Після завершення консерваційних робіт у так званих Станцах Рафаелло в музеях Ватикану Зала Константина відновила свою колишню велич.
Реставрація дозволила відкрити невідомі раніше техніки та нові подробиці стосовно майстерні італійського майстра епохи Відродження, пише Vatican News.
800 квадратних метрів, повних запитань і дивовижних відповідей — так можна підсумувати 10‑річну реконструкцію найбільшої з так званих Кімнат Рафаелло. Реставраційні роботи, які проводила Лабораторія реставрації живопису та дерев’яних матеріалів Музеїв Ватикану, розпочалися в березні 2015 року і завершилися в грудні 2024‑го. Вісім етапів роботи проводилися в тому самому порядку, в якому створювалися роботи Рафаеля. Реставрація дала змогу зробити цінне й безпрецедентне відкриття в контексті дослідження діяльності майстерні художника.
Римський живопис у XVI столітті
Шедеври, які протягом понад 60 років створювали різні художники за час тривання п’яти понтифікатів — від Лева X до Сикста V, — становлять справжній палімпсест римського живопису за все XVI століття. Протягом десятиліття консерваторських праць у музеях Ватикану поступово можна було відслідкувати різні течії та роботу різних майстерень тогочасних художників.
Революційне відкриття
Перші відкриття були зроблені на підставі двох символічних постатей — Дружби (Комітас) і Справедливості (Юстиція), які єдині написані олійними фарбами. З них Рафаель почав оздоблення Зали (тоді відомої як Aula Pontificum Superior), призначеної для офіційних церемоній і названої на честь імператора, який забезпечив свободу релігії та культу в Римській імперії.
Рафаель: незавершений проєкт
«Рафаель і його співпрацівники Джуліо Романо та Джованні Франческо Пенні працювали в залі Константина з жовтня 1519 року». — каже Фабіо П’ячентіні, відповідальний за реставрацію. Щойно розпочаті роботи над розписами тривали кілька місяців після смерті Рафаеля, яка сталася 6 квітня 1520 року. Уважне вивчення двох жіночих фігур та всієї стіни виявило дивовижні нововведення та експериментальну техніку, розроблену майстром.
«Олійний живопис на тиньку був відомий художникам у XV столітті; можливо — також у Тоскані; але техніка була іншою. Рафаель малював фігури Дружби і Справедливості за допомогою каніфолі» — природної смоли, яку наносять гарячою та розмащують безпосередньо по структурі стіни, попередньо укріпленої цвяхами.
«Останній великий розпис Рафаеля, — продовжує П’ячентіні, — є поворотним пунктом на його творчому шляху: наявність цвяхів на значній частині стіни дає нам упевненість, що він хотів розписати весь зал олією. Це, безсумнівно, унікальне відкриття, майже революційне».
Після смерті майстра Джуліо Романо і Джованні Франческо Пенні продовжили роботу над фресками. Чому початковий задум базувався на олійній техніці? «Рафаель, — відповідає П’ячентіні, — безсумнівно зустрічався з Леонардо. Крім того, олійна техніка, яка характеризується повільнішим часом виконання, ніж фреска, дозволила б йому робити ретуші й виправлення, щоб надати оформленню цілісність, якої бракує Лоджії Психеї на віллі Фарнезіна в Римі», де видно різницю в роботі між рукою майстра та рукою його помічників.
Склепіння Зали Константина: шедевр ілюзіонізму
У 2024 році було проведено роботи над розписом стелі. За часів Рафаеля це була дерев’яна кесонна стеля. Папа Сікст V довірив оздоблення склепінь учневі Себастьяно дель Пьомбо — Томмазо Лауреті, який, майстерно використовуючи зорові ілюзії, намалював «помилковий» гобелен — шедевр ілюзіоністської перспективи, використовуючи також ефекти світла й тіні, які постали в усій красі завдяки очищенню намальованої поверхні.
Передові технології та історичні дослідження
Вивчення шарів тиньку також дозволило простежити точну хронологію окремих робіт. Величезне значення також мало дослідження попередніх реставрацій завдяки архівним документам. Лабораторія має їх у своєму розпорядженні з 1923 року, коли її заснував Б’яджо Б’яджетті. Неінвазивне дослідження під ультрафіолетовим світлом дозволило відрізнити фрагменти оригіналу від тих, що були виготовлені під час наступних оновлень.
Пандемія та 500-річчя смерті Рафаеля
Після перерви, викликаної пандемією та періодами закриття музеїв Ватикану, деяким реставраторам дозволили повернутися до роботи: «Після найкритичнішого моменту ми повернулися, — згадує Франческа Персеґаті, директорка Лабораторії реставрації картин і дерев’яних матеріалів, — а у 2020 році, на 500‑річчя смерті Рафаеля, ми працювали як над Залою Константина, так і над рамами трьох картин, виставлених у восьмій залі Ватиканської пінакотеки».
Позитивний баланс десятиліття праці
Розмовляючи з Франческою Персеґаті та Фабіо П’ячентіні, неможливо не заразитися ентузіазмом, із яким 26 працівників Лабораторії, за підтримки зовнішніх співробітників, щодня присвячують себе збереженню спадщини папських колекцій, щоб передати її в недоторканому вигляді майбутнім поколінням.
«Це були виснажливі роки, і було нелегко координувати команду з різних людей у різний час; але баланс абсолютно позитивний!» — підсумовує консерваційні труди Фабіо П’яченті.
фінансово.
Щиро дякуємо!
