Колишній посол Республіки Польща при Апостольському Престолі Пьотр Новіна-Конопка вирішив ділитися своїми думками та спостереженнями про Папу Франциска. Отже, чому цей Папа не каже «Слава Ісусу Христу», як годиться всім добрим католикам? Яким може бути розуміння такого стилю?
«Добрий вечір» — buona sera. Такими були перші слова кардинала Хорхе Маріо Берґольйо, який майже чотири роки тому розпочав свою розмову зі світом як обраний Папа Франциск. Той конклав був скликаний внаслідок несподіваного рішення Бенедикта XVI, яке стало шоком для світу, — що він хоче відійти від керування човном Петровим.
13 березня 2013 року на балконі базиліки св. Петра з’явилася постать у білій сутані, з‑під якої, на переляк і тривогу декого, видніли звичайні чорні штани і добряче стоптані черевики. Класичне понтифікальне вбрання, хутряне і золото-барвисте, залишилось у Сикстинській каплиці, бо (як каже поголоска, що розлетілася світом) папа-елект тоді висловився так: «Карнавал закінчився». Плітка пліткою, але ж «se non è vero, è ben trovato» (навіть якщо це неправда, то добре вигадано — італійська приказка).
Даю сто відсотків, що згромаджений тоді на площі св. Петра люд не складався виключно з віруючих і практикуючих католиків. Обік побожних вірних, які наполегливо молилися про світло Святого Духа для кардиналів і хотіли якнайшвидше дізнатися ім’я «нового Петра», обраного для наших часів, там не бракувало численних «овець», на щодень далеких від Церкви — і, може, від самого Бога. Вони просто прийшли під базиліку, проваджені звичайною цікавістю. Зрештою, конклави бувають не так часто й завжди супроводжуються цікавістю преси; про них говорять по довколишніх барах, дехто робить ставки, отож можна піти на площу, так само як піти обдивитися цікавий фонтан або побачити чийсь виступ на свіжому повітрі — постояти, попліткувати, повитріщатися, а може, навіть зворушитися, що «ось я тоді там був і все бачив на власні очі».
Францискове buona sera адресувалося обом категоріям. Воно було таке, яким звичайні «штафірки» вітаються на щодень. Століттями з цього славетного балкона при таких урочистих нагодах лунало побожне «Laudetur Iesus Christus» — а тут раптом таке простецьке, звичайне «добрий вечір»… Чому?
Кожним днем і чи не кожним виступом свого понтифікату Франциск підтверджує, що почувається відповідальним також за ту «вівчарню», що не завжди ґречно сидить по церковних лавках і по клячниках. Він зараховує до «своїх» також і овець загублених та сильно забруднених, які з різних причин залишаються при порозі храму, за його дверима або взагалі поза нашим щоденним горизонтом, а інколи навіть можуть мати до Господа Бога, релігії або Церкви малопристойні почуття. Може видаватися, що Франциск воліє мати справу саме з цією другою категорією. В певному сенсі він уміщує їх отут близенько коло бідних, старих, упосліджених і відкинутих, які йому особливо близькі. Таку ієрархію близькості він привіз із собою з Буенос-Айреса, найважливішою частиною якого, що вимагає найбільше пастирської турботи й уваги, він визнавав фавели — скупища біди, бруду, найгірших нещасть і прогрішень. Кожен, хто нині зустрічає Франциска, одразу ж відчуває, якими «вівцями» пахне найвищий пастир Вселенської Церкви. Це зовсім не обов’язково «виставочні екземпляри»… і можна визнати, що того вечора усі «вівці» на площі св. Петра опинились «у колі Франциска».
А ми — охайні, вмиті, може, навіть напарфумлені — мусимо якось дати собі раду з отаким баченням папства. Чи повинні ми бунтувати, нарікаючи на «простацтво» нового понтифікату, на ризик утрати ортодоксальної чистоти, на «інфекцію» грішників-атеїстів-єретиків-чужих-найгірших, яка чигає зусібіч? А чи повинні сприйняти кероване Папою до нас очікування, що «посвідченням особи» католика має бути його відкритість на кожного й готовність піти разом із Папою на «периферії», згідно з головним посланням Євангелія? Ці периферії інколи лежать на другому кінці світу, а інколи — одразу за нашим порогом.
Реакція натовпу на площі св. Петра свідчила, що він добре зрозумів і прийняв послання нового Папи, особливо ж коли той прощався своїм традиційним проханням «pregate per me» — «моліться за мене». За ці чотири роки він невтомно повторює його по кілька разів на день. Також і я його чув щоразу, на завершення кожної особистої зустрічі з Папою. І це ніколи не було сказано мимохідь або заради ввічливості, як щось звичне-малозначне. Франциск кожного разу просить про цю молитву всерйоз, і просить про неї кожного.
Тоді, на площі, він попросив про молитву фірмову суміш нашого часу: віруючих, невіруючих, тих, хто шукає, і хто сумнівається, умитих і брудних, багатих і безпритульних, лівих і правих: tutti frutti. Швидше за все, він вважав, що всі вони володіють здатністю молитися за Папу. І що Господь Бог чує та вислуховує прохання також і молитви, що плине з «неблагонадійних» уст і сердець.
Якщо це так, то нам усім залишається — також і тим, хто постійно щось має Папі за зле, — зробити для нього принаймні це і вийти назустріч смиренному папському проханню:
"Pregate per me".
фінансово.
Щиро дякуємо!
