Для катехитів навчання дітей про Господнє прощення і милосердя — це нагода катехизувати батьків, які довгий час не приступали до сповіді. Ніхто не любить визнавати, що він не має рації. Для людей, сповнених гордості, говорити «пробачте» — це наче сказати: «я — хворий». Милосердний Отець попри на нашу гріховність дає нам свого Сина, щоби врятувати нас від наших падінь.
На відміну від дітей, дорослі здатні подати низку цілком обґрунтованих тверджень, аби пояснити, чому не варто сповідатися. Ось декілька загальноприйнятих відмовок, а також спростувань, які допоможуть нам переконатися у їхній хибності. Сподіваємося, це буде особливо корисним для всіх нас напередодні Пасхального Тридення.
1. «Священик — це просто людина»
Все правильно: священики — це люди; але за велінням Христа вони мають владу відпускати гріхи. Ісус відпускав гріхи людям за свого земного життя, цією міццю Він наділив Апостолів (Йн 20, 23). Своєю чергою, вони передали її своїм наступникам, що вже понад дві тисячі років продовжують отримувати силу, яку Ісус Христос отримав від Отця. Розмовляючи зі священиком, ми звертаємося до Ісуса Христа та отримуємо від Нього повчання через цього конкретного пресвітера. Священик — це тільки знаряддя, яке використовує Ісус, аби прощати нам. Ісус присутній у хлібі та вині після того, як священик промовить над ними слова консекрації. Так само Ісус промовляє через священика, коли дарує прощення усім, хто про це просить.
2. «Я можу звертатися в молитві безпосередньо до Бога»
Звісно, ви можете звертатися до Господа напряму. Визнання гріхів перед священиком — це умова для прощення. Ісус — це друга особа Трійці, Він бачив віру і гріхи людей навколо себе і прощав їх. Священик же не знає наших гріхів, як Ісус, тож він повинен їх почути. Обов’язок священика — розпізнати, чи людина насправді кається за вчинені гріхи, і дати їй розрішення; або дати час замислитися і щиро приступити до сповіді наступного разу.
3. «Гріхи — моя приватна справа»
Ні, це не так. Наш гріх завжди завдає комусь шкоди, навіть якщо ми грішимо проти свого тіла. Наші гріхи мають руйнівний вплив не лише на нас особисто, але також на інших, і на стосунки з Богом. Ми маємо піти до Господа і просити прощення, так само як до свого приятеля, аби відновити зламану дружбу. Священика зобов’язує таємниця сповіді, він не має права розголошувати почуте.
4. «Я — хороша людина, яка щотижня ходить до церкви»
Прекрасно! А знаєте, що під час Обряду покаяння на Святій Месі всі наші легкі гріхи прощаються? Це дозволяє нам приймати Ісуса в Євхаристії. Та якщо ми вчинили смертний гріх, ми зобов’язані приступити до Таїнства Сповіді, аби могти прийняти Причастя. Священик не знає, чи ми маємо смертний гріх, і уділяє нам Таїнство Євхаристії. Слід ставитися відповідально цього найбільшого дару, який нам залишив Господь, і приступити до сповіді, аби не скоїти гріха святотатства. Католики мають обов’язок сповідатися зі смертних гріхів принаймні раз на рік, проте рекомендується частіше приступати до сповіді, навіть якщо скоєно легкі гріхи.
5. «Господь знає, що в моєму серці»
Так, Він знає. Але якщо ми по‑справжньому не шукаємо прощення, то можемо не усвідомлювати, коли чинимо гріх, а коли — ні. Іспит совісті допоможе нам побачити вірність Божій волі та Його натхненням в нашому житті. Це іноді не так очевидно, як порушення однієї з десяти заповідей. Ми нікого не вбили, але можуть бути випадки, коли ми образили когось словами або вчинками, знищуючи людську гідність. Бог справді знає наші серця, але Він також бажає, щоб і ми знали стан своєї душі, і у цьому сповідь нам допомагатиме.
6. «Мої гріхи надто великі, щоб їх можна було пробачити»
Не існує гріха, якого не міг би пробачити Господь, якщо ми приходимо до Нього із жалем у серці та про це просимо. Бог любить нас і не хоче, щоб ми жили у гріху, тому Він віддав Сина свого як непорочну жертву для прощення наших переступів. Ізраїльтяни звершували жертвоприношення для очищення від гріхів, але вони жили згідно з законом. Зараз ми живемо у благодатний час, коли можемо омитися від гріхів Кров’ю Христа.
7. «Навіть якщо Господь прощає мені, я не можу простити собі»
У Катехизмі Католицької Церкви сказано: «Між актами каянника перше місце займає жаль. Він є “болем душі і ненавистю до вчиненого гріха з рішенням не грішити більше в майбутньому”» (ККЦ, 1451). Якщо ми не хочемо покаятися і прийняти прощення, яке Бог запропонував нам через примирення, то ми розвертаємося спиною до Бога і кажемо Йому, що наш гріх більший, ніж Він. Бог більший навіть за гріх аборту, за який багато жінок картають себе протягом довгих років.
«Тому кажу вам: усякий гріх, усяка хула проститься людям; але хула на Духа не проститься» (Мт 12, 31‑32). Це насправді смертний гріх! Цей гріх настільки серйозний, що про нього згадується у трьох Євангеліях, він, за словами Ісуса, не проститься (Мт 12, 31‑32; Мк 3, 28‑29; Лк 12,10).
8. «Мені не відомий “формат” сповіді. Я не знаю, як це робиться!»
І що з того? Не дозволяйте формату утримати вас від сповіді. Якщо скажете священику, що доволі давно сповідалися, він допоможе вам розпочати сповідь. Загалом ось про що слід пам’ятати:
Визнання гріхів
Слід привітайтися зі священиком; сказати, скільки часу пройшло з моменту останньої вашої сповіді; а далі: «я образив Бога такими гріхами», і назвіть свої гріхи.
Каяття
Назвавши свої гріхи, визнайте, що жалієте за скоєне вами зло та обіцяєте виправитися. Це рішення важливе для отримання розгрішення. Уважно слухайте слів священика і зверніть увагу на покуту, яку він визначить для вас, аби відшкодувати збитки, заподіяні гріхами.
Відпущення гріхів
Моліться разом зі священиком у цю важливу мить. Ми отримуємо прощення та можемо відійти від сповідальні білими, як сніг.
9. «Я не знаю молитви покаяння»
Нічого страшного! Можна вивчити її напам’ять перед сповіддю, прочитати або ж попросити священика своїми словами і щирим серцем промовити молитву.
10. «Покута за гріхи може виявитися надто складною»
Зовсім ні. Деякі священики просять прочитати молитву або щось зробити, аби винагородити за скоєне зло. Але відшкодування за гріхи — це найпростіша частина у Таїнстві Примирення. Просто переконайтеся, що ви правильно зрозуміли свою покуту, і швидко її виконайте.
11. «Я вже перепросив людину, яку образив»
Це чудово, але вам все ще потрібно відновити відносини між нами і Богом, які нищить гріх. Бог дав нам правила життя, і коли ми не дотримуємося цих правил (заповідей), то втрачаємо дар освячувальної благодаті. Зрештою, ми також маємо визнати, що Ісус не дав силу прощати гріхи будь‑кому — це привілей апостолів, а вони передали цю владу священикам. Тому аби отримати прощення від Бога, ми повинні йти до священика по відпущення гріхів, а не просто до людини, яку зранили.
12. «Я не збираюся помирати!»
Проте, на жаль, ми не знаємо, ані коли прийде хвилина нашої смерть, ані обставин, за яких це станеться. Не відкладайте на завтра те, що повинні зробити сьогодні. Маєте смертний гріх — ідіть до сповіді й отримайте прощення!
13. «Богові байдуже до моїх гріхів!»
Ісус каже: «Отак, кажу вам, що на небі буде більша радість над одним грішником, що кається, ніж над дев’ятдесят дев’ятьма праведниками, що їм не треба покаяння» (Лк 15, 7). Бог хоче, щоб ми всі були з Ним на небесах. Ангели радіють, коли грішники каються. Подібно, як батько блудного сина зарізав теля і влаштував бенкет для свого втраченого сина, Бог тішиться, коли ми приходимо, щоб повернутися до Нього.
14. «Я знову грішитиму!»
Не засмучуйтеся. Ми маємо вирішити уникати гріха. До сповіді ми можемо приступати, відчуваючи недосконалий або досконалий жаль за вчинене зло. Досконалий жаль — це смуток від того, що ми образили любов Бога; це прагнення примирення і зміни. Недосконалий жаль виникає тоді, коли ми каємося лише через страх вічного покарання без первинного бажання уникання гріха. Намагайтеся відчувати досконале каяття у серці, утримуватися від усілякого гріха і кожної причини до гріха та змінити своє життя.
Переклад CREDO за: Лаура Хенслі, Еpicpew
Фото: Рixabay
фінансово.
Щиро дякуємо!
