Церква і проблема педофілії: досьє

У зв’язку з виїздом кардинала Джорджа Пелла до рідної Австралії, де він має скласти зізнання з огляду на висунуті йому звинувачення співучасті у випадках педофілії, надаємо перегляд стратегії Вселенської Церкви у боротьбі з цим явищем та процедур, запроваджених за останні 15 років Апостольським Престолом.

Католицька Церква вже має чітко випрацювані норми реагування щодо духовенства, яке припустилося злочину педофілії. Над їх дотриманням чуває Конгрегація віровчення. Подібні процедури, які беруть до уваги державні законодавства, постають також на вимогу Апостольського Престолу і в помісних Церквах. Справи педофілії вирішуються за принципом «нульової толерантності». Також останніми роками зменшилися розміри самого цього явища.

Особливо сильна хвиля випадків сексуального зловживання з боку духовенства була у США. Там же вони найраніше (у 1980‑х) вийшли на яв. Як проти конкретних священиків, так і проти їхніх настоятелів проваджено процеси, в яких жертвам присуджувалися величезні відшкодування, що на сьогодні вже перевищили 2,2 млрд доларів. Необхідність виплатити такі величезні компенсації привела деякі дієцезії до банкрутства.

За період 1950-2002 років говориться про сексуальні контакти з понад 10 тисячами неповнолітніх. У цьому були звинувачені 4 392 священики зі 110 тисяч духовних, які в цей час жили у США. Однак власне педофілії, тобто сексуальних зловживань щодо дітей до часу дозрівання, стосувалося менш ніж 5% справ. Кардинал Бернард Лоу, якого звинуватили у затушовуванні цих справ, був відкликаний з посади архиєпископа Бостона; також це зачепило кількох ординаріїв інших дієцезій.

У Європі найбільшу проблему з педофілією серед духовенства занотовано в Ірландії, де у з’ясування цих справ включилася місцева влада, готуючи незалежні від Церкви рапорти. Меншою мірою, хоча також болісно, це зачепило Німеччину, Австрію та Голландію, а також Бельгію, де постала парламентська комісія для дослідження випадків педофілії. Значно менш чисельні випадки відзначено у Франції, Канаді (відставка єпископа, який переглядав дитячу порнографію) й Австралії, а також нечисленні окремі — у Польщі та Мексиці.

З донесень преси, однак, можна робити висновок, що педофілія це майже загальне явище серед духовенства, а «кожний священик винен у тому, в чому його звинувачують, без огляду на те, чи це доведено в суді». Звернімося до фактів.

Частина відсотка

З 2001 року Конгрегація віровчення виконує роль трибуналу, що займається сексуальними злочинами духовенства щодо осіб, молодших за 18 років.

Нинішній промотор справедливості (прокурор) у Конгрегації, прелат Чарльз Шіклуна, повідомив, що з‑посеред близько 3000 випадків, які потрапили на розгляд Конгрегації за 2001-2010 роки, «у 60% випадків ідеться про акти ефебофілії, тобто пов’язаних із сексуальним потягом до молоді своєї ж статі; 30% стосується випадків гетеросексуальних, а 10% — це акти справжньої педофілії, тобто викликані статевим потягом до незрілих дітей». Підтверджених випадків серед священиків, таким чином, було сумарно близько 300.

У травні 2014 р. постійний спостерігач Апостольського Престолу при бюро ООН у Женеві архиєпископ Сільвано Томазі представив найновіші дані, з яких випливало, що у 2004-2013 роках до Конгрегації віровчення було зголошено 3 420 випадків педофілії серед духовенства, які сталися переважно в період 50‑70‑х років ХХ століття. Беручи до уваги типологію, представлену прелатом Шіклуною, справжніх випадків педофілії було би близько 350.

Як ці дані співвідносяться із загальною кількістю священиків у світі? На 2013 рік їх налічувалося понад 415 тисяч. Із цього випливає, що педофілії у точному її розумінні припускалися 0,07‑0,08% католицьких сящеників (тобто 7‑8 на 10 тисяч). Насправді ж треба цю частку відсотка ще зменшити, беручи до уваги, що випадки, які розглядає Конгрегація, стосувалися скоєного 50 років тому. Тому відношення треба вираховувати виходячи з загального числа всіх католицьких священиків, які жили протягом останнього півстоліття, а їх було очевидно більше, ніж нинішніх 415 тисяч. Багато хто з них уже не живе і їх нинішня статистика не враховує.

Окрім того, останніми роками явище педофілії серед духовенства «зазнало виразної редукції». У 2007-2009 роках середнє число звинувачень, зголошуваних до Конгрегації, становило близько 250, із чого аж 223 (2009 року) — зі США. Багато країн заявляють про один або два випадки, сказав прелат Шіклуна.

Замітання під килим?

Наступний закид у цій делікатній справі — «замітання» таких випадків під килим, аби не псувати образу Церкви. Правда така, що у багатьох дієцезіях, особливо у Штатах та Ірландії, так робили в минулому. Коли ж ця практика виявилася, папа усунув з правління кількох єпископів у цих країнах. У Франції один з єпископів постав перед судом 2001 року за те, що, знаючи про сексуальні злочини підлеглого священика, не повідомив про це правосуддя. Єпископа визнали винним у справі педофілії та призначили йому покаранням три місяці арешту.

Потрібно пам’ятати, що в багатьох країнах, особливо англосаксонських, світське законодавство зобов’язує кожного зголосити в органи правосуддя випадок педофілії, що став йому відомий. Проблема з’являється тоді, коли про зловживання свого підлеглого настоятель дізнається на сповіді. У світлі канонічного права, він зобов’язаний мовчати. Але може схилити каяника добровільно здатися у руки правосуддя. Таку процедуру ухвалили французькі єпископи: бувало, що сам ординарій супроводжував звинуваченого у педофілії під час візиту до прокуратури.

Поза короткими нотатками на кілька речень про такі події, світські медіа більше цими випадками не цікавилися, і це не ставало сенсацією. Однак якщо закон не велить церковному настоятелю доносити на свого священика, то Конгрегація заохочує жертви, аби самі зголошували такі злочини.

Варто не забувати, що саме звинувачення ще не означає провини. Наше законодавство все збудоване на презумпції невинності, доки суд не оголосить інакше. Тому єпископи і настоятелі ніколи не поспішали з дисциплінарними рішеннями стосовно своїх звинувачених підвладних, доки не лунали вироки на законних підставах.

Хід розгляду

Зазвичай спершу ординарій звинуваченого священика збирає факти і досліджує достовірність донесення про злочин, після чого обов’язково повідомляє про це Конгрегацію віровчення, переказуючи їй акти свого розслідування та подаючи свою думку. Найчастіше злочини розглядаються на судовому карному процесі. Однак якщо Конгрегація визнає, що справа вже не вимагає подальшого розслідування, то може видати адміністративне рішення стосовно звинуваченого. Своєю чергою, коли ординарій пропонує видалення злочинця зі стану духовенства (але без звільнення від целібату), Конгрегація може, дослідивши справу, затвердити цю кару позасудовим декретом.

В особливо тяжких випадках, «коли провина звинуваченого не підлягає жодним сумнівам», Конгрегація скеровує прохання видалити його зі стану духовенства (цього разу з диспенсацією від целібату) безпосередньо до папи. І якщо у випадках вироку чи рішення Конгрегації існує можливість апеляції, то рішення Святішого Отця — остаточне.

Також Конгрегація віровчення може уповноважити ординарія розпочати судовий карний процес у дієцезії (зі збереженням права апеляції до Верховного трибуналу Конгрегації).

Дещо інакше ця процедура виглядає стосовно ченця, оскільки насамперед справу досліджує його настоятель, після чого переказує початкові акти розслідування вищому настоятелю згромадження чи ордену, а вже той — разом зі своєю думкою (а в разі інститутів богопосвяченого життя на дієцезіальному праві — також і з підтвердженням єпископа) — представляє все Конгрегації. Якщо вона визнає потребу судового процесу, то скликає трибунал. Якщо ж Конгрегація вирішить, що достатньо буде адміністративного розгляду, то справа повертається до вищого настоятеля, який разом зі своєю радою може видати дисциплінарне розпорядження або видалити винного зі згромадження чи ордену. Однак це має підтвердити Конгрегація, яка також може накласти на винного додаткове покарання — видалення зі стану духовенства (якщо він був висвячений).

20% звинувачених, чиї справи потрапили до Конгрегації віровчення, уже були раніше суджені на дієцезіальному рівні. Щодо подальших 60% процесів не розпочинали з огляду на їхній похилий вік, але видали щодо них дисциплінарні розпорядження: заборону публічної відправи Мес, заборону сповідати, а також «веління жити осібно й у молитві». Щодо цих духовних не було винесено вироків ані їх не було виправдано, «але якщо зобов’язують до мовчання і молитви, то якась причина цьому є», — як зазначив о. прелат Шіклуна.

У 10% випадків «винятково серйозних і за незаперечних доказів» папа ухвалював рішення виключити винних із духовного стану. Ці 10% стосувалися священиків, які самі попросили «про звільнення від обов’язків, що випливають зі священства». Їхні прохання були швидко схвалені. До цієї останньої категорії належали священики, в яких було знайдено дитячу порнографію і які були покарані цивільними властями.

Процес, що випливає з норм канонічного права, відбувається незалежно і не заступає собою слідства і судового процесу, які провадить держава.

Норми реакцій для Церков

Ще 2001 року Конгрегація видала виконавчі норми (De delictis gravioribus) до листа Йоана Павла ІІ «Sacramentorum sanctitatis tutela», яким педофілія була зарахована до найтяжчих злочинів, відомих церковному праву. Ще за рік Апостольський Престол затвердив укладені єпископатом США «Обов’язкові норми дій дієцезії або єпархії у справі звинувачень у сексуальному використанню малолітніх священиками та дияконами». Так було сказано, що «після отримання інформації про звинувачення» має бути проведене початкове розслідування, а якщо «будуть зібрані достатні докази, то про це буде поінформована Конгрегація віровчення». Єпископ «звільнить звинуваченого від служіння або церковної посади чи відсторонить від виконуваної функції, видасть заборону мешкати в цій місцевості та публічної участь у відправленні Євхаристії, аж до оголошення результатів процесу».

Якщо ж підтвердиться хоч би «єдиний факт сексуального використання [малолітніх] священиком чи дияконом», він «буде назавжди звільнений з церковного служіння, не оминаючи виключення зі стану духовенства». Якщо ж виключення зі стану не буде застосоване, наприклад, через похилий вік, то «винний у злочині повинен жити у молитві й покуті. Не зможе публічно відправляти Святої Меси та вділяти таїнства. Не матиме права носити духовне вбрання ані представлятися священиком». Дієцезії ж було зобов’язано виконувати «всі приписи цивільного законодавства у справі інформування цивільних властей про звинувачення» та надавати всемірну співпрацю під час розслідування справи державним судом.

Подібні норми ухвалили у себе інші конференції єпископатів: Франції, Німеччини, Швейцарії, Австрії, Бельгії, Ірландії, Великої Британії, Канади, Бразилії, Південної Африки, Австралії, Нової Зеландії тощо.

Папа «на лаві підсудних»

Після свого обрання Бенедикт XVI не раз у гострих словах засуджував педофілію серед духовенства. Він звертав увагу, що потрібно «усталити правду про те, що сталося, аби вчинити необхідні кроки задля запобігання повторенню (…), а насамперед задля несення допомоги жертвам». Він сказав, що педофілів виключатимуть зі стану духовенства і що «відповідальні за скоєння цього зла мусять постати перед судом». Папа Бенедикт підкреслював, що «буття священиком неможливо узгодити з сексуальними зловживаннями».

На завершення Року Священства (2010) папа Рацінґер перепросив за гріхи сексуальних зловживань з боку духовенства й запевнив, що Церква зробить усе, що в її силах, аби такі гріхи й помилки більше не повторювалися. Однак словами він не обмежився. Папа зустрчався з жертвами педофілії під час своїх візитів до США, Австралії, на Мальту, у Велику Британію…

Конгрегація віровчення робила подальші кроки, метою яких було якнайбільш прозоре з’ясування справ педофілії та запобігання їм у майбутньому. 2010 року було модифіковано норми, викладені у «Sacramentorum sanctitatis tutela». Прискорено процедури, аби результативніше діяти у найпильніших та найсерйозніших ситуаціях. Подовжено період, після якого такі справи підпадають під строк давності. Запроваджено поняття злочину «дитячої порнографії».

У травні 2011 року Конгрегація проголосила «Обіжник до Конференцій єпископатів у справі опрацювання “Вказівок” стосовно способів дій у разі сексуальних зловживань, скоєних духовенством щодо неповнолітніх». Конгрегація наказала єпископатам усього світу протягом року підготувати такі вказівки.

Попри таку рішучу позицію у розв’язанні цієї проблеми за понтифікату Бенедикта XVI саме папу світ збирався посадити «на лаву підсудних». Атеїстичні фундаменталісти Річард Докінз і Крістофер Гітченз збиралися позвати його до Міжнародного карного трибуналу в Гаазі, вважаючи, що він був співвідповідальним за приховування педофільських скандалів та зобов’язування жертв мовчати «задля блага Церкви». Зрештою такий позов вислав 2011 року Центр конституційних прав у Нью-Йорку, аргументуючи тим, що домагання духовенства до дітей можуть бути визнані злочином проти людства, а папа й інші ватиканські високопосадовці створили політику, яка зробила зловживання можливими. Однак трибунал визнав, що ця справа перевищує межі його компетенції.

Тим часом жоден інший папа не зробив більше для викриття цих злочинів та покарання винуватих. Свою позицію в цій справі Бенедикт XVI підтвердив уже як папа-сеньйор, у листі до італійця, атеїста П’єрдорджо Одіфредді: «Я ніколи не пробував приховувати це. Стражданням для нас є факт, що сила зла проникає аж до такої міри у світ віри. З одного боку, ми мусимо це страждання зносити, натомість з другого — маємо зробити все можливе, аби більше такого не ставалося. Також не можна себе втішати, що, згідно з соціологічними дослідженнями, відсоток священиків, винних у таких злочинах, не вищий від того, що відзначається в інших порівнюваних професійних категоріях. У кожному разі, не слід демонстративно представляти це викривлення, як ніби воно є ницістю, типовою для католицизму».

Не тільки католики

Читаючи світську пресу, неминуче матимеш враження, що проблема педофілії становить «католицьку спеціалізацію». Однак це явище зачіпає ширші верстви суспільства. Наприклад, 2011 року педофільський скандал втбухнув у середовищі ортодоксальних юдеїв у Нью-Йорку. Арештовано 85 чоловік. Також в ісламських школах Англії того ж року занотовано близько 500 випадків сексуальних домагань до дітей.

На шпальтах місячника «First Things» від 29 березня 2010 р. Джордж Вайґель написав, що «в самих тільки Сполучених Штатах ідеться про близько 39 мільйонів жертв сексуальних зловживань щодо дітей. Від 40 до 60% цих випадків — домагання з боку родичів, включно з вітчимами та співмешканцями матерів цих дітей. (…) За останні роки домагань зазнали 6‑10% учнів публічних шкіл — близько 290 тисяч у 1991-2000 роках. (…) 2% злочинців становили католицькі священики. Це явище, яке осягнуло свою вершину поміж серединою 60-х і серединою 80‑х, але, схоже, майже зникло. 2009 року занотовано ледве третину достовірних випадків сексуальних зловживань з боку духовенства».

Згідно з рапортом Конгресу США, нині Католицької Церкви стосується тільки 0,03% випадків педофілії в цій країні (тобто три на 10 тисяч, а за типологією Шіклуни — один випадок справжньої педофілії). Своєю чергою, в Німеччині на 210 тисяч відзначених зловживань щодо неповнолітніх у 1995-2010 роках із Церквою мали зв’язок 94 (0,04%).

Ця проблема найчастіше пов’язана з гомосексуальною орієнтацією винуватців. 2010 року Державний секретар Апостольськгго Престолу Тарчизіо Бертоне сказав: «Численні психологи та психіатри довели, що не існує зв’язку поміж целібатом та педофілією, а багато інших вказали, що існує зв’язок поміж гомосексуалізмом та педофілією». Ці слова викликали бурю. Навіть відбулися демонстрації ЛГБТ-середовищ проти цих слів. Однак незмінним є факт, що відношення гетеросексуальних педофілів до гомосексуальних становить близько 11:1 (це довели у 90‑х роках К. Фрьонд і Р. Уотсон). Висловлювання ватиканського держсекретаря стосувалося тільки випадків педофілії з участю католицького духовенства, а в цьому списку безумовно переважає домагання до хлопців.

Педофілія підлягає карі

Наступний папа, Франциск, пішов ще далі. Його рішення від 1 вересня 2013 року запровадило в життя зміни у ватиканському Карному кодексі. Зміни були необхідні, оскільки більшість приписів цього кодексу базується на італійському кодексі 1889 року. Тодішній юридичний стан не передбачав багатьох нинішніх злочинів, також і пов’язаних із педофілією.

Тому папа запровадив у ватиканський Карний кодекс нові категорії злочинів, зокрема щодо неповнолітніх. Відтепер у державі Ватикан (де живуть не виключно самі священики) карними є: проституція, вербування і сексуальне насильство щодо неповнолітніх, дитяча порнографія і володіння такими матеріалами, як і сексуальні акти з участю неповнолітніх. За сексуальні злочини загрожує до 12 років ув’язнення.

Окрім того, компетенції ватиканського судочинства поширені на інституції Апостольського Престолу. Це означає, що новим приписам підлягають не тільки працівники Держави-Міста Ватикан, але також, наприклад, дипломатичний персонал Апостольського Престолу, інституцій, пов’язаних із Ватиканом, незалежно від того, чи мають вони осередки на території Ватикану, чи ні.

Саме завдяки новим приписам 2015 року розпочався безпрецедентний карний процес проти архиєпископа Весоловського. Колишній Апостольський нунцій у Домінікані був звинувачений у посіданні дитячої порнографії та в актах педофілії.

Уже за три тижні після свого обрання Папа Франциск звелів, аби Конгрегація віровчення рішуче діяла у випадках сексуальних зловживань, скоєних духовенством щодо неповнолітніх. Він вказав, що Конгрегація повинна продовжувати лінію, обрану Бенедиктом XVI: захист дітей і молоді, допомога колишнім жертвам та залучення конференцій єпископатів у формулювання й актуалізацію необхідних вказівок.

За словами Папи ідуть вчинки. Після засідання восьмиособової Ради кардиналів, яка має розробити реформу Римської курії (3‑5 грудня 2013) один з її членів, кардинал Шон О’Меллі, сказав, що незабаром Папа створить окрему комісію для справ захисту дітей від сексуальних зловживань. Вона постала у березні 2014 р., а в травні 2015 р. отримала Статут, затверджений ad experimentum на три роки. Створення інституції, що має піклуватися про жертви, доповнило попередню діяльність Конгрегації віровчення, що зосереджувалася головно на розслідуваннях звинувачень у сексуальних домаганнях та покараннях винних.

Комісія висловилася зокрема про проект змін у Кодексі канонічного права, передбачають покарання для єпископів, які приховували сексуальні зловживання своїх священиків щодо дітей. Нині у Кодексі немає підстав для покарання єпископам у таких випадках.

У листі від 2 лютого 2015 р. Франциск закликав єпископати і орденських настоятелів до співпраці з Комісією. Він порадив ділитися «найкращою практикою» та освітніми програмами, а також проведенням вишколів. Також закликав єпископів і настоятелів «бути готовими зустрітися з жертвами та їхніми найближчими: це цінні нагоди, аби вислухати і просити прощення у тих, хто багато вистраждав».

Сам Папа дав приклад цього ще в липні 2014 р., зустрівшись у Ватикані з шістьма жертвами педофілії священиків з Ірландії, Великої Британії та Німеччини; подібне було під час його подорожі до США у вересні 2015‑го.

Також Франциск заповів утворення в Конгрегації віровчення судової секції з власним персоналом, яка займатиметься справами єпископів, що не перешкоджали у сексуальних домаганнях до неповнолітніх.