Розповідь про дівчину, яка не вміла стати навколішки

Щоденник — чудове свідчення про міць Божу в драмі, ба навіть у трагізмі людського життя. Бог сильніший за будь-яку віддаленість…

Сьогодні, коли щоразу більше людей відходить від інституції Церкви та від практикування традиційної релігії, варто пам’ятати, що Бог не перестає діяти в людях, притягуючи їх до себе, а релігійне та духовне життя не згасає. Він спроможний діяти у таких середовищах, які ми — побожні католики, спадкові християни — іменуємо «безбожними», «зісвічченими» та відмовляємо їм у посіданні хоч яких цінностей. Тим часом, як це показує Євангеліє (і останнім часом сильно підкреслює Папа Римський), саме посеред таких та подібних їм людей Бог любить перебувати. Він хоче, щоби грішник пізнав милосердя, навернувся і жив. Він здатен увійти в життя людини, далекої від релігійних інституцій чи традицій, захопити її глибиною та цінностями духа, аж до тієї міри, що людина бачить у цій пропозиції сповнення свого життя.

Етті

Промовистим свідченням цього нехай будуть останні дні життя голландської єврейки Етті Хіллесум. Свою незвичайну переміну вона описала у зошитах, що вийшли друком як книжка «Перерване життя. Щоденник 1941-1943».

Записи починаються 9 березня 1941 року, коли Етті було 27 років. Вона мешкала в Амстердамі, окупованому німцями. Була захопленою русицисткою. Мала певні амбіції, відчувала, що в ній формується письменницький талант.

На початках її щоденник може згіршувати деяких читачів-християн. Ми довідуємося, що Етті була пов’язана з багатьма чоловіками, любила еротичні пригоди, була трохи комуністкою, трохи агностиком. На шлях, який привів до глибокого духовного життя і героїчної моральної позиції, близько до Євангелія та християнського розуміння Бога, її поставив один чоловік, набагато за неї старший, Юліус Шпір. Чоловік той мав підозрілий із християнського погляду спосіб заробку — був хіромантом (ворожив по руці), свого роду психологом, бездипломним терапевтом і духовним керівником, а насамперед — харизматичною особистістю. Для Етті він став коханим і заодно духовним учителем.

Спочатку міцно пов’язана зі Шпіром, вона з плином часу дедалі більше ставала незалежною, самостійною. Знала, що має шукати власний шлях, не може згубитися в комусь іншому, а народження до справжньої, духовної самостійності — це тривалий і болісний процес. Етті прагнула його розпочати. На цьому шляху її супроводила Біблія, зокрема Псалми та Євангеліє: у щоденнику з’являється чимало цитат і посилань на тексти. Також вона вивчала твори захопленого Біблією Федора Достоєвського та німецького поета-містика Райнера Марії Рільке.

Розвиток процесу

Духовний процес, що відбувається в Етті, — повністю від неї незалежний. Вона, власне кажучи, лиш придивляється до його розвитку, захоплюється тим, що в ній діється, проходить дверима, що в ній почергово відчиняються, бачить прагнення та приймає їх, втілює в життя. І все детально записує.

Духовний шлях провадить її до рішення підхопити той голос, що лунає всередині, та вчитися жити заповідями. Вона пише: «Коли після тривалого і кропіткого процесу, що триває безперервно, ми проб’ємося до наших праджерел, які я прагну називати Богом, і коли потурбуємося про те, щоби шлях до Бога став відкритим і не забарикадованим, що відбувається завдяки “праці над собою”, — тоді ми невпинно відроджуємося біля цього джерела й немає причин для страху, що ми витратимо забагато енергії». З часом це стає для неї найціннішим місцем, до якого вона постійно звертається по пораду в життєвих справах. «Переконаність у тому, як потрібно жити й що потрібно робити, може випливати виключно з джерела, яке б’є десь глибоко в тобі. Воно відкриває благотворні наслідки вслуховування у своє нутро: якби кожен трохи частіше вслуховувався у цей голос і дозволив йому лунати всередині, хаос був би значно менший».

Молитва

Щоденник Етті — це також запис того, як вона вчилася молитви. Разом із розвитком внутрішнього процесу щоразу частіше з’являються молитви до Бога. Вона пише: «Я б хотіла змалювати з усіма нюансами процес, що в мені відбувається, — дівчини, яка вчиться ставати навколішки». Історію, викладену в цьому щоденнику, сама Етті називає «розповіддю про дівчину, яка не вміла стояти навколішках. Або ще інша її версія: про дівчину, яка навчилась молитися». Доходить навіть до такого моменту, коли молитва стає важливішою за писання щоденника: «Замість писати щоденник, я спробую тільки відпочивати і стати молитвою».

Етті включається в молитву Христа, приймає мотиви Молитви Господньої: «Нехай діється Твоя воля, не моя». Молитва стає для неї якнайбільш особистим і особовим актом: «Це мій найінтимніший жест». Молитва для неї стає порятунком у труднощах: «Коли я не можу стримати рвучкості й геть навіть поняття не маю, як зарадити проблемам, — тоді завжди ще залишаються в мені дві стулені долоні та зігнуті коліна».

Зрештою, молитва стала також її способом боротьби за любов до людей: «Раптовий поворот у напрямку чогось, що мусить стати моєю власною філософією. Ідеться про любов до людей, за яку потрібно боротися, але не на політичному полі або в шерегах якоїсь партії, а у власному нутрі».

Ввірення себе

В Етті народжується щоразу глибша довіра до Бога. Парадокс! У зовнішньому світі справи йдуть щораз гірше: у її єврейському оточенні серед людей зростає страх, вилазять на поверхню низькі інстинкти, зроджується ненависть до німців; її власне здоров’я погіршується, з’являються болісні недуги; окрім того, вона постійно переживає страждання митця, який відчуває неспроможність творити своє мистецтво. Німці запроваджують щораз то суворіші обмеження: подальше зменшення свободи, їжі, пересування; долинають чутки про концентраційні табори; помирає її наставник — людина-опора. Етті зважується на життя у вкрай тяжких умовах фільтраційного табору, аби мати змогу допомагати іншим.

Винятковим чудом вона не піддається поразницьким поглядам: до кінця відчуває життя і світ як щось прекрасне. В одному з останніх записів її щоденника читаємо: «Я мушу безперервно віватувати на Твою честь, Боже. Я Тобі так сильно вдячна, що Ти побажав дати мені таке життя; або ж: щоразу я доходжу того самого висновку, який звучить так — життя прекрасне, а також: вірую в Бога. Я хочу опинитися в самому центрі того, що люди називають “жахіттям”, із цими словами на вустах».

Глибоко в собі Етті знайшла міцну точку опори — Бога. Вона вже не піддається хворобам і неприємним слабкостям тіла. Навіть смерть друга не ослаблює, а зміцнює її. В ній настає пробачення і примирення з батьками. Замість ненависті в душі Етті шириться любов — любов до кожної людини! Фільтраційний табір стає для неї омріяним місцем служіння ближнім.

Служіння

Пробуджене в Етті духовне життя щоразу чіткіше та послідовніше провадить її до безкорисливого служіння. Насамперед вона прагне підтримувати людей морально, аби вони гідно противилися навалі зла. При цьому вона знає, що «якщо прагнеш впливати на людей у моральній сфері, потрібно почати працювати над власною моральністю. Цілий день я тільки кружляю довкола Бога, як нібито ніколи нічого, але ще мушу жити згідно з Його принципами».

З часом Етті починає дедалі більше сяяти якимось внутрішнім світлом і притягувати людей до себе. В ній пробуджується добро. Вона нотує: «Люблю товариство людей. Маю враження, що, зосереджуючи на них напружену увагу, я видобуваю нагору те, що в них найкраще і найглибше».

На останніх сторінках щоденника вона натомість виражає глибоку віру в себе: «Я поділила своє тіло як хліб і роздала людям. А чому б і ні? Вони дуже голодні й так довго їм цього бракувало». Останнє речення — це прагнення вселенської любові: «Якби ж то я могла бути пов’язкою на всі рани світу! Це свідчення переміни в істоту, яка співчуває всьому світові. Втілення Божого співчуття».

Щоденник Етті Хіллесум — прекрасне свідчення Божої сили у драмі, ба навіть трагізмі людського життя. Бог сильніший за людську віддаленість. У кожній людині Він запускає в рух незвичайний духовний процес і керує ним. Цей процес має власні шляхи дозрівання, яких ми не знаємо. А шляхи ці такі захопливі, що навіть люди, які стороняться релігії, приймають їх у свободі та прагнуть ними йти до кінця.

Яцек Познаньскі SJ, Deon