На нещодавній прес-конференції в УНІАН, яка зібрала кількох активних просімейних діячів України та соціолога з Німеччини, говорилося про ту проблему, яка дісталася наших країв разом із хвилею «західних цінностей» та прагненням до свободи.
Якщо хтось представляє Церкву (зокрема Католицьку) та віруючих загалом як противників свободи, то він або маніпулятор, або зманіпульований. Тому що Церква аж ніяк не проти свободи, і Майдан, який постав три роки тому, — якнайкраще підтвердження: він був молитовний, зі священиками, з наметами, з хрестом і статуєю Богородиці, з молитвою в найважчі моменти. Вийти з радянського російського рабства, жити інакше — було правильним прагненням. Інша справа, що на кожному добрі паразитує чимало зла. Під виглядом свободи у нашу державу пропихується агресивна ідеологія збочень. І чомусь скидається на те, що ніхто крім християн не розуміє суті нової загрози.
Пропонуємо вам повну розшифровку сказаного на прес-конференції. Часу було замало для спокійних розмов, отож кожен мовець намагався вкласти у свої хвилини якомога більше інформації. Вона важлива — і сама по собі, й тим більше для тих, хто силою свого становища й віри повинен захищати сімейні цінності й пояснювати, чому ґендер це не просто дурниця, а сильна небезпека. Нам запропонували достатньо аргументів для таких розмов. Як відзначила модератор прес-конференції Тетяна Калініченко, працівниця Радіо Марія, нам «зробили інформаційне щеплення» від ґендерного вірусу.
«Можемо заплатити високу ціну за те, що йдемо в ЄС»
о. Матеуш Адамскі, форматор місійної семінарії «Redemptoris Mater»:
Я радий, що така подія має місце в Україні, і особливо в цей день — пам’ятаємо, що три роки тому [в день 21 листопада] розпочався Майдан, Революція Гідності. Сьогодні добре, що ми щасливо дісталися сюди, бо вулиці перекриті. Можливо, багато журналістів не встигли доїхати. Дякую Богові, що є ті, хто прийшов.
Півроку тому, в червні, ми разом з п. Русланом Кухарчуком з ініціативи Всеукраїнської Ради Церков проводили Ходу сімей по Києву — захід, на якому було присутніх близько 3 000 людей. Я помітив, що нас пильнували десяток поліцейських. А потім, через тиждень, відбувся «парад рівності», який пильнували 6 000 поліцейських, а присутніх на тому параді було яких 50‑100 осіб.
Цей світ дуже боїться християнства. З’являються нові ідеології, і ми можемо заплатити високу ціну за те, що йдемо в Євросоюз. Я не кажу, що нам не потрібно йти в Євросоюз, бо це дуже добре. Але почалося, також рік тому, в листопаді, коли Верховна Рада запроваджувала зміни в Кодексі про працю, запровадження терміну «ґендер». Церква тоді протестувала; але, на жаль, після дев’яти (!) читань цей закон був ухвалений.
Ми не хочемо втручатися в політику; для нас важливі люди. Для нас важливо те, що людина є образом Бога. Вона створена Богом як чоловік і жінка. Така є позиція Церкви, і я вважаю, що не мушу розвивати цю тему; думаю, що п. Ґабріела більше нам розповість про цю небезпеку, якою є ґендер. Але зазначу, що про цю небезпеку вже говорили папи: Бенедикт XVI говорив, і Франциск повторював його слова: «Це епоха гріха проти Бога-Творця». Франциск сказав, що в Європі, в Америці, і в Латинській Америці, Африці, в деяких державах Азії триває справжня «ідеологічна колонізація». Одним з видів колонізації, я це називаю чітко, «на ім’я та прізвище», є ґендер. Людей навчають, що вони можуть собі «вибрати стать». Богові-Творцю заперечується, — і ясно, що цю ідеологію нам принесли атеїсти, і це — ідеологія, бо вона нав’язується насильно. У наших школах і дитячих садочках починають вводити те, чого батьки навіть не розуміють (бо вони мусять багато працювати, не мають достатньо часу, щоб займатися своїми дітьми). Дітей виховує держава, вводячи певні норми, які «ламають їм хребет». Тому сьогоднішня конференція така важлива.
Це — вступне слово. Католицька Церква — і всі Церкви та релігійні організації — висловилися проти цієї ідеології. Тому наша маленька перемога — що в останньому ухваленому законі немає слова «ґендер».
«Сім’ям оголошено війну»
Руслан Кухарчук, очільник громадського руху «Все разом», журналіст, проповідник:
Дякую Радіо Марія за організацію цієї прес-конференції; надзвичайно важлива подія, і ці тези мають лунати — яка важлива ця інформація в цей історичний період. Ми (наша організація) займаємося протистоянням ґендерній ідеології, питанням захисту традиційних християнських — а правильніше буде сказати, природних сімейних цінностей. Робимо це вже років 13 в Україні.
Я розумію історичний контекст і, на жаль, мушу констатувати, що за останній рік — буквально один календарний рік — в Україні, зокрема на рівні законодавства і політичних традицій, традицій в органах державної влади — зроблено найбільше проти сім’ї, найбільше за всю історію української незалежності. Це я стверджую абсолютно однозначно і категорично.
П’ять основних напрямків. Зараз тривають впровадження змін до Конституції — як ви знаєте, хочуть вилучити визначення шлюбу як союзу чоловіка та жінки. Це вже внесено до проекту змін у Конституції. Написано: «кожен має право на шлюб». А хто «кожен» — невідомо, документ не пояснює. Ми вимагаємо, щоб у чинній Конституції було збережено нинішню норму, що шлюб ґрунтується на вільній згоді чоловіка та жінки.
Також, як уже згадав отець [Матеуш Адамскі], минулого року в українському законодавстві з’явилися терміни «сексуальна орієнтація та ґендерна ідентичність». Це питання ставилося на голосування дев’ять разів. Так . Так ґвалтували парламент і народних депутатів — як парламентський журналіст, можу сказати: я не пам’ятаю, щоб так іще ґвалтували, за один день дев’ять разів ставили на голосування. Ніхто не хоче голосувати, викликають по кабінетах, погрожують (у прямому сенсі цього слова) і «дотискають», щоб це питання проголосували.
Потім, у листопаді минулого року було ухвалено Національну стратегію у галузі захисту прав людей, до 2020 року. Там передбачається легалізація в Україні одностатевих цивільних партнерств уже з наступного, 2017 року.
Також — викладання у школах тем, пов’язаних із просуванням гомоідеології для дітей або підлітків, які нібито себе асоціюють, що вони «не такі, як інші». Ця стратегія, зокрема, передбачає те, що поліція, органи державної влади повинні в майбутньому забезпечувати організацію проведення вуличних гомозаходів, так званих гей-парадів.
І також те, що ми маємо сьогодні, — ця ідеологія просувається через словосполучення «ґендерна ідентичність» і «сексуальна орієнтація». Ці чотири слова намагаються вписати в якомога більшу кількість законопроектів. Це ключова стратегія.
Сьогодні, звісно, українські Церкви, громадські організації, прості громадяни України розуміють, що такої агресивної навали проти сім’ї, проти сімейних цінностей ще ніколи не було. На жаль, навіть президент України вперше вжив слово «гомофобія» кілька місяців тому, на Мюнхенській конференції: він назвав «гомофобію» однією з основних загроз сучасному українському суспільству. Це сенсація, президент такого слова ще взагалі не вживав — і, на жаль, ми дійшли до того моменту, коли він це слово вжив. Тому сьогодні ми всі маємо пам’ятати: сім’ям оголошено війну — на законодавчому рівні й на рівні зовнішнього політичного тиску.
Разом із тим, хочу констатувати, що Україна і українці — українські громадяни, українські виборці — налаштовані абсолютно просімейно. Будь-яку людину на вулиці запитай: «Що для вас є базовою цінністю?» Бог, сім’я — для більшості людей, навіть нецерковних. Для церковних тим більше. Але засоби масової інформації спотворюють картину.
Сьогодні нам треба єднатися, гуртуватися — для того, щоб захищати фундаментальні права людини. Я наголошую: ми захищаємо права людей. Ми не зазіхаємо на чиїсь права — ми захищаємо права батьків, матерів, сімей, дітей, і це — об’єкт наших зусиль.
Звісно, важливо, щоб журналісти, засоби масової інформації повідомляли правдиві факти. Бо, слава Богу, всі факти й аргументи — на нашому боці. З того боку — лише емоції, маніпуляції та містифікації, політтенології. Не більше того.
«Проблему переміщують із площини патологій у площину прав людини»
Олена Львова, кандидат юридичних наук, наукова співробітниця Інституту держави і права ім. В. Корецького НАНУ, авторка понад 150 публікацій на тему ґендерної рівності й ідеології та природних прав людини:
Найпершим юридичним підґрунтям захисту природних прав людини є те, що юридична наука визнає право тим, що походить від природи. Право не залежить від людини, воно не залежить від держави; людині воно просто надається. Воно є невід’ємне.
Сьогодні, на жаль, основні права людини хочуть переглянути і включити до їх переліку ті вимоги, що їх заявляють ЛГБТ. Якщо подивитися міжнародні документи — наприклад, Загальну декларацію прав людини, — то сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності в цьому переліку немає. Щодо вітчизняного законодавства, то поглянемо на принципи правотворчості та правозахисної діяльності. Найперше тут слід згадати принцип верховенства права. 2‑го листопада 2004 року, це діялося за часів Помаранчевої революції, Конституційний суд України ухвалив рішення, в якому вперше було викладено принцип розуміння верховенства права: це панування права у суспільстві, тобто права, а не закону, який легітимований; не закону, який виходить із того, що вже створено в суспільстві. Це верховенство права вимагає від держави втілення його у правотворчу та правозахисну діяльність.
Одним із проявів верховенства права є те, що воно не обмежується законодавством. Воно включає в себе такі соціальні регулятори, як норми моралі, традиції, звичаї — тобто те, що вже легітимоване і сприйняте суспільством, що зумовлене історично досягнутим культурним розвитком суспільства.
Що сьогодні відбувається? Сьогодні шляхом маніпуляцій нам намагаються довести, що особи з іншою сексуальною орієнтацією — дискриміновані. Але дискримінованими вони були, мабуть, у той час, коли було кримінальне покарання за мужолозтво в радянські часи. Однак 12 грудня 1991 року Верховна Рада України ухвалила закон, яким скасовувалася ця стаття про кримінальну відповідальність за гомосексуалізм. Нині виходить так, що ця проблема переміщується з площини патологій у площину прав людини. А це не є правом людини!
Відбувається маніпуляція в тому плані, що Україна не може ввійти в Євросоюз , поки не забезпечить рівності осіб, які мають іншу сексуальну орієнтацію або ґендерну ідентичність. Я зауважу, що Європейський суд з прав людини відзначає у своїх рішеннях: «Національні уряди володіють широкою свободою розсуду у справах моралі, особливо у сферах, які стосуються уявлень про природу людського життя або з релігійних питань». Скажу, що на сьогодні 28 країн — у Євросоюзі, й не всі ці країни легалізували одностатеві партнерства.
Сьогодні є ще й та загроза, що шляхом легалізації одностатевих партнерств намагаються набути ширші можливості для того, щоб усиновлювати дітей, оскільки ці стосунки потрібно якось легалізувати й подати відповідні документи, аби діти були всиновлені. Це — загроза дитинству.
Чому мораль має таке величезне значення? У нас сьогодні є закон України «Про основи національної безпеки». Об’єктом національної безпеки є духовні цінності, мораль і суспільні інтереси. Також є закон про захист суспільної моралі, де теж так само визначається розуміння моралі: це духовні цінності.
Можна спостерігати послідовне нищення моралі. Наприклад, до 2010 року діяло окреме Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту. Сьогодні цього немає, сім’я, по суті, залишилася незахищеною. 2015 року ліквідовано Національну експертну комісію з питань захисту суспільної моралі. Хочу зауважити: юридична наука зазначає, що «рівні права та обов’язки» це не означає «однакові права та обов’язки». Є принцип позитивної дискримінації, природної дискримінації, і в цьому разі — таких людей, звісно, слід захищати від насильства, від проявів жорстокості, від помсти через їхню сексуальну орієнтацію; однак це не повинно ставати привілеєм для них. Міжнародні документи визначають сім’ю як природний осередок суспільства. Зокрема й сімейний кодекс визначає, що сім’ це природне явище, і Загальна декларація прав людини, і Хартія прав людини — вони визначають сім’ю як природне явище.
Що сьогодні відбувається? Вимагається необґрунтованих привілеїв на користь ЛГБТ. І стосовно цього я скажу, що в межах цивільного законодавства певні питання, певні вимоги представників ЛГБТ можливо вирішити. Наприклад, ставляться питання спадкування, питання майна — як набути спільне майно. Однак у межах цивільного законодавства, у межах нотаріальної діяльності усі ці питання вирішувані. Йдеться не про це, а про зазіхання на сам Основний закон України — на Конституцію, спрямоване на руйнування самого інституту сім’ї.
Що ще важливо: якщо ми демократична правова держава, яка будує свою діяльність на принципі верховенства права, то слід звернути увагу на те, що народ є джерелом влади. Народ, а не будь-який орган. Тому має бути зав’язаний відкритий діалог саме з суспільством, із народом як джерелом влади. Має бути з’ясовано суспільну думку про те, що є сім’єю — що суспільство вважає сім’єю та сімейними цінностями. Має бути досліджено наукову думку та застосовано принцип науковості у державній правотворчій діяльності. Всі вимоги представників ЛГБТ — необґрунтовані.
І останнє. Сьогодні руйнується поняття професійної етики — коли до Кодексу законів про працю внесли поняття «ґендерна ідентичність» та «сексуальна орієнтація». Тепер будь-хто може прийти і бути вихователем, може бути вчителем, може займати інші посади, які вимагають дотримання професійної етики.
Яким же чином має встановлюватися приналежність осіб до ЛГБТ? Що має включати цей механізм? Медичні обстеження, експертні висновки? Інвалідам — ми розуміємо — видають посвідчення, і ми бачимо, що це інвалід певної групи. У цьому ж разі немає жодних підстав для надання привілеїв.
«Це намагання законодавчо захистити деморалізацію»
Ґабріела Кубі, соціолог і публіцистка, авторка книжок «Ґендерна революція: релятивізм у дії», «На шляху до нової ґендерної людини: як німецька держава виховує дітей», бестселера «Глобальна сексуальна революція: руйнування свободи в ім’я свободи»:
Я радію, що сиджу за одним столом із тими людьми України, які розпізнали потребу цієї боротьби і провадять її. Запрошення вийшло від Української Греко-Католицької Церкви, й 18 листопада я могла цілих півтори години говорити про ці теми перед Синодом єпископів.
Я написала книжку під назвою «Глобальна сексуальна революція: руйнування свободи в ім’я свободи». Останні десять років я не займаюся нічим іншим, як тільки перестерігаю перед цією ідеологією. Цього року я побувала в Гонконгу, Тайвані, Австралії, Новій Зеландії, у деяких європейських країнах. Це глобальна боротьба, яка триває повсюди. Владні еліти цієї землі стоять за лаштунками боротьби за ґендер.
Про що, власне кажучи, йдеться? Це сформулював один з авторів, учителів ґендерної боротьби, ще кілька десятиліть тому — Мішель Фуко, французький філософ. Він був учителем теоретика ґендерної ідеології Джудіт Батлер. Обидвоє вони мали гомосексуальний стиль життя.
Мішель Фуко дуже чітко сформулював, про що йдеться у цій боротьбі: відокремлення жінки від сексуальності, плідності та народження дітей; знецінення подружжя та сім’ї; сприяння сексу поміж дітьми; легалізація всіх можливих сексуальних збочень і так званих ідентичностей.
Після цього була сформульована ґендерна ідеологія, і зробила це Джудіт Батлер. 1990 року вона опублікувала свою книжку під назвою «Клопоти з ґендером: підривання ідентичності». Власне, йдеться про підривання ідентичності людини. Це є її мета, й цю мету підхопили владні еліти цього світу; вони просувають її далі.
Для цієї ідеології визначальними є два нові поняття, які тут уже згадувалося: це «сексуальна орієнтація» та «ґендерна ідентичність». Сексуальна орієнтація — це поняття, яке зараз впроваджують у законодавства як критерій для недискримінації. Ми цілком виправдано маємо закони проти дискримінації через расу, стать або неповносправність; тепер же в Ліссабонському договорі впровадили ще й поняття сексуальної орієнтації.
Визначення поняття «сексуальна орієнтація» міститься в документі, який називається «Джакартський принцип». Це дуже важливий документ, фактично — «дорожня карта» для тоталітарного перетворення суспільства згідно з принципами руху ЛГБТ (лесбіянки, геї, бісексуали, транссексуали). Послухайте, як визначають поняття «сексуальна орієнтація»:
«Сексуальна орієнтація означає здатність людини відчувати інтенсивний емоційний та сексуальний потяг до осіб тієї самої або іншої статі, або до більш як однієї статі, та мати з ними довірливі та сексуальні стосунки». Таким формулюванням намагаються законодавчо захистити сексуальні стосунки з особами тієї самої статі, іншої статі, з обома статями чи з будь‑ким. Отже, це є намаганням законодавчо захистити деморалізацію на полі сексуальності. Дуже серйозний процес, оскільки європейська культура базується на сім’ї, а сім’я базується на моногамності, яка є основою для сім’ї.
Друге поняття, з яким ми знову і знову стикаємося в нових законах, — «ґендерна ідентичність». Згідно з Джакартським принципом, визначення ґендерної ідентичності звучить так: «Під ґендерною (статевою) ідентичністю розуміють глибоко відчуте внутрішнє і особисте почуття приналежності до статі, що збігається або не збігається зі статтю, яку ця людина отримала при своєму народженні». Тобто те, що я жінка, чи чоловік, залежить від моїх почуттів, а не від моєї біології. А це — безумна ідеологія. Вона прочиняє двері для практикування будь-яких типів сексуальних збочень.
Ця ідеологія, обґрунтована такими особами, як Мішель Фуко, Джудіт Батлер та інші, пішла переможним походом. Її імплементують у наших суспільствах — в політиці, університетах, у ЗМІ, в правовій системі; від міжнародних організацій аж до дитячих садків. Те, чого вимагала студентська революція 1968 року, тепер втілюється за допомогою мережі глобальних гравців. До неї входять ООН, ЄС, уряд США, Рада з питань народонаселення США, глобальні міжнародні неурядові організації — такі, як, наприклад, Міжнародна організація планування сім’ї (IPPF), групи лобістів руху ЛГБТ. Вони представляються правозахисними організаціями. До цього долучаються глобальні корпорації, такі як Ґуґл, Еппл, Майкрософт, Фейсбук. За ними стоять фундації з мільярдними статками — такі, наприклад, як Фонд Рокфеллера або Фонд Білла і Мелінди Ґейтсів; також і фундація Джорджа Сороса, офіс якої ви маєте у Києві. Нещодавно було зламано його електронну пошту — фонду «Відкрите суспільство», як називається його організація, — там виявилися 2 500 документів, які доводять, що він справді сприяє цій політиці, фінансує її своїми мільярдами.
Конкретні лінії фронту цих змін у суспільстві — це впровадження одностатевих так званих подружь; далі цей рух переходить у трансґендерний; наступним етапом є сексуалізація дітей у дитячих садках і в школах. Не може бути подружжя між особами однієї статі — так, як Ви сказали [до Олени Львової. — Прим. ред.], воно базується на природному праві. В усіх культурах та в усіх суспільствах подружжя розумілося як союз між чоловіком та жінкою, які відкриті на народження дітей та їх виховання. Сім’я не завдячує своїм існуванням державі — навпаки, держава завдячує своїм існуванням сім’ї та базується на ній. Тому в Загальній декларації прав людини 1948 року записано, що держава повинна захищати сім’ю.
Цього літа Верховний суд США легалізував одностатеві «шлюби», нав’язав це рішення всій країні, незважаючи на те, що у багатьох штатах відбулися референдуми, які висловлювалися проти. Зрівняння у правах гомостатевих партнерств нарівні з нормальними гетеростатевими сім’ями означає, що за ними потрібно визнати також право на дітей. Дві особи однієї статі не можуть зачати й народити дитину. Вони можуть присвоїти собі дитину шляхом усиновлення — або іншим шляхом, ще гіршим: штучно створюючи цю дитину. Це означає, що «складові частини» дитини купують — яйцеклітину від жінки, сперму з анонімного банку сперми; в лабораторії створюють ембріон — це вже людина. Навіть Європейський суд з прав людини визнав, що від злиття сперматозоїда і яйцеклітини виникає людина. Цю людину заморожують, транспортують у кампус для штучних запліднень в Індії, імплантують якійсь чужій жінці — так званій сурогатній матері. Дитина виростає в її лоні, чує голос матері, звикає до її серцебиття. Потім через кесарів розтин цю дитину забирають із тіла жінки, а при дверях уже очікують дві одностатеві особи, двоє чоловіків або двоє жінок, які купують цю дитину. Ось що означає зрівняння в правах одностатевих партнерств із гетеросексуальним подружжям.
Жодна доросла особа не має «права» на дитину, а діти мають право на своїх біологічних батьків.
Друга лінія фронту — це сексуалізація дітей починаючи з дитячого садка засобами державного впливу. Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ), це дочірня організація ООН, видала документ, який називається «Стандарти сексуального виховання в Європі». Там, наприклад, вимагається, щоби дітей першої вікової групи (від 0 до 4 років) заохочувати до мастурбації, навчати мастурбації в усіх вікових групах дітей. Дитина має відкрити своє тіло як джерело задоволення, а дорослі повинні показувати дитині, як це робити. Вже у дитячих садках дітям повідомляють, що є різні сексуальні орієнтації. Вони отримують ілюстровані книжечки, в яких, наприклад, принц одружується з принцом. У дитячих садках заохочують до сексуальних ігор; у школах навчають дітей, як застосовувати контрацепцію — наприклад, діти вчаться, як натягувати презервативи на пластикові пеніси.
Весь цей рух стає тоталітарним. Створюються нові закони, аби притягнути до кримінальної відповідальності за будь-який спротив. Це так звані антидискримінаційні закони, або «закони рівності», і нові закони, скеровані проти так званої «риторики ненависті» — хейт-спіч. Існує вже багато сотень судових випадків, де тягнуть до кримінальної відповідальності людей, які захищають сімейні цінності.
Ви тут, в Україні, перебуваєте у кращому становищі, у сприятливій ситуації. Більша частина вашого народу ще дотримується традиційних цінностей. А традиційні цінності не ретроградні — вони не спрямовані в минуле; вони становлять умову того, щоби наші країни мали майбутнє. Демографічна криза — це програма самогубства наших націй. Ми хочемо вийти з демографічної кризи. Для цього ми потребуємо великих сімей, ми потребуємо дітей. І ми потребуємо суспільства, в якому було би реалізоване прагнення любові, глибоко вкорінене у серці кожної людини.
«Іде агресивний тиск на зміну законодавства країни»
Адріан Буковинський, фахівець із питань сім’ї та сімейних стосунків, доктор філософських наук:
Перше, на чому я хочу наголосити, — що ґендер це таки ідеологія, яку підносять до рангу науки, хоча це не наука як така. Причому це агресивна ідеологія і дуже часто — дискримінаційна. Можу це довести на власному прикладі. У зв’язку з тим, що в Україні дуже серйозна системна криза у галузі сім’ї, у нас є дуже багато внутрішніх проблем, — реакцією на ці внутрішні проблеми були проведені (двічі) парламентські слухання стосовно сім’ї. Останнє парламентське слухання 2015 року «Сімейна політика: цілі і завдання» дало необхідні рекомендації, насамперед Кабінету міністрів, що потрібно робити, аби системно вирішувати питання в країні. Як реакція Кабінету міністрів, який розглянув і проаналізував питання, в лютому було створено посаду Урядового уповноваженого з питань сім’ї, який мав за обов’язок формувати та координувати сімейну політику країни згідно з рекомендаціями парламентських слухань. Було пророблено величезну роботу, створено «дорожню карту» формування сімейної політики, і 2 березня Кабінет міністрів призначив мене Урядовим уповноваженим з питань сім’ї. Але впродовж трьох днів був зчинений такий тиск на прем’єр-міністра (ним тоді був Яценюк), що він був змушений змінити рішення Кабінету міністрів і не допустити фахівця до посади виключно за його переконання. Тобто це перший в Україні випадок дискримінації за переконання. Не було ніяких претензій до кваліфікації як фахівця. Натомість якщо людина стоїть на тих позиціях, що шлюб це виключно союз між чоловіком і жінкою, то така людина не повинна обіймати цю посаду. Ось приклад дії цієї агресивної та дискримінаційної ідеології.
Тим не менше, ЗМІ підняли шум. А ця ідеологія дуже гарно вміє ставити штампи. На «Інтері» вийшов сюжет, де було оголошено, що Адріан Буковинський — «гомофоб». Жодного аналізу, яка є сімейна стратегія, скільки зроблено роботи за останні 20 років, що таке національна сімейна стратегія, в чому вона виражається, — це нікого не цікавить. Просто ставиться штамп, і, відповідно, на підставі цього штампу починається грубий «наїзд». Це абсолютно неприйнятне в суспільстві, яке себе поважає!
Національна сімейна стратегія існує, вона реалізовується; незалежно від того, є посада Урядового уповноваженого чи ні, вона все одно здійснюється, тому що країна потребує конкретних рішень щодо питання сім’ї. Сімейну стратегію можна знайти у відкритих джерелах.
Наступне питання — яка реакція суспільства? Суспільство не приймає такої форми ідеології. Держава, яка є виконавицею волі суспільства, зобов’язана реагувати на цю ситуацію. В чому виражається несприйняття? — наприклад: 31 жовтня рішенням Запорізької обласної ради було прийнято звернення до депутатів області, які представляють громадян Запорізької області, з відповідною апеляцією до Верховної Ради, до Адміністрації президента, до Кабінету міністрів: не змінювати 51 статтю Конституції, змінити плани уряду стосовно легалізації одностатевих партнерств, не вносити у новий Трудовий кодекс формулювань «сексуальна орієнтація» та «ґендерна ідентичність», а також, відповідно, відновити повноваження Урядового уповноваженого з питань сім’ї. Тобто це не просто окремі люди, які мають свою суб’єктивну думку. Це люди, які виражають об’єктивну думку суспільства. Тому приклади таких країн — членів Євросоюзу, як Польща, Угорщина, Словенія, Хорватія абсолютно чітко засвідчили позицію стосовно сім’ї.
Україна має прямий обов’язок визначитися з позицією стосовно питання ґендеру. Кожен чиновник, кожен політик, кожен науковець, кожна відповідальна особа повинна визначитися, по чиїй стороні вона стоїть: чи вона, згідно з Конституцією і перед Богом, як це записано в Преамбулі Конституції, що ми маємо відповідальність перед Богом, — а за що ми несемо відповідальність? — за сім’ю як союз чоловіка й жінки; чи ми беремо на себе відповідальність за сім’ю в набагато ширшому розумінні, як двоє чоловіків і двоє жінок. Тут пора визначатися. Тут не може бути «я не знаю, якось буде». «Якось» — не буде, іде абсолютно агресивна політика на зміну законодавства країни. Українське суспільство з цим категорично не згідне, і ми будемо блокувати ці процеси і стояти на конституційних засадах, які визначає законодавство.
фінансово.
Щиро дякуємо!
