Літургійні читання на 30 квітня (УГКЦ)

Греко-католицький календар
Велика п’ятниця.
Преп. Симеона, що в Персиді.
Преп. Акакія, єп. Мелітинського

Великі (Царські) часи:

Апостол
Гал 6, 14-18

11 Браття, гляньте, якими буквами пишу вам власною рукою. 12 Ті, що хочуть похвалятися, що вони гарні тілом, силують вас обрізатися, щоб тільки уникнути переслідування за хрест Христа. 13 Бо навіть обрізані, не зберігають закону, але хочуть, щоб ви обрізувалися, щоб їм хвалитися вашим тілом. 14 Мене ж не доведи, Боже, чимсь хвалитися, як тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, яким для мене світ розп’ятий і я – світові; 15 бо ні обрізання, ні необрізання є чимсь, але нове сотворіння. 16 На всіх тих, що ходитимуть за цим правилом, мир і милосердя на них і на Ізраїля Божого.
17 А втім, віднині нехай ніхто мені не завдає клопоту, бо я ношу на моїм тілі рани Ісуса.
18 Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з вашим духом, брати. Амінь.

Євангеліє
Мт 27, 1-56

1 Коли ж настав ранок, усі первосвященики і старші на­роду скликали раду проти Ісуса, щоб уби­ти Його; 2 і, зв’язавши Його, повели й передали правителеві Пилату.
3 Тоді Юда, який Його видав, побачивши, що Він засуджений, роз­каявся і повернув тридцять сріб­них монет первосвященикам і старшим, 4 кажучи: «Я згрішив, видавши невинну кров». Вони ж сказали: «А що нам до того? Сам дивися!». 5 Тоді він кинув срібняки в храмі, пішов геть і повісився. 6 А первосвященики, узявши сріб­няки, сказали: «Не годиться клас­ти їх до скарбниці, бо це ціна крові». 7 Порадившись, вони купили на них гон­чарське поле, щоб хоронити там чужинців. 8 Тому те поле досі зветься Полем крові. 9 Тоді сповнилося сказане через пророка Єремію, який говорив: «І взяли во­­­ни тридцять срібняків – вартість Оціненого, – Того, кого оцінили сини Ізраїля, 10 і дали їх за гончарське поле, як на­казав мені Господь».
11 Ісус же став перед правителем. Правитель запитав Його: «Чи ти юдей­­ський Цар?». Ісус відповів: «Ти ка­­­­жеш!». 12 Коли первосвященики і старші Його звинувачували, Він нічого не відповідав. 13 Тоді Пилат каже Йому: «Хіба не чу­єш, скільки проти Тебе свідчать?». 14 Але Він не відповідав йому на жодне слово, так що правитель ду­же дивувався.
15 На кожне свято правитель мав звичай відпускати народові одного в’язня, якого бажали.16 Був же тоді відомий в’язень, якого звали Вараввою. 17 Коли вони зібралися, Пилат ска­зав їм: «Кого хочете, щоб я від­пус­тив вам, Варавву чи Ісуса, котрий зветься Христос?». 18 Адже знав, що через заздрощі видали Його.
19 Коли ж він сидів на судилищі, послала до нього його дружина ска­зати: «Не май нічого до Того Правед­ни­ка, бо я багато натерпілася нині уві сні через Нього». 20 А первосвященики й старші під­­мовили людей, аби просити за Ва­равву, а Ісуса щоб убити. 21 Правитель озвався і сказав їм: «Кого з двох хочете, щоб я відпустив вам?». Вони сказали: «Варавву!». 22 Пилат їм відповів: «А що я маю зро­бити з Ісусом, який зветься Хри­стос?». Усі закричали: «Нехай буде роз­п’ятий!». 23 Він же сказав: «А який злочин Він скоїв?» Та вони ще дужче кри­ча­ли: «Нехай буде розп’ятий!».
24 Побачивши, що нічого не вдіє, а заколот дедалі посилюється, Пилат узяв воду, вмив руки перед народом і ска­­­­­­зав: Невинний я в крові Цього! Дивіться самі!». 25 У відповідь весь народ закри­чав: «Кров Його на нас і на наших дітях!». 26 Тоді відпустив їм Варавву, а Ісу­са після бичування видав на розп’яття.
27 Тоді воїни правителя, взявши Ісуса до преторію, зібрали через Ньо­го весь підрозділ. 28 І, роздягнувши Його, накинули на Нього багряницю 29 та, сплівши вінок з тернини, поклали Йому на голову, а тростину дали в праву руку і, впавши на ко­ліна перед Ним, глузували з Ньо­го, кажучи: «Радій, Царю юдейсь­кий!». 30 І плювали на Нього та, взявши тростину, били Його по голові. 31 А коли наглузувалися з Нього, стягли з Нього багряницю, надягли на Нього Його одяг і повели на розп’ят­тя.
32 Виходячи, зустріли чоловіка з Киринеї на ім’я Симон, якого приму­си­ли нести Його хрест. 33 Коли прийшли на місце, яке зветься Голгофа, що в перекладі озна­­чає Череповище, 34 дали Йому випити вина, змі­шаного з жовчю, але Він, по­куш­ту­вав­ши, не схотів пити. 35 А ті, які розіп’яли Його, кидаючи жереб, поді­ли­ли Його одяг 36 і, посідавши, стерегли Його там. 37 Над Його головою прибили напис Його провини: «Це Ісус – Цар юдейський».
38 Тоді розіп’яли з Ним двох роз­бійників: одного – праворуч, дру­го­го – ліворуч.
39 А ті, хто проходив повз Нього, лихословили Його, похитуючи своїми головами 40 і кажучи: «Ти, котрий руйнуєш храм і за три дні відбудовуєш, спаси се­бе самого! Якщо Ти є Син Божий, то зійди з хреста!». 41 Так само й первосвященики з книжниками та старшими, глузу­ючи, говорили: 42 «Інших спасав, а себе самого не може спасти?! Він, Цар ізраїль­ський, нехай зійде тепер з хреста – і повіримо в Нього. 43 Він покладав надію на Бога; нехай тепер Його визволить, якщо Він Йому любий, бо Він сказав: “Я – Божий Син”». 44 Так само і розбійники, роз­п’яті з Ним, насміхалися з Нього.
45 Від шостої години по всій зем­лі тривала темрява – аж до дев’ятої го­дини. 46 А о дев’ятій годині Ісус скрик­нув гучним голосом, кажучи: «Елí, Елí, лемá савахтáні?». Тобто: «Боже Мій, Боже Мій, чому Ти Мене по­ки­нув?». 47 Деякі з тих, які там стояли, почувши це, говорили, що Він кличе Іллю. 48 І зараз же один із них, під­біг­ши, взяв губку, наповнив її оцтом, настромив на очеретину і дав Йому пити. 49 Інші ж казали: «Облиш, поди­ви­мося, чи прийде Ілля Його спа­са­ти». 50 Ісус же, знову голосно скрик­нув­ши, віддав духа.
51 І ось завіса храму роздерлася на­двоє – згори додолу; земля за­тряслася, скелі порозпадалися, 52 гроби повідкривалися, багато тіл померлих святих встали 53 і, вийшовши з гробів після Його воскресіння, ввійшли до свя­того міста і явилися багатьом. 54 А сотник і ті, які з ним стерегли Ісуса, побачивши землетрус і те, що сталося, дуже злякалися й говорили: «Справді, Він був Божий Син!».
55 Було ж там багато жінок, які дивилися здалека; вони йшли за Ісусом з Галілеї, прислуговуючи Йому. 56 Поміж ними була Марія Маг­далина, Марія – мати Якова та Йо­сифа, та мати Зеведеєвих синів.

Апостол
Рим 5, 6-11

1. Браття, виправдані вірою, ми маємо мир з Богом черев Господа нашого Ісуса Христа, 2. через якого ми вірою одержали доступ до тієї ласки, що в ній стоїмо і хвалимося надією на славу Божу. 3. Та й не тільки це, але ми хвалимось і в стражданнях, знаючи, що страждання дає терпеливість, 4. терпеливість – досвід, а досвід – надію.
5. Надія ж не засоромить, бо любов Бога була вилита в серця наші Святим Духом, що нам даний. 6. Христос бо, ще тоді, як ми були безсилі, у призначений час помер за безбожних. 7. Навряд чи хто за праведника вмирає; бо за доброго може б хто і відважився умерти. 8. Бог же показує свою до нас любов тим, що Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками. 9. Отож тим більш тепер, оправдані Його кров’ю, ми Ним спасемося від гніву. 10. Бо коли, бувши ворогами, ми примирилися з Богом смертю Його Сина, то тим більше тепер, примирившися, спасемося Його життям.

Євангеліє
Мр 15, 16-41

16 Воїни повели Його до середи­ни двору, тобто в преторій, і скли­ка­ли весь підрозділ. 17 Зодягли Його в багряницю, поклали на Нього сплетеного терно­во­го вінка 18 і почали вітати Його: Радій, Царю юдейський! 19 Били Його по голові трости­ною, плювали на Нього і, падаючи на коліна, поклонялися Йому. 20 А коли наглумилися над Ним, скинули з Нього багряницю і зо­дягли в Його одяг. І повели, щоб розі­п’яти Його.
21 Примусили одного перехожо­го – Симона Киринейського, який повертався з поля, батька Олексан­дра та Руфа, взяти Його хрест. 22 Приввели Його на Голгофу, місце, що в перекладі означає Чере­повище. 23 Давали Йому [пити] вино зі смирною, але Він не взяв.
24 І розіп’яли Його, і розділили Йо­го одяг, кидаючи жереб, хто що візь­ме. 25 Була третя година, як розіп’яли Його. 26 І написали Його провину так: Цар юдейський.
27 З ним розіп’яли двох розбій­ни­ків: одного праворуч, а другого ліво­руч від Нього. 28 [Збулося Писання, що гово­рить: Його зараховано до злочин­ців].
29 Перехожі лихословили Його, похитуючи своїми головами й ка­жучи: Овва, Ти, котрий руйнуєш храм і за три дні відбудовуєш! 30 Спаси себе самого – зійди з хреста! 31 Так само й первосвященики між собою говорили й глузували ра­­зом із книжниками: Інших спа­сав, а себе не може спасти! 32 Христос, Цар Ізраїлю, нехай зій­де тепер з хреста, щоб ми по­ба­чили і повірили [в Нього]! Розп’яті з Ним також насміхалися з Нього.
33 Коли настала шоста година, тем­ря­­ва оповила всю землю – до де­в’ятої години. 34 А о дев’ятій годині Ісус за­кри­чав гучним голосом: Елої, Елої, лама савахтані! Що означає в перекладі: Боже мій, Боже мій, чому ти Мене по­кинув? 35 Деякі з тих, які там стояли, по­чувши те, казали: Дивися, кличе Іллю! 36 А один, побігши, наповнив губ­ку оцтом, прикріпив її до трос­тини і дав Йому пити, примовляючи: Чекайте, подивимося, чи прийде Ілля Його зняти! 37 Ісус голосно скрикнув – і від­дав духа.
38 І завіса в храмі роздерлася надвоє – згори додолу.
39 Сотник, який стояв напроти Нього, побачивши, як Він віддав ду­ха, промовив: Справді, Ця Лю­ди­на була Божим Сином!
40 Були і жінки, які здалека диви­лися: між ними – Марія Магдалина, Марія – мати Якова молодшого та Йосії і Соломія. 41 Коли Він був у Галілеї, вони хо­дили за Ним і прислуговували Йо­му; і було багато інших, які при­йшли з Ним до Єрусалима.

Апостол
Євр 2, 11-18

11 Адже і Той, хто освя­чує, і ті, які освячуються, – всі від Одного. Че­рез це Він не со­ро­миться називати їх бра­та­­ми, 12 кажучи: Сповіщу Твоє Ім’я Мо­їм братам, серед Церкви оспіву­ва­тиму Тебе. 13 І знову: Я буду надіятися на Ньо­го! І ще: Ось Я і діти, яких Мені дав Бог. 14 А що діти стали спільниками крові й тіла, то й Він подібним чи­ном став їхнім спільником, аби своєю смертю знищити того, хто має владу смерті, тобто диявола, 15 і визволити тих, які через страх смерті все життя утри­му­ва­лися в раб­­стві. 16 Адже не ангелів Він приймає, але приймає нащадків Авраама. 17 Тому треба було Йому в усьо­му уподібнитися братам, аби бути ми­лосердним і вірним Перво­свяще­ником перед Богом, для убла­гання за гріхи людей. 18 Бо в чому сам постраждав, бу­дучи випро­бу­ва­ним, Він може до­по­могти і тим, хто переносить ви­про­бування.

Євангеліє
Лк 23, 32-49

32 Вели з Ісусом на страту також ін­­ших двох злочинців.
33 І коли прийшли на місце, яке зветься Череповище, тут розіп’яли Його й злочинців – одного пра­во­руч, а другого – ліворуч. 34 Ісус говорив: «Отче, прости їм, бо вони не знають, що роблять». А ті, які ділили Його одяг, кидали же­реб.
35 А народ стояв і дивився. Насмі­халися і начальники, ка­жу­чи: «Він інших спасав, тож нехай спасе і cебе cамого, якщо Він Хри­с­тос, Божий Обранець!» 36 Глузували з Нього й воїни; во­ни, приступаючи, подавали Йому оцет 37 і казали: «Якщо Ти – юдейський Цар, спаси cебе!» 38 Над Ним був напис: «Це – Цар юдеїв».
39 Один із розп’ятих злочинців ли­хо­словив Його, кажучи: «Хіба Ти не Христос? Спаси cебе й нас!» 40 А другий обізвався і, докоря­ючи йому, сказав: «Чи ти не боїшся Бога, коли й сам на таке засу­дже­ний? 41 Але ми – справедливо, бо ді­ста­ємо належне за те, що вчинили! Він же нічого поганого не зробив». 42 І додав: «Ісусе, згадай мене, коли прийдеш у Царство Твоє». 43 А Він сказав йому: «Воістину кажу тобі: сьогодні ти будеш зі Мною в раю».
44 І коли настала шоста година, на­ступила темрява по всій землі – до дев’ятої години; 45 померкло сонце, а завіса храму роздерлася надвоє. 46 Скрикнувши гучним голосом, Ісус промовив: «Отче, у Твої руки передаю свій дух!» Сказавши це, Він віддав духа.
47 Побачивши те, що сталося, сот­­ник прославив Бога, промо­вля­ючи: «Справді, праведний був цей чо­ловік!» 48 Численні юрби, які прийшли на це видовище, спостерігаючи те, що сталося, били себе в груди й вер­талися. 49 На віддалі стояли й дивилися всі Його знайомі та жінки, які йшли за Ним із Галілеї.

Апостол
Євр 10, 19-31

19 Тому, брати, маючи відвагу входити до святині через кров Ісу­са – 20 новою і живою дорогою, яку Він відкрив нам через завісу, тобто через своє тіло, – 21 і маючи Великого Свя­ще­ника в Божому домі, 22 приступаймо зі щирим сер­цем, у повноті віри, очистивши сер­ця від недоброго сумління, обмив­ши тіла чистою водою. 23 Непохитно тримаймося ви­знан­ня надії, адже вірний Той, хто обіцяв. 24 Будьмо уважні один до одно­го, заохочуймо до любові та добрих діл; 25 не залишаймо своїх зі­брань, як то деякі ввели у звич­ку, але за­охо­чу­й­­мо один од­ного, і тим біль­ше, чим біль­ше бачите, що набли­жа­єть­ся день.
26 Адже коли ми добровільно грі­шимо після того, як одержали пі­знан­­­ня істини, то за гріхи немає біль­­­­ше жертви, 27 а є якесь страшне очікування су­ду і палаючого вогню, що має по­жерти противників. 28 Як хто відрікся Закону Мой­сея, той без милосердя гине при двох або трьох свідках. 29 Зважте, наскільки суворішого покарання заслу­жить той, хто по­топ­тав Божого Сина, хто не поша­ну­вав крові Завіту, якою освятився, хто зневажив Духа благодаті? 30 Ми знаємо Того, хто сказав: У Ме­не – помста, і Я відплачу, – [гово­рить Господь]. І знову: Гос­подь судитиме свій народ. 31 Страшно попасти в руки Жи­во­го Бога!

Євангеліє
Йо 18, 28 – 19, 37

28 А Ісуса повели від Каяфи у преторій. Був уже ранок, тому вони не ввійшли до преторію, щоб не опо­ганитися, але щоб могли їсти пасху. 29 Пилат вийшов до них надвір і каже: Яке обвинувачення висува­єте проти Цього Чоловіка? 30 Вони йому у відповідь сказали: Якби Він не був злочинцем, ми не видали б Його тобі. 31 Тоді Пилат їм сказав: Візьміть Його і судіть Його за вашим зако­ном. Сказали йому юдеї: Нам не мож­­на нікого страчувати, – 32 щоби сповнилися Ісусові слова, які Він сказав, зазначаючи, якою смертю мав померти.
33 Тоді Пилат знову ввійшов у пре­торій, покликав Ісуса і запитав Його: Чи Ти Цар юдеїв? 34 Ісус [йому] відповів: Чи ти це від себе говориш, чи інші тобі ска­зали про Мене? 35 Пилат відповів: Хіба я юдей? Твій народ і первосвященики ви­дали Тебе мені. Що Ти зробив? 36 Ісус відповів: Царство Моє не від цього світу; якби Моє царство було від цього світу, Мої прибіч­ни­ки подбали би, щоб Мене не видали юдеям. Нині ж Моє царство не звідси. 37 Тоді Пилат Його запитав: То Ти Цар? Ісус відповів: Ти сам кажеш, що [Я] Цар. Я для того народився і для того прийшов у світ, щоби свід­чити про істину. Кожний, хто від іс­тини, слухає Мій голос. 38 Каже Йому Пилат: А що таке іс­тина? І сказавши це, він знову вий­­шов до юдеїв і заявив їм: Жод­ної вини я в Ньому не зна­хо­джу. 39 Та є у вас звичай, щоб я вам від­­­пускав одного на Пасху. Чи хоче­те, щоб я вам відпустив Царя юдеїв? 40 Тоді вони знову закричали, ви­гукуючи: Не Його, а Варавву! – Ва­равва ж був розбійником.

1 Тоді Пилат звелів узяти Ісу­са й бичувати. 2 Воїни, сплівши вінок із терну, поклали Йому на голову й одягнули Йо­го в багряницю; вони підходили до Нього 3 й казали: Радій, Царю юдеїв! – і били Його в обличчя.
4 І Пилат знову вийшов у двір і ска­зав їм: Ось виводжу Його вам у двір, щоб ви знали, що я не бачу в Ньому жодної провини. 5 Вийшов Ісус у двір, маючи на со­бі терновий вінок та багряний одяг. І Пилат каже їм: Оце – Лю­дина! 6 Коли Його побачили первосвя­щеники й слуги, то закричали, гука­ю­чи: Розіпни, розіпни Його! Каже їм Пилат: Візьміть і розіпніть Його ви, бо я не знаходжу в Ньому провини. 7 Юдеї відповіли йому: Ми маємо За­кон, і за Законом Він повинен помер­­ти, бо видає себе за Божого Си­на!
8 Коли Пилат почув ці слова, то ще більше злякався. 9 Ще раз зайшов у преторій і ка­же Ісусові: Звідки Ти? Ісус не дав йо­му відповіді. 10 Каже Йому Пилат: Чому до ме­не не говориш? Хіба не знаєш, що маю владу Тебе відпустити і маю вла­ду розіп’яти Тебе? 11 Ісус йому відповів: Не мав би ти жодної влади наді Мною, якби не була вона тобі дана з висоти. Тому той, хто Мене видав тобі, має біль­ший гріх.
12 Відтоді Пилат намагався відпустити Його, та юдеї закричали, гукаючи: Якщо Його відпустиш, ти не є другом кесаря! Кожний, хто себе робить царем, противиться кесареві! 13 Почувши це слово, Пилат вивів Ісуса у двір, сів на місце судді, що зветься літостротон, – єврейською мовою: гаввата. 14 Була ж п’ятниця перед Пас­хою, близько шостої години. Він каже юдеям: Ось ваш Цар! 15 Тоді вони зчинили галас: Візьми, візьми та розіпни Його! Пилат їх запитує: Вашого Царя розіп’яти? Та первосвященики відповіли: Ми не має­мо царя, крім кесаря! 16 І тоді він видав Його їм на роз­п’яття. Ісуса взяли [й повели].
17 Несучи свій хрест, Він вийшов на місце, яке називається Череповище, – єврейською мовою: Голгофа, 18 де розіп’яли Його, і з Ним двох інших: з одного та з другого боку, а Ісу­са – посередині. 19 Пилат зробив напис і помістив на хресті. Було написано: Ісус На­за­рянин, Цар юдеїв! 20 Цей напис читало багато юдеїв, тому що місце, де розіп’яли Ісуса, було по­­близу міста, напи­са­но ж було по-єв­рейськи, по-грецьки і по-латинськи. 21 Та юдейські первосвященики го­­ворили Пилатові: Не пиши: Цар юде­їв, але те, що Він сам заявляв: Я – Цар юдеїв! 22 Пилат відповів: Що я написав, – те написав!
23 А воїни, розіп’явши Ісуса, взя­ли Його одяг і розділили його на чотири частини, кожному воїнові по частині, а також хитон. Хитон був не шитий, а весь згори тканий. 24 Тож міркували між собою: Не роздираймо його, але киньмо же­реб на нього, – кому припаде. Це щоби збулося Писання, яке гласить: Розділили Мій одяг між собою і за Мій плащ кидали жереб. Воїни так і зробили.
25 Біля Ісусового хреста стояли Його мати, сестра Його матері, Ма­рія Клеопова і Марія Магдалина. 26 Побачивши матір і учня, який стояв поряд і якого любив, Ісус про­мовив до [своєї] матері: Жінко, ось твій син! 27 Потім звернувся до учня: Ось твоя мати! І відтоді взяв її учень до себе.
28 Після цього, знаючи, що все вже завершилося, каже Ісус, аби збулося Писання: Прагну! 29 Стояла повна посудина оцту. Воїни, настромивши на тростину губку, намочену в оцті, піднесли до Його уст. 30 Спробувавши оцту, Ісус ска­зав: Звершилося! І схиливши го­ло­ву, віддав духа.
31 Оскільки була п’ятниця, то юдеї, щоб не залишилися на хресті тіла в суботу, тому що був великий день ті­єї суботи, просили Пилата, аби перебили їхні голінки й забрали. 32 Тож воїни прийшли і перебили голінки першому й другому, роз­п’ятому з Ним. 33 Підійшовши до Ісуса, поба­чи­ли, що Він уже помер, і не стали перебивати Йому голінок. 34 Але один з воїнів списом про­колов Йому бік, і тут же витекли кров та вода.
35 А той, хто бачив, засвідчив, – і правдиве його свідчення. Він знає, що каже правду, щоб і ви повірили. 36 Бо сталося це, аби збуло­ся Писання: Кістка Його не буде поламана. 37 І знову ж, у іншому місці Пи­сання говориться: Будуть дивитися на Того, кого прокололи.

Вечірня:

Апостол
1 Кор 1, 18 – 2, 2

18 Тому шо слово про хрест є безум­ством для тих, хто гине, а для нас, які спасаємося, це – Божа сила. 19 Адже написано: Знищу мудрість премудрих, а розум розумних від­кину!
20 Де мудрий? Де грамотний? Де вчений віку цього? Хіба мудрість [цього] світу Бог не обернув на бе­зум­ство? 21 Оскільки світ своєю мудрістю так і не зрозумів Бога в Його Божій пре­мудрості, то Бог забажав спасти тих, хто вірить, безумством про­по­віді. 22 Бо юдеї вимагають чудес, а гре­ки шукають мудрості. 23 Ми ж проповідуємо розп’ятого Христа: для юдеїв – це спокуса, а для греків – безумство. 24 А саме для покликаних – і юде­­їв, і греків – Христа, Божу силу й Божу премудрість. 25 Адже «немудре» Боже є розум­ні­шим від людського, і «немічне» Боже є сильнішим від людського.
26 Гляньте, брати, на ваше покли­кання: небагато мудрих тілом, не­ба­гато сильних, небагато шляхетних. 27 Але Бог вибрав немудре світу, щоби засоромити премудрих, і Бог вибрав немічне світу, щоби засоро­ми­­ти сильних; 28 Бог вибрав понижене у світі, погорджене і неіснуюче, щоби по­зба­­вити сили існу­юче, 29 щоби жодне тіло не хвалилося перед Богом. 30 Від Нього ж і ви є в Христі Ісу­сі, який став для нас мудрістю від Бога, праведністю, освяченням і ви­куп­ленням, 31 щоби збулося написане: Хто хва­­­­литься, нехай хвалиться Господом!

1 І я, брати, коли прийшов до вас, не прийшов звіщати вам Божу та­ємницю вишуканими словами й мудрістю, 2 бо я вважав за правильне не зна­­­ти серед вас нічого, крім Ісуса Хри­ста, і то розп’ятого.

Євангеліє
Мт 27, 1-38; Лк 23, 39-43; Мт 27, 39-54; Йо 19, 31-37; Мт 27, 55-61

1 Коли ж настав ранок, усі первосвященики і старші на­роду скликали раду проти Ісуса, щоб уби­ти Його; 2 і, зв’язавши Його, повели й передали правителеві Пилату.
3 Тоді Юда, який Його видав, побачивши, що Він засуджений, роз­каявся і повернув тридцять сріб­них монет первосвященикам і старшим, 4 кажучи: «Я згрішив, видавши невинну кров». Вони ж сказали: «А що нам до того? Сам дивися!». 5 Тоді він кинув срібняки в храмі, пішов геть і повісився. 6 А первосвященики, узявши сріб­няки, сказали: «Не годиться клас­ти їх до скарбниці, бо це ціна крові». 7 Порадившись, вони купили на них гон­чарське поле, щоб хоронити там чужинців. 8 Тому те поле досі зветься Полем крові. 9 Тоді сповнилося сказане через пророка Єремію, який говорив: «І взяли во­­­ни тридцять срібняків – вартість Оціненого, – Того, кого оцінили сини Ізраїля, 10 і дали їх за гончарське поле, як на­казав мені Господь».
11 Ісус же став перед правителем. Правитель запитав Його: «Чи ти юдей­­ський Цар?». Ісус відповів: «Ти ка­­­­жеш!». 12 Коли первосвященики і старші Його звинувачували, Він нічого не відповідав. 13 Тоді Пилат каже Йому: «Хіба не чу­єш, скільки проти Тебе свідчать?». 14 Але Він не відповідав йому на жодне слово, так що правитель ду­же дивувався.
15 На кожне свято правитель мав звичай відпускати народові одного в’язня, якого бажали. 16 Був же тоді відомий в’язень, якого звали Вараввою. 17 Коли вони зібралися, Пилат ска­зав їм: «Кого хочете, щоб я від­пус­тив вам, Варавву чи Ісуса, котрий зветься Христос?». 18 Адже знав, що через заздрощі видали Його.
19 Коли ж він сидів на судилищі, послала до нього його дружина ска­зати: «Не май нічого до Того Правед­ни­ка, бо я багато натерпілася нині уві сні через Нього». 20 А первосвященики й старші під­­мовили людей, аби просити за Ва­равву, а Ісуса щоб убити. 21 Правитель озвався і сказав їм: «Кого з двох хочете, щоб я відпустив вам?». Вони сказали: «Варавву!». 22 Пилат їм відповів: «А що я маю зро­бити з Ісусом, який зветься Хри­стос?». Усі закричали: «Нехай буде роз­п’ятий!». 23 Він же сказав: «А який злочин Він скоїв?» Та вони ще дужче кри­ча­ли: «Нехай буде розп’ятий!».
24 Побачивши, що нічого не вдіє, а заколот дедалі посилюється, Пилат узяв воду, вмив руки перед народом і ска­­­­­­зав: Невинний я в крові Цього! Дивіться самі!». 25 У відповідь весь народ закри­чав: «Кров Його на нас і на наших дітях!». 26 Тоді відпустив їм Варавву, а Ісу­са після бичування видав на розп’яття.
27 Тоді воїни правителя, взявши Ісуса до преторію, зібрали через Ньо­го весь підрозділ. 28 І, роздягнувши Його, накинули на Нього багряницю 29 та, сплівши вінок з тернини, поклали Йому на голову, а тростину дали в праву руку і, впавши на ко­ліна перед Ним, глузували з Ньо­го, кажучи: «Радій, Царю юдейсь­кий!». 30 І плювали на Нього та, взявши тростину, били Його по голові. 31 А коли наглузувалися з Нього, стягли з Нього багряницю, надягли на Нього Його одяг і повели на розп’ят­тя.
32 Виходячи, зустріли чоловіка з Киринеї на ім’я Симон, якого приму­си­ли нести Його хрест. 33 Коли прийшли на місце, яке зветься Голгофа, що в перекладі озна­­чає Череповище, 34 дали Йому випити вина, змі­шаного з жовчю, але Він, по­куш­ту­вав­ши, не схотів пити. 35 А ті, які розіп’яли Його, кидаючи жереб, поді­ли­ли Його одяг 36 і, посідавши, стерегли Його там. 37 Над Його головою прибили напис Його провини: «Це Ісус – Цар юдейський». 38 Тоді розіп’яли з Ним двох роз­бійників: одного – праворуч, дру­го­го – ліворуч.

39 Один із розп’ятих злочинців ли­хо­словив Його, кажучи: «Хіба Ти не Христос? Спаси cебе й нас!» 40 А другий обізвався і, докоря­ючи йому, сказав: «Чи ти не боїшся Бога, коли й сам на таке засу­дже­ний? 41 Але ми – справедливо, бо ді­ста­ємо належне за те, що вчинили! Він же нічого поганого не зробив». 42 І додав: «Ісусе, згадай мене, коли прийдеш у Царство Твоє». 43 А Він сказав йому: «Воістину кажу тобі: сьогодні ти будеш зі Мною в раю».

39 А ті, хто проходив повз Нього, лихословили Його, похитуючи своїми головами 40 і кажучи: «Ти, котрий руйнуєш храм і за три дні відбудовуєш, спаси се­бе самого! Якщо Ти є Син Божий, то зійди з хреста!». 41 Так само й первосвященики з книжниками та старшими, глузу­ючи, говорили: 42 «Інших спасав, а себе самого не може спасти?! Він, Цар ізраїль­ський, нехай зійде тепер з хреста – і повіримо в Нього. 43 Він покладав надію на Бога; нехай тепер Його визволить, якщо Він Йому любий, бо Він сказав: “Я – Божий Син”». 44 Так само і розбійники, роз­п’яті з Ним, насміхалися з Нього.
45 Від шостої години по всій зем­лі тривала темрява – аж до дев’ятої го­дини. 46 А о дев’ятій годині Ісус скрик­нув гучним голосом, кажучи: «Елí, Елí, лемá савахтáні?». Тобто: «Боже Мій, Боже Мій, чому Ти Мене по­ки­нув?». 47 Деякі з тих, які там стояли, почувши це, говорили, що Він кличе Іллю. 48 І зараз же один із них, під­біг­ши, взяв губку, наповнив її оцтом, настромив на очеретину і дав Йому пити. 49 Інші ж казали: «Облиш, поди­ви­мося, чи прийде Ілля Його спа­са­ти». 50 Ісус же, знову голосно скрик­нув­ши, віддав духа.
51 І ось завіса храму роздерлася на­двоє – згори додолу; земля за­тряслася, скелі порозпадалися, 52 гроби повідкривалися, багато тіл померлих святих встали 53 і, вийшовши з гробів після Його воскресіння, ввійшли до свя­того міста і явилися багатьом. 54 А сотник і ті, які з ним стерегли Ісуса, побачивши землетрус і те, що сталося, дуже злякалися й говорили: «Справді, Він був Божий Син!».

31 Оскільки була п’ятниця, то юдеї, щоб не залишилися на хресті тіла в суботу, тому що був великий день ті­єї суботи, просили Пилата, аби перебили їхні голінки й забрали. 32 Тож воїни прийшли і перебили голінки першому й другому, роз­п’ятому з Ним. 33 Підійшовши до Ісуса, поба­чи­ли, що Він уже помер, і не стали перебивати Йому голінок. 34 Але один з воїнів списом про­колов Йому бік, і тут же витекли кров та вода. 35 А той, хто бачив, засвідчив, – і правдиве його свідчення. Він знає, що каже правду, щоб і ви повірили. 36 Бо сталося це, аби збуло­ся Писання: Кістка Його не буде поламана. 37 І знову ж, у іншому місці Пи­сання говориться: Будуть дивитися на Того, кого прокололи.

55 Було ж там багато жінок, які дивилися здалека; вони йшли за Ісусом з Галілеї, прислуговуючи Йому. 56 Поміж ними була Марія Маг­далина, Марія – мати Якова та Йо­сифа, та мати Зеведеєвих синів.
57 Коли настав вечір, прийшов заможний чоловік з Ариматеї на ім’я Йосиф, який і сам був учнем Ісуса; 58 він прийшов до Пилата й по­просив тіло Ісуса. Після чого Пилат наказав дати. 59 Взявши тіло, Йосиф обгорнув Його чистим полотном 60 і поклав Його до своєї нової гроб­ниці, яку висік у скелі, та, при­ко­тивши до отвору гробниці ве­ли­кий камінь, відійшов. 61 Була ж там Марія Магдалина і друга Марія, які сиділи напроти гробу.

Біблійні роздуми