міста Кам’янця, колишньої столиці Подільського князівства XIV–XV ст., Подільського воєводства XV–XVIII ст., а далі Подільської губернії (1793–1924 pp.). Є складовою частиною Національного історико-архітектурного заповідника «Кам’янець», що належить до «Семи чудес України».

Острів, на якому знаходиться фортеця, оточений каньйоном. По каньйону протікає річка Смотрич, яка своєю течією утворює петлю. Кам’янецький замок з’єднується з містом вузенькою смужкою скелі, на якій збудовано Замковий міст.

Замок має солідну будівельну історію. За підрахунками науковців, існує близько 15 будівельних періодів замку (приблизно від ХІ століття до початку ХІХ‑го). Але якщо говорити про час, коли замок набув вигляду, близького до теперішнього, то це середина XVI століття.

Усі укріплення Кам’янця поділяються на дві категорії: замок і міські фортифікації. Сам замок складається з двох частин: старого замку з мурами та баштами і нового замку з земляними валами та ровами. Загальна площа обох замків — близько 4,5 га.

У замку було понад 10 башт, з яких зосталося лише чотири. Усі вони різнилися між собою за назвою, виглядом, призначенням і власником, серед яких були різні королі й римські єпископи. Одну з них («Гончарну») навіть будували за найновітнішим на той час досягненням західноєвропейського фортифікаційного мистецтва — влаштування парапету зі зрізом. Башту було повністю відреставровано у 1960‑х роках.

На території замку були Покровська церква (заснована Коріатовичами), костел св. Станіслава, каплиця св. Михаіла (в Денній башті, 1575 р.), лютеранська каплиця.

Місто мало три брами: Ляську (Польську) з Вітряними воротами, Руську та Замкову з Красними воротами зі сторони замку.

Фортеця в усі часи була неприступною, серед десятків нападів її вдавалося завоювати лише кілька разів.

8-Летичів

Летичівський замок

У польських джерелах повідомляється, що 1362 року литовці будують в Летичеві замок. Як виглядала та первісна твердиня — невідомо, але здогадатися можна. Навряд чи місцевий форпост сильно відрізнявся від інших подільських замків тих часів: дерев’яні стіни, земляний вал і глибокий рів, що наповнювався водою з річки. Типовий проект Середньовіччя.

Наприкінці XVI ст. кам’янецький староста Ян Потоцький за наказом уряду починає перебудову дерев’яно-земляного замку на кам’яний.

До наших днів збереглися замкові стіни по всьому периметру та одна башта, залишки якої можна побачити, прямуючи трасою Вінниця — Хмельницький. Велике прямокутне подвір’я оточували високі кам’яні стіни з амбразурами, чотирма круглими по кутах та чотирикутною в’їзною вежами. З боку міста замок захищав земляний вал із частоколом. Між стінами замку та валом пролягав глибокий рів із водою. Саме такою фортеця зображена на першому своєму «портреті» — мапі французького військового інженера Ґійома де Боплана. Форпост оточений двома ставками з греблею та ще одною греблею на Бозі. Дуже потужний оборонний вузол на ті часи.

1606-го року кам’янецький римо-католицький єпископ Павел Волуцький будує на території замку домініканський монастир на місці попередника — дерев’яного храму, що згадувався з середини XVI століття (закінчили 1638 р.). У храмі розміщують орган, що згадується 1637 р. 1720‑го року збудовано дзвіницю.

1830-ті: місто — один із центрів повстання, очолюваного Устимом Кармелюком. Кармелюк похований у Летичеві. Біля вежі 1974 року звели 5‑метровий пам’ятник Кармалюкові.

У свої часи тут проживало дуже багато євреїв. 1897 року тут уже жило близько 4 100 євреїв (60% від усього населення). Подеколи містом прокочувалися єврейські погроми, зокрема, 1882 року, під час більшовицької революції 1917 року та громадянської війни.

17 липня 1941 року Летичів був окупований німецькими військами. Вони влаштували єврейське гетто, а в замку — концтабір, де тримали євреїв міста та інших полонених. У кінці 1942 року біля передмістя Залетичівки було вбито близько 7 200 мешканців гетто. 23‑го березня 1944 року Летичів визволили війська ІІ Українського фронту радянської армії. Біля вежі на мурах висить меморіальна дошка на честь загиблих у таборі радянських воїнів. За радянських часів пропонувалося знести залишки вежі, але, на щастя, ця ідея не була реалізована.

9-Любарт

Замок Любарта

Замок Любарта, або Луцький замок, — верхній замок Луцька. Головний об’єкт історико-культурного заповідника «Старий Луцьк», культурний осередок та найстаріша споруда Луцька.

Будівництво Верхнього замку розпочалося у 1350-ті роки і було переважно завершене у 1430‑ті, хоча деякі елементи (наприклад, висота веж) ще змінювалися протягом наступних століть. Окольний замок почали реконструювати у цеглі з 1502 року. Від часу побудови замки були резиденцією Великого князя, а після Люблінської унії — резиденцією королівської влади, де були зосереджені політичні, адміністративні, судові, оборонні, релігійні функції центру Волинського воєводства.

1429 року в князівському палаці, що знаходився у Верхньому замку, тривав з’їзд європейських монархів, який мав на меті розв’язати політичні й економічні проблеми центрально-східної Європи та вирішити питання коронації Вітовта. Замки не раз зазнавали нападу. Так, 1431 року під час «Луцької війни» замки витримали облогу військ політичних противників великого литовського князя Свидригайла. 1595 року замок узяли військові загони Северина Наливайка.

На території замків знаходилися обидві кафедри — латинська Пресвятої Трійці та православна Йоана Богослова. У них відбувалися, окрім того, зібрання та сейми волинської шляхти обох віросповідань.

Упродовж ХХ століття Верхній замок і залишки Окольника були реставровані, й на сьогодні вони відкриті для відвідування.

До речі, 2011 року за підсумками акції «Сім чудес України» Верхній замок посів перше місце.

Протягом історії замку люди не втримувалися, щоб не залишити якийсь напис на зовнішній стіні Верхнього замку. Фактично, усі стіни між вежами укриті написами; зазвичай це імена людей та дати. Найстаріший знайдений напис датується 1444‑м роком (або 1602, 1616). Він зроблений на тій ділянці стіни, яка на той момент уже була збудована. Написам притаманна розмаїтість шрифтів, способів видряпування, каліграфії, ономастики, датувань. Привертають увагу написи відомих людей. Так, напис «A. N. KORZENIOWSKI R. P. 1799» належить тому Коженьовському, який протягом довгого часу працював над архівами замку, складеними за останні 300 років до його роботи. Під Владичою вежею у стіні міститься цеглинка, на якій колись написала сестра Лесі Українки Ольга: «1891 Ольга КОСАЧ».

На другому поверсі Воротньої вежі розташована виставка «Плитниця», де експонуються старовинні будівельні матеріали, знайдені під час археологічних досліджень. Тут цегла, плитка, кахлі, черепиця. Тут також розміщена експозиція «Замкова сторожа». На самій вершині вежі є оглядовий майданчик, з якого відкривається вид на старе місто та його пам’ятки. У Стировій вежі розмістився клуб історичної реконструкції; виставки для відвідувачів не проводяться.

У Владичій вежі на нижньому ярусі розташовується виставка «В’язниця». Трохи вище — «Замкова зброя», де подається до огляду замковий арсенал XV-XVII ст. Єдиний в Україні музей дзвонів розмістився на двох верхніх ярусах вежі. Тут зібрано чималу колекцію дзвонів із Волині та інших частин України, з Польщі, Австрії, Румунії, Росії. Найстаріший датується 1647 роком. Також є дзвони на дерев’яній дзвіниці, яка розташувалася на території замку.

У підземеллі замку законсервовано залишки православної, а потім уніатської кафедри Йоана Богослова — пам’ятки архітектури. У розкопах церкви зберігаються могили давніх князів, єпископів, багатих лучан. Також збереглася князівська гробниця зі скелетом з наконечником татарської стріли у черепі. За припущеннями, це поховання Ізяслава Інгваровича.

Музей книги, який розмістився у колишній повітовій скарбниці будування початку XIX ст., має в колекції не тільки старі книги, а й реконструйовані старовинні друкарські верстати, один із них — XV ст., та інше. Експонуються книги XVII-XX ст. Одразу при вході до замку праворуч відкрито фундаменти князівського палацу. Тут встановлено меморіальні дошки; одна з них, зокрема, повідомляє про з’їзд європейських монархів тут 1429 р. Далі за фундаментами розташована колишня канцелярія. Тепер це Луцький художній музей. До колекції картин входять роботи художників Іспанії, Італії, Росії, Польщі, Англії, Франції, Австрії, України, Німеччини, які охоплюють XVI-XX ст. Експозиція налічує понад 300 робіт. Крім того, музей зібрав кілька сотень полотен сучасних українських художників.

У замку відбувається дуже багато різноманітних фестивалів, як історичного, етнографічного, так і музичного характерів.

10_Меджибіж

Меджибізький замок

Меджибізький замок побудований на мисі, утвореному річками Південний Буг та Бужок, у ренесансному стилі. Через таку топографію у плані він має форму видовженого трикутника з могутніми стінами і кутовими вежами, які значно виступають за лінію стін.

Такого типу архаїчних стрільниць, які має замок, залишилося в Україні небагато, бо з розвитком фортифікаційного мистецтва в другій половині XV століття структура стрільниць змінюється: вони мають ззовні, а часто і зсередини аркове перекриття. Ці архаїчні стрільниці містилися на мурах, що оточували кам’яниці XV століття.

Одну з кам’яниць, схожу на триповерхову вежу, прибудовано із зовнішнього боку східного прясла (частини) фортечного муру, друга, яка слугувала за житло і була так само триповерхова, врізається в південне прясло. Поверхи як першої, так і другої кам’яниць були перекриті кам’яними склепіннями та складчастим дахом. Широкі вікна, двері завершувалися лучковими кам’яними арками. В кімнатах були коминки, один з них зберігся.

Замкова церква розташована посеред двору. 1586 року вона була реконструйована й освячена як католицька каплиця. Будівля зазнала шерегу архітектурних змін, продиктованих як релігією, так і побажаннями власників.

З внутрішнього боку до вежі примикає палац і кругла декоративна вежа з великими овальними отворами вікон третього ярусу і декорованим входом. Усі ці елементи композиції ще не відреставровані.

В XV-XVI столітті замок постійно переживав напади татар. 1453 року, коли татари напали на Поділля, військо, в якому був і меджибізький староста Мацелен, наздогнало їх аж під Теребовлею.

Під час польсько-турецьких війн замок займали козаки, поляки, османи. Причому в одних руках він утримувався не більше одного року: 1648 — у руках козацьких повстанських полків Максима Кривоноса і Данила Нечая, 1649 — у поляків, 1650 року замок здобуває Богдан Хмельницький і знову займає його вже 1653 року. Так фортеця переходила з рук у руки протягом 30 років.

1848 року замок передано військовому відомству. Військовою частиною в ньому опікувалася особисто російська імператриця. На підтримання ансамблю тоді було витрачено значні кошти. Усі споруди перебудовано в поширеному в той час романтичному стилі, а їхнє архітектурне оздоблення дістало псевдоготичні форми.

Досліджено й частково реставровано церкву, п’ятикутну вежу, східний, каретний, адміністративний корпуси. Дослідницькі та реставраційні роботи у фортеці тривають і нині.

У пристінних корпусах замку розташовано музейні експозиції: історична, етнографічна, Музей пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 рр. на Поділлі, а також виставкові зали.

Від 2004 року в замку відбувається Всеукраїнський історичний фестиваль «Стародавній Меджибіж». У фестивальні дні замок переповнений туристами, лицарями, лучниками, принцесами та міфічними героями. Реконструктори історичних подій з усієї України приїздять сюди, щоби взяти участь у боях, стрілецьких турнірах, конкурсах костюмів та менестрелів (середньовічних співців і музикантів).

11-Паланок

Замок Паланок

Замок побудований на горі вулканічного походження заввишки 68 м і займає площу 13 930 кв. м. Точна дата заснування замку невідома, але в документах, які датуються XI століттям, він уже згадується.

Протягом XІV-XVI століть замок побував у руках багатьох володарів, які його розбудовували та укріплювали. У цей час в оборонній системі замку було 14 веж, а у верхній частині — великий палац.

Фортеця мала потрійний захист, і в останньому (третьому) розташовувався замок. У замку були також глибокі підвали в скелях, куди могло сховатися населення. Внизу біля гори розкинулась Паланка, тобто містечко, оточене палями та ровом з водою, завглибшки до 12 стоп. Навколо рову розлягалося болото. На території замку було зроблено критий вибитий у скелі колодязь, який виходив до водяного рову.

1633 року Мукачівській замок придбав трансільванський князь Юрій І Ракоці з правом успадкування. Князі династії Ракоці перетворили замок на столицю свого князівства і володіли ним до 1711 року. 1649 року в замку побували посланці гетьмана Богдана Хмельницького, які вели переговори з Юрієм II Ракоці про спільні дії проти Польщі.

Від 1685 по 1688 р. замок переживає одну з найбільших облог, яку здійснили війська австрійського імператора. Після захоплення замку австрійці його реконструювали, що зробило Паланок найсильнішою фортецею на сході Австрійської імперії.

1782 року тут відкривається політична в’язниця австрійської монархії, де протягом сотні з лишком літ перебувало понад 20 тисяч в’язнів.

Нині в Мукачівському замку розміщено історичний музей.

За матеріалами: Укрінформ, my.berdychiv  

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity