Жан Ваньє переконує нас: «Дуже важливо, щоби ми були тими, ким ми є насправді, щоб усвідомлювали й приймали свої труднощі, бо інакше встановимо собі такі високі ідеали, аж ніколи не зможемо їх досягти».
Ми звикли до того, що святий — це той, хто осягнув усі чесноти, іноді переживав екстаз і присвятив своє життя бідним. Не дивно, що такий ідеал, який дивиться на нас принаймні з двох метрів своєї величної переваги, здається таким нереальним, аж ми навіть і не думаємо його наслідувати. А якщо шлях до святості йде через неврози, залежності, горе, травми?
Чи маємо через це заперечувати шлях святості, яким ішли протягом всієї історії Церкви відомі нам святі й блаженні? Звісно, ні! Але ми мусимо добре його зрозуміти, перш ніж ним іти. Щоби показати, у чому сутність, надаємо голос святим, блаженним, і сучасним людям Церкви.
Вбивця, друг Ісуса
На таке прізвисько заслуговує Жак Феш, чия мрія про навколосвітню подорож привела його до тюремної камери. Після скоєного пограбування, втративши окуляри, він застрелив поліцейського, який намагався відібрати у нього зброю. Жак після свого навернення прийняв смертну кару як спосіб спокутування своїх гріхів і жертву свого життя за навернення близьких. У тюремному щоденнику він пише:
«Правда полягає в тому, що ніхто ніколи не збирався робити святих із бандитів. Але вони, однак, менше віддалені від Ісуса, ніж багато хто з тих, що “добре поводяться”».
Процес його беатифікації триває.
П’яниця‑авантюрист, містик‑мученик
Всупереч видимості, Шарль де Фуко не піднявся до висот святості, але впав на «останнє місце». Він присвятив його пошуку половину свого життя і зазнав невдачі, бо, як сам казав, останнє місце зайняв Ісус. Після розгульного життя, звільнення з армії, небезпечних експедицій до ще не відкритого Марокко, він волає: «Боже мій, якщо Ти існуєш, зроби так, щоби я Тебе пізнав!»
І Бог не залишився байдужим до його благання. Він так сильно торкнувся серця Шарля, що той хоче наслідувати Ісуса в Його укритому житті в Назареті. Траппістській монастир стає для нього розкішшю, бо є люди, які живуть у ще більших злиднях. Отже, Шарль шукає шляху приниження і прихованого життя, де він міг би перебувати перед Євхаристійним Ісусом та в служінні вбогим. Він оселяється у Сахарі поруч зі місцевим мусульманським населенням. Не навертає їх, але залишається з ними до самої смерті.
Бог освячує
Святість для убогих полягає не у нарцистичному зосередженні на власних зусиллях і прагненні досконалості людськими силами. Це шлях визнання своєї слабкості та прийняття милосердя Бога як єдиного Спасителя і Святителя. Ісус молився на хресті: «Отче, відпусти їм, бо не знають, що чинять вони!» (Лк 23, 34). Горе нам, якщо ми не хочемо бути в цій групі, бо прирікаємо себе бути тими, хто знає, що робить, і своєю справедливістю хоче заслужити собі Небо.
Чим відрізняється святий від грішника?
«Стан вищої святості майже зливається зі станом грішника, який вже не має нічого і чиє єдине багатство — це надія на Боже милосердя», — о. Марія Євген від Дитятка Ісуса.
Йому вторить св. Йоан від Хреста: «На цьому шляху принижуватися означає вивищуватися, а підноситися означає принижуватися».