НВ публікує рейтинг людей, чиї вчинки і слова викликають безумовну повагу та підтримку співвітчизників. Перший у ньому — Любомир Гузар, предстоятель УГКЦ, що нещодавно відійшов від справ
У морозну неділю, в розпал подій Євромайдану, в центрі Києва зібрався багатотисячний протест. Замість звичайного ревіння натовпу на площі панувало мовчання — лише зі сцени звучав тихий і спокійний голос літньої людини в чорному одязі священика.
— Працюй, ніби все залежить від тебе. А молися до Господа, ніби все залежить від Нього, — завершив він виступ. За мить площа вибухнула оплесками та схвальними вигуками.
Ця людина, котра зверталася до співвітчизників зі сцени Майдану в день, коли найважчі дні революції були ще попереду, — Блаженніший Любомир Гузар, колишній предстоятель Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ). Протягом десятка років він залишається моральним авторитетом для цілого покоління українців. Його телевізійні виступи збирають рекордну аудиторію, а висловлювання миттєво стають афоризмами.
Повагу українців до 82‑річного єпископа релігієзнавці називають суспільним феноменом. Ще в 2008 році, за даними дослідження, проведеного соціологічними службами Ukrainian Sociology Service та фонду Демократичні ініціативи, Гузару довіряли 21,2% жителів України, серед яких були не тільки парафіяни УГКЦ — на той момент такими називали себе близько 9% населення країни. Можна припустити, що тепер популярність священика тільки зросла, згідно з дослідженнями фонду Демократичні ініціативи 2015 року, парафіянами УГКЦ себе називають 11% співвітчизників.
Секрет такої популярності Гузара більшість людей, які знають його, пояснюють одностайно — простотою і мудрістю відповідей архієпископа на гострі питання, які хвилюють сучасну людину. Андрій Гундер, голова Американської торгівельної палати в Україні, згадує, як одного разу на зустрічі з підприємцями хтось запитав Гузара: «Отче, а як навчитися любити?» На що той просто і з гумором відповів: «Треба спробувати».
«Він говорить дуже простою людською мовою, але одночасно це мова високого європейського інтелекту», — розповідає про знайомство з Гузаром український правозахисник і дисидент Семен Глузман.
На думку оглядачів, у Гузара є дві риси, поєднання яких робить його надзвичайно привабливою людиною в суспільстві: з одного боку, він представляє церкву, інститут, до якого сьогодні тільки зростає довіра суспільства. З іншого боку — на його репутації немає плям.
Віра
Любомир Гузар походить з родини львівських інтелігентів. Серед його дідів і прадідів були священики, що служили у Львові та Галичі. Тому десятирічним він прийняв незвичайне для дитини рішення — вступити в релігійну школу при одному з львівських монастирів. Однак настоятель, розуміючи, яке майбутнє чекає молодого священика в СРСР, відрадив його. Це було в 1943 році, в розпал війни. Ще через рік сім'ї Гузара вдалося втекти з СРСР і емігрувати до США.
В результаті більша частина життя майбутнього глави церкви минула за межами України. Через це, як зізнається Гузар, він досі відчуває себе на Батьківщині чужинцем.
«Він виріс у нерадянській культурі, тому багато чого в психології українців йому незрозуміло досі, — згадує Борис Білинський, однокласник Гузара по львівській гімназії і його близький друг. — Наприклад, [він не розуміє] як ми можемо публічно відстоювати одну точку зору, а в близькому оточенні говорити протилежне? Він так не звик».
У Нью-Йорку Гузар отримав релігійну освіту в лоні УГКЦ, яку в СРСР до того часу вже заборонили. У ті роки становище розсіяних по світу українських емігрантів і УГКЦ було однаково складним. Гузар згадує, як на великі свята в родинах діаспори звучало побажання наступного року зібратися в такому ж складі в Україні. І з кожним роком ця надія танула.
«Нашим домом тоді стали українська мова, культура і віра»,— згадує Гузар роки, коли служив пастором в парафіях УГКЦ в США.
Ця церква в еміграції стала центром не тільки духовного, але й соціального життя, і цю ідею він через 50 років поверне в Україну — однією зі сфер діяльності УГКЦ стане розвиток волонтерства та соціального підприємництва.
В кінці 60‑х років Гузар познайомився з чинним предстоятелем УГКЦ Йосифом Сліпим. Після 18 років сибірських заслань радянська влада нарешті відпустила опального ієрарха в Рим, вважаючи, що літній і немічний Йосиф вже не зможе відродити церкву. Враження від спілкування з владикою було таким великим, що Гузар вирішив піти за ним у Рим для того, щоб продовжити релігійне навчання. Здобувши ступінь доктора богослов'я, він стає ченцем-настоятелем у монастирі Студіон, у передмісті Рима, а потім і помічником Сліпого.
Саме тоді в молодого священика розкривається талант вирішувати конфлікти і суперечності в простій бесіді. Предстоятель відправляв Гузара вибудовувати діалог з церковними громадами Канади, Парагваю, Бразилії, Австралії та інших країн, де була присутня УГКЦ.
«Тоді я зрозумів, що люди скрізь однакові, — з посмішкою згадує той час Гузар. — Їх хвилюють одні і ті ж проблеми, і якщо ви до них добрі, то і вони будуть ласкаві до вас».
1977 року в житті церкви сталася зовсім незвичайна подія. Кардинал Сліпий вирішує потай від Ватикану висвятити трьох єпископів для української церкви, одним з яких став Гузар.
«Логіка Сліпого була простою: єпископат УГКЦ після його відходу з життя міг просто зникнути», — пояснює Борис Ґудзяк, перший єпископ єпархії Святого Володимира Великого в Парижі і президент Українського католицького університету у Львові.
Про висвячення Гузар не говорив наступні 19 років, і тільки в 1996 році його регалії підтвердив Папа Римський Іоанн Павло II.
«Те, як Гузар, будучи єпископом, 19 років жив скромним життям монаха-аскета, — це урок дивного людського смирення ,— згадує Мирослав Маринович, правозахисник, релігієзнавець і друг Гузара.
У 1984 році Йосиф Сліпий вмирає, і Рим призначає главою УГКЦ Мирослава Любачівського, при якому на початку 1990‑х церква фактично повертається в Україну. «Через кілька років Любачівський тяжко захворів, і його правою рукою і де-факто главою УГКЦ стає Гузар», — переповідає хід подій релігієзнавець і народний депутат Віктор Єленський.
Церква
Найбільшим внеском Гузара у розвиток УГКЦ фахівці вважають те, що ця церква не просто стала однією з найбільш популярних в Україні, але й тепер включена у світовий християнський контекст. Єленський згадує, як, будучи предстоятелем УГКЦ Гузар з'являвся у Ватикані в одязі, традиційному для церкви східного обряду. Він тим самим підкреслював ідентичність церкви, незважаючи на підпорядкування Папі Римському.
Також Гузар переніс свою резиденцію зі Львова в столичний Київ, підкреслюючи тим самим національне, а не локальне значення УГКЦ.
В 2011 році несподівано для багатьох владика Гузар публічно оголосив про свій відхід з поста глави церкви, посилаючись на проблеми зі здоров'ям. Тим не менш вплив на УГКЦ він, на думку багатьох, з тих пір зовсім не втратив. Як він сам жартував, передаючи справи: «Я не лізу на піч, де буду сидіти дідком. Багато ще хочу зробити».
«Думаю, що Гузар добре розумів переваги ролі екс-глави церкви», — розмірковує журналіст і медіаексперт Євген Глібовицький, який працював деякий час у раді з інформації при УГКЦ. На його думку, Гузар зберіг непрямий вплив на розвиток церкви і одночасно отримав повну свободу у використанні свого авторитету.
Після того, як предстоятель оголосив про відставку, синод церкви несподівано обрав на його місце наймолодшого єпископа УГКЦ — 40‑річного Святослава Шевчука. Багато поставилися до такого вибору насторожено. На що Гузар лише посміхався. «Брати, молодість, можливо, і гріх, але не переживайте — з кожним новим днем він спокутується», — цитує його по пам'яті журналіст і колишній консультант УГКЦ з комунікацій Дмитро Сіманський.
Курс церкви при новому настоятелі передбачувано не змінився. А в промові на інтронізації Шевчук не просто повторив, але й розвинув слова свого попередника про київський початок УГКЦ, назвавши греко-католиків «спадкоємцями церкви Володимирового хрещення».
Розмови з Богом
Сьогодні архієпископ, який пішов на спочинок, живе недалеко від Києва, в селі Княжичі, у просторому і світлому будинку, який сам залишає рідко, зате майже ніколи не відмовляє у візитах гостям.
«Моя мрія про Україну ще не здійснилася, зовсім ні, — каже він неголосно НВ, зважуючи кожне сказане слово. — Українське суспільство все ще дуже розділене, і питання зовсім не в нинішній війні. Нас довгий час ділили між різними країнами. Через це ми не хочемо і не вміємо спілкуватися один з одним. Ми не відчуваємо єдності, а значить, і власної сили. Війна, якою б жахливою вона не була, це й шанс подолати нашу відчуженість один від одного».
Лише церковною сферою вплив Гузара не обмежується. За словами Сіманського, служіння Богу за Гузаром — це постійне перебування в діалозі з людьми.
Він завжди прагнув проявляти громадську активність співмірно зі своїм саном і положенням. Одним з перших на Всеукраїнській раді церков і релігійних організацій Гузар відмовився засудити учасників акції « Україна без Кучми наприкінці 90‑х». Навпаки — він публічно назвав гріхом корупцію, що вразила владу. А в 2011 році Гузар виступив ініціатором створення групи 1 грудня — громадської ради інтелектуалів, покликаної своїм авторитетом допомогти розвитку громадянського суспільства в Україні.
«Разом з Гузаром до українських церков прийшла європейська культура спілкування з політичними інститутами — не просити матеріальних пільг для себе, а говорити про принципи і цінності», — зауважує релігієзнавець, доктор філософських наук Юрій Чорноморець.
Втім, сам Гузар про себе говорити не любить — марнославство йому чуже. А на питання про те, як воно бути моральним авторитетом для цілої країни, відповідає просто: «Я не знаю».
І після паузи продовжує: «Священик повинен служити людям. У мене ніколи не було відповідей на всі питання, немає їх і зараз. Тому багато чому я вчився і вчуся в інших людей. У молитвах я прошу Бога, щоб він, як батько, зайнявся нами, а ми навчилися бути відповідальними людьми і поважати один одного. Без цього нам не побудувати здорового суспільства».
П’ЯТЬ ВИСЛОВЛЮВАНЬ ЛЮБОМИРА ГУЗАРА:
- Війна, якою б жахливою вона не була, це й шанс подолати нашу відчуженість один від одного
- Еліта — це люди, котрі вміють дивитися далеко вперед і зберігають головне — людську гідність
- Корупція — це перш за все хвороба власної душі, а вже потім політична хвороба
- Влада боїться свободи в серцях значно більше, ніж голодного бунту. Тому що голодного можна купити, а вільного — тільки вбити
- Між сходом і заходом України немає поділу. Поділ існує між тими, хто любить Україну, і тими, хто її не любить.
За матеріалами: Новое Время
фінансово.
Щиро дякуємо!
