Коли зі світу відходить відома людина, про це не тільки висловлюють співчуття та організовують пам’ятні акції — її починають від серця згадувати ті, хто був знайомий. Хто зустрівся на кілька хвилин чи працював поруч роками…
І постають спогади водночас глибокі й дуже милі, які CREDO пропонує своїм читачам..
«Я знав патріарха Любомира майже все своє життя, бо часом приїжджав з батьками на літній табір, де він був парохом; пізніше він був моїм духівником і сповідником у семінарії в Римі, — зазначає у своєму ФБ-акаунті єпископ Борис Гудзяк, нинішній душпастир українців у Парижі. — Патріарх Любомир був надзвичайно обдарованою людиною: інтелектуально та емоційно, з неймовірною уявою і фантазією, з прекрасним оксамитовим баритоном, чудовим проповідницьким стилем. Він, мабуть, був найкращим проповідником у нашій Церкві протягом мого життя. Проте він був передовсім людиною молитви, монахом, який прагнув єдності з Богом… Він об’єднав наш Синод єпископів, який був при його виборі розділений. Він об’єднав українців, ставши для них духовним Батьком і найвищим моральним авторитетом. Його любили таксисти, слухали молодь і старші, підприємці й митці, побожні парафіяни й ті, які не були вірними УГКЦ.
У світі, у нашій країні, де є жадоба влади і намагання її захопити будь-якою ціною, він владу віддав, відпустив, вразивши всю Україну своїм зреченням у 2011 році. Жив дуже скромно. Мав дуже мало речей, не любив розкоші… Ця скромність передавалася у спілкуванні. А спілкуватися він міг з усіма, різними мовами, у різних контекстах. Це спілкування завжди було приправлене гарним легким гумором. Блаженніший вмів щиро посміятися з самого себе. У цьому гуморі виявлялася його близькість до Божого таїнства, бо гумор і таїнство споріднені».
Цю людську й людяну рису відзначає у себе на Фейсбуку й Тарас Антошевський, директор Релігійно-інформаційної служби України (РІСУ). «Я не знав більш життєрадісної людини. Пригадую Його усміхненим, причому не показово, а так прекрасно, як можуть усміхатися лише люди з пишними вусами і бородою. Він прекрасно вмів жартувати. Я люблю повторювати його фразу: "Як нема за столом борщу, то нема Отченашу". Я впевнений, що нині Україна має ще одного молільника у Небі!»
Глибокому пастирському поглядові померлого архиєпископа завдячує своїм покликанням о. Олег Кобель (Стрийська архиєпиархія УГКЦ), який поділився спогадами для РІСУ:
«Він був у приймальній комісії при вступі до Тернопільської семінарії у 1995 році. Всі казали, що він єпископ, але ще не отримав визнання. Я проходив співбесіду вже після складення іспитів. Мені було дуже образливо, що я набрав чи не найбільше балів з усіх іспитів, а мене просто "відсіяли" за станом здоров’я. Я був комісований з армії через бронхіальну астму. А семінаристів у Березовиці набирали для будівництва Зарваниці, а не лише навчання.
Пригадую, як Блаженніший підійшов до мене, коли я був сам і виглядав засмученим, і порадив вступати в Рудно, до Львівської семінарії. Я ж мав намір іти до Франківська, але послухав його. Він сказав, що я обов’язково вступлю.
Його порада і чуйне серце зіграли роль у моєму покликанні. В Рудно я завдяки спорту подолав хворобу, і зараз би ніхто не подумав, що стан мого здоров’я був перешкодою для вступу до семінарії. Як би склалася моя доля, якби я не навчався у Львові, — мені навіть важко уявити!»
Велику пошану до цієї людини відзначає Мирослав Маринович, віце-ректор УКУ, у спогадах на сайті університету. «Його любили греко-католики і шанували всі інші конфесії. Він був беззаперечним моральним авторитетом для євреїв і мусульман, для людей світських і навіть невіруючих. Коли він заходив у приміщення, вставали всі присутні — навіть знаючи, що він уже цього не бачить. І причина в цьому одна: у ньому впізнавали Людину Молитви — впізнавали те, що не дається автоматично ні задля посади, ні з розрахунку… А ще Блаженніший Любомир був Людиною Свободи. Йому, славному посланцеві української діаспори, зовсім невластивою була наша радянська звичка відбирати свободу людини, “силою заганяючи її до щастя”. Він подарував нам просту формулу духовного змужніння: “Дайте людям вирости у свободі”. Бо добре знав, що зі стану рабства до стану внутрішньої свободи не перестрибнути за один раз. Це велика духовна праця, яка знає гіркий смак поразок».
Також і римо-католики мають що сказати навздогін померлому пастиреві. Особливо важливими на сьогодні є слова єпископа-помічника Харківсько-Запорізької дієцезії РКЦ Яна Собіла, якими він поділився у своєму Фейсбуку:
«Під час моєї хіротонії, коли було покладення рук, кардинал Любомир сказав коротке, але дуже важливе для мене побажання: “спаси душу”. Два слова, які є величезним завданням для кожного єпископа. Так служити людям, щоби спасти також і свою душу. Дуже вдячний я кардиналу Любомиру за ці слова, і впевнений, що він буде з неба допомагати мені та всім єпископам Католицької Церкви України.
А під час обіду він також додав мені відваги, кажучи: “Яне, не бійся”. Ці слова я також пам’ятаю, і дуже вдячний. І прошу, щоби він підтримував мене та всіх єпископів України на шляху до повної єдності та досягнення миру в нашій державі.
Кардинал Любомир Гузар, як величезний авторитет в Україні та за її межами, дуже глибоко переживав війну, знаючи про загрози для незалежності України, які могли виникнути з цієї агресії. Кожного дня він просив Бога та заохочував небайдужих людей, щоби всім серцем захищати незалежність нашої держави та християнський дух у народі. Якби він не мав хвороби, то був би з бійцями на Донбасі, щоби підтримувати їхній дух та вимолювати захист від агресора.
Вірю, що зараз кардинал Гузар, не маючи вже ніяких обмежень, буде нам допомагати ще сильніше і буде своєю молитвою обороняти Україну та у Бога Отця випрошувати єдність Церкви, за яку він так завжди молився та всім серцем цієї єдності прагнув».
Патріотизм кардинала виростав із його любові до Батьківщини «загалом» та з його особистого досвіду, такого, що не кожен ним може похвалитися. Ось, наприклад, спогад Генерального директора ТРК «Вежа», пластуна Тараса Зеня, який поділився ним в івано-франківських «Вікнах»:
«На цьому фото Любомир Гузар у пластовому однострої. Він був в курені "Загін Червона калина" — саме в тому пластовому курені, в якому також був Степан Бандера. Пластуни його називали просто братчиком. Про це також варто знати. СКОБ, Братчику Любомире!»
«В одному з останніх інтерв’ю Любомир Гузар пророче сказав слова, які мені запали в душу: "Мир означає любити один одного. Мир — то не є відсутність боротьби". Виконуючи його наказ за покликом серця ми маємо продовжувати боротися за Україну, за мир, за любов», — можна підбити підсумок цих спогадів словами Президента України Петра Порошенка.
фінансово.
Щиро дякуємо!
