Римо-католицький святого Антонія Падуанського знаходиться у Львові по вулиці Личаківській, 49а. Пам’ятка барокової архітектури (охоронний номер 372). Фотограф Andriy Royuk.
На цьому місці у першій половині XVII ст. францисканці звели дерев’яний храм — ділянку під будівництво 23 червня 1617 р. надав магістрат. Та через 31 рік храм горить: якраз війська Б. Хмельницького взяли Львів в облогу. За будівництво нової святині — вже мурованої — взялися аж 1669 року. Фундатором став Кшиштоф Корибут Вишневецький. Фундатор був з нього, напевно, такий собі, бо грошей забракло: храм став своєрідним довгобудом, на кінець XVII ст. було зведено лише фундаменти та, ймовірно, вівтарну частину. 1718 року гроші на недобудовану святиню дав уже краківський каштелян Януш Антоній Вишневецький. Припускають, що архітектором міг бути хтось із династії Фонтана. Освятили храм аж 1739 р., а масивні сходи зі скульптурою Богоматері з’явилися 1755 року. І цю скульптуру, і статую св. Антонія (у дворі) приписують Себастьяну Фесінгеру. При храмі був невеликий монастир.
Реконструкція комплексу відбулася 1765 р. під керівництвом Франциска Кульчицького. Тоді було добудовано бароковий фронтон із кам’яними вазами (проект Петра Полейовського). Секуляризаційні реформи австрійського уряду 1786 рокуперетворили храм св. Антонія з монастирського на парафіяльний. До того таким був сусідній Петропавлівський храм ордену паулінів, буквально через дорогу (його віддали греко-католикам). Дзвіницю добудував 1818 р. Йозеф Маркль. Пізніше дзвіницю було вбудовано у мур (1830). Стінопис інтер’єрів датують 1854 роком.
Перебудова храму — 1893 року, реставрація сходів із балюстрадою — 1901‑го. Наступного року добудували каплицю Розп’ятого Христа, а 1904 р. — каплицю св. Варвари і св. Йосипа (розписи Тадеуша Пельчарського).
Храмові св. Антонія пощастило: в радянські часи він діяв, хіба от 1950 р. у парафії забрали плебанію. В часи незалежності до храму знову повернулися ченці-францисканці.
Якщо пощастить потрапити всередину (а чому має не пощастити?), можна побачити п’ять пізньобарокових вівтарів (1740‑ві). Дерев’яний амвон і пізньобарокові сповідальниці — теж із XVIII ст. Орган — молодший, з середини ХІХ ст. З трьох дзвонів храму вцілів лише один.
За матеріалами: Фотографії старого Львова
фінансово.
Щиро дякуємо!
