Наші західні сусіди — народ гоноровитий, що по всій їхній історії знане. Інколи, щоправда, також і їх «заносить» ставити Батьківщину вище за Христа. Якщо коротко, то саме напоумленню на цю тему і присвячений документ Конференції єпископів Польщі, представлений 28 квітня 2017 року у Варшаві.
Також там говориться по святих, спільність, історію та інше. Однак підкреслюється, що «любов до своєї вітчизни ніколи не може бути виправданням для погорди, агресії та насильства». Вочевидь це активно й дієво резонує з нещодавніми подіями зі знесенням українських пам’ятників на польській території; проте варто підвести погляд трохи вище за проблемні польсько-українські землі й побачити, що насправді турбує польських душпастирів. Яка небезпека «во імя любві» до «славного минулого» насувається на нас усіх із нашими всіма проблемами включно. І якому саме неприятелеві ми — всі разом, кожен із любов’ю до своєї батьківщини — маємо протистояти. Відповідь на цю небезпеку теж, цілком очевидно, одна: звернути думки і душі до Христа Спасителя. Нагадати християнам, що вони християни, і що справжня любов не ділить, а єднає.
Розумна форма любові
У представленні нового документу для преси вказано, що любов до своєї батьківщини виражається насамперед через поставу служіння та відповідальності за потреби й долі конкретних людей, яких Господь Бог ставить на нашому шляху.
«Це документ, важливий для суспільного життя, — сказав керівник польського єпископату, архиєпископ Станіслав Гондецкі. — Він стосується не тільки питань суспільного життя у Польщі, оскільки це, власне кажучи, у певному сенсі документ універсальний. Що в ньому найважливіше, то це сформулювання того, що ми називаємо патріотизмом і до якої реальності ми відносимося. Найпростіше пояснення — саме те, що це розумна форма любові до Батьківщини».
У цьому документі польський католицький єпископат не лише виклав вчення Католицької Церкви про справжній християнський патріотизм, а й зроблено це в контексті польської історії та сучасності. Істинна польська ідентичність, сказано там, включає в себе повагу і толерантність до інших народів, культур, мов та релігій.
Провідники Церкви в Польщі зауважують: св. Йоан Павло ІІ наголосив, що «потрібно завжди наголошувати на принциповій відмінності між шовінізмом, який проповідує погорду до інших народів та культур, і патріотизмом як справедливою любов’ю до своєї батьківщини. Істинний патріотизм ніколи не прагне благополуччя власного народу за рахунок інших народів».
Як зазначає єпископат, коли в Європі бушували релігійні війни, у І Речі Посполитій фундаментом життя різних культур і народів було співіснування різних культур, звичаїв, обрядів, релігій та народів.
Архиєпископ Варшавський Станіслав Ґондецкі гостро розкритикував тих, хто сприймає патріотизм як найвищу цінність, а Бога — у ролі такого собі «помічника», назвавши такий стан речей жахливим і страшенно небезпечним.
Документ був опрацьований під керуванням архиєпископа Юзефа Купного, митрополита Вроцлавського, який очолює Раду суспільних питань польського єпископату.
Мода на патріотизм
Мода на патріотизм — а принаймні на патріотичну символіку — це незаперечний факт сучасності, і стосується він не тільки Польщі. Але, здається, одні лише поляки спромоглися на авторитетні християнські роздуми з повчанням щодо цієї теми. Клопотом (для самих поляків) залишається тільки те, щоб за цими правильними словами постала відповідна формація, інакше все залишитися на рівні чергових гарних слів.
Архиєпископ Гондецкі відомий своєю критикою націоналізму. Досі, однак, то були окремі висловлювання, приватна позиція. І хоча голова Конференції єпископату незмінно посилався на Йоана Павла ІІ, то його слова все одно були особистою думкою конкретного єпископа. А нагадування тих самих принципів міццю Конференції — інакша справа.
Тому ще рік тому шерег духовних та світських осіб, занепокоєних публічним демонстративним єднанням націоналізму з католицькою вірою, звернулися до голови КЄП із листом, просячи про пояснення, як Польська Церква до цього ставиться. За рік такий документ було підготовлено й ухвалено, причому на засіданні всієї Конференції. Тобто ми маємо справу не з документом Комісії з соціальних питань, а з документом Конференції єпископату Польщі.
Автори документу виразно схвалюють «оживлення патріотичної постави» сучасних поляків. І так само виразно, але негативно оцінюють егоїзм — як одноособовий, байдужий до справ народу, так і націоналізм, який дістав визначення «національного егоїзму». Обидві ці позиції не згідні з християнським баченням патріотизму. Відповідно до назви — «Християнська форма патріотизму» — документ послідовно представляє власну (тобто польської Церкви) релігійну перспективу мислення. Любов до батьківщини, підкреслюють єпископи, не може бути для людини найвищою цінністю; не можна шукати «християнського обґрунтування для ширення національних конфліктів і сварок». Націонащілм тут вказано як протилежність патріотизму та джерело «нових форм тоталітарних аберацій». Тому що націоналізм у своїй крайній формі — це ідеологічна інституціоналізація ненависті, а патріотизм — «моральний заклик творити добро тут і тепер».
Єпископи пишуть про «патріотизм усіх громадян», виразно посилаючись на громадянське (а не етнічне) визначення народу, незалежно від віри чи походження окремих людей. У цьому тексті також привертають увагу слова про патріотизм «гостинний, інтегральний» та про «солідарність з іншими».
Історія має єднати
Безцінними виглядають роздуми авторів документу над питанням історичної політики. Піклуючись про єдність і монолітність суспільства, єпископи підкреслюють, що «безправними і небезпечними слід визнати зловживання та інструменталізацію історичної пам’яті в поточній конкуренції та політичних змаганнях». Зрештою, історична політика має об’єднувати громадян довкола центральних цінностей, що випливають зі спільної історії, а не ділити їх!
Документ підкреслює також буденний, а не тільки героїчний, вимір патріотизму — наприклад, пошанування законів. Єпископи говорять про культуру публічних дебатів, про потребу виражати свої переконання з повагою до тих співгромадян, хто думає інакше, «без спрощень та образливих порівнянь».
Практична частина документа містить посилання на численні суспільні ініціативи. Єпископи схвально говорять про патріотичні наміри (наприклад, харцерства, реконструкторських груп), але і вказують на невідлучні небезпеки. Зокрема, що «спортивні стадіони інколи стають місцем неспокою та агресії, також і етнічного характеру». Реконструкторським же групам вказано, що «війна, хоч вона часто розкриває людську велич і героїзм, однак не є барвистою оповідкою чи пригодою, — це драма, страждання і зло, якому завжди слід запобігати».
Відповідно, постає питання: документ не тільки «правильний, як належить», а ще й зачіпає реальні явища сучасності; що ж їм протиставити? Якщо говорити всерйоз, то ті ж самі вболівальники та реконструктори потребують «свого» душпастирства, яке знається на специфіці цих явищ. А «ще більш окремим» питанням для ординаріїв буде — як огорнути душпастирством тих католиків, які більше католики, ніж сам Папа Римський, і не розрізняють патріотизму від націоналізму.
Хай там як, але польська Конференція єпископату свою відповідь дала. Чи матиме цей документ зобов’язальний характер для польської Церкви? Чи матиме він достатній вплив для глибинної зміни гоноровитого національного характеру поляків? Навряд чи йдеться саме про це. Конференція, по суті, сформулювала одне: там, де національне питання стосується любові до свого, піклування про нього, дбання про історичну пам’ять, — там воно на благо душі християнина та його земній вітчизні. А все, що більше цього, — те від лукавого.
Переклад CREDO за матеріалами: Radio Watykańskie, Католицький оглядач, Laboratorium Więzi
фінансово.
Щиро дякуємо!
