Остерігаймося того, щоб ступити на шлях, який від гріха веде до аморальності. Із такою пересторогою Папа Франциск звернувся до вірних, проповідуючи у четвер, 16 березня 2017 р., під час ранкової Святої Меси в каплиці Дому св. Марти.
Спонукою до цих роздумів стала євангельська притча про багача та бідного Лазаря, яка навчає нас остерігатися байдужості.
«Вивідай, о Боже, моє серце. Поглянь, чи часом не ходжу дорогами брехні та виведи мене на стежку життя». Відправною точкою до роздумів стало перше читання з Книги пророка Єремії, в якому пролунали Господні слова: «Проклят той, хто уповає на людину і покладає на тіло свою силу». Як зауважив Святіший Отець, людина, що покладається на речі, якими сама може управляти — тобто на марнославство, гордість і багатства, — ризикує «віддалитися від Господа». Плідним, натомість, стає життя людини, яка покладається на Бога.
«Коли якась людина живе у своєму замкненому середовищі, коли дихає повітрям своїх благ, свого задоволення, марнославства, почуття безпеки, покладаючись виключно на себе, вона втрачає орієнтири, губить компас і не знає, в чому існують обмеження», — сказав Папа, зауважуючи, що саме це сталося з багачем, про якого розповідається в Ісусовій притчі. Той бо проводив життя в постійних бенкетах, не звертаючи уваги на бідолаху, що лежав при дверях його дому.
«Він знав, ким був цей бідняк, — зазначив Наступник святого Петра. — Знав про це, бо коли пізніше говорить із праотцем Авраамом, то каже: “Пошли до мене Лазаря”. Отож він навіть знав його ім’я! Однак не зважав на нього. Чи багач був грішником? Так. Але від гріха можна повернутися назад: просиш прощення — і Господь прощає. Натомість серце привело його на дорогу смерті настільки, що вже не зміг повернутися назад. Існує момент, точка, межа, від якої важко розвернутися: це трапляється тоді, коли гріх перетворюється в аморальність. Він уже не був грішником, але — розбещеним, бо, знаючи про численні нужди навколо себе, почувався щасливим; це його не стосувалося».
Отож, знову посилаючись на пророка Єремію, Папа підкреслив, що проклятою є людина, яка покладається на себе саму, на своє серце, адже «ніщо не є таким ненадійним, як серце», і ніщо не так важко лікувати, як його. У цьому контексті Святіший Отець запросив вірних замислитися над тим, що ми відчуваємо, коли бачимо на вулиці потребуючих, дітей-жебраків. Чи ми звикли до цього, як до «міських краєвидів», елементів декору, як от пам’ятник, автобусна зупинка, поштове відділення? Чи сприймаємо це як щось нормальне?
«Вважаймо! Коли ці речі відлунюють у нашому серці як нормальні, мовляв, “таким є життя”, і я, маючи що їсти і пити, задля заспокоєння почуття провини, даю якусь пожертву та прямую далі, — це неправильна дорога», — підсумував Святіший Отець. Важливо, підкреслив він, аби нужда і страждання ближнього по‑справжньому входили у серце. Лише тоді можемо уникнути «слизької стежки», яка веде від гріха до аморальності.
За матеріалами: Радіо Ватикану, Ватыканскае радыё
фінансово.
Щиро дякуємо!
