Папа Франциск вирішив, що особисто звершить беатифікацію двох священиків — мучеників, жертв громадянської війни в Колумбії.
Це єпископ Хесус Еміліо Харамільйо Монсальве та о. Педро Марія Рамірес Рамос. Беатифікація увійшла до програми папського паломництва на день 8 вересня під час Меси у Вільявісенсіо.
У неспокійні часи
Неможливо розповідати історію Колумбії, не беручи до уваги історії індіанців, що мешкають на тих теренах. Тим більше що на душпастирській мапі Католицької Церкви вони посідають вельми важливе місце — доказом на що є хоч би діяльність на благо корінного населення, яку провадив єпископ Монсальве.
Також історію Колумбії та обставини, які призвели до мученицької смерті священиків, не вийде зрозуміти без знання сутичок між консерваторами й лібералами на зламі ХІХ і ХХ століть. Внаслідок різноманітних збройних конфліктів під час так званої Тисячоденної війни загинуло понад 100 тисяч колумбійців. Після замаху на лівацького політика в 1949 року пригаслий жар громадянської війни спалахнув на повну силу і поглинув ще 300 тисяч наступних жертв. Серед них найсильніше постраждали сільські мешканці, а також один із парафільних настоятелів — о. Рамірес Рамос, який не хотів покинути своїх вірян у часи шалу лівацьких бойових загонів.
Викрадення і смерть
Єпископ Хесус Еміліо Їарамільйо Монсальве народився у Санто Домінго (департамент Антіокія) 14 лютого 1916 р. Закінчив школу в рідному місті, а потім, у віці заледве 13 років, у лютому 1929‑го, вступив до місіонерської семінарії Ярумаль, де здобув ґрунтовну гуманітарну освіту. 1934 року він розпочав належну інтелектуальну формацію, яка була умовою прийняття священицьких свячень. Уже в семінарські роки дивував настоятелів дисциплінованістю, як і непересічним інтелектом. Філософські есе його авторства захоплювали і ровесників, і вихователів.
Після висвячення недовго працював парафіяльним священиком. Настоятелі швидко залучили його викладачем у семінарію, а також катехитом у місцевому карному закладі для жінок. Саме цей момент, схоже, мав вирішальний вплив на виховання майбутнього святого. В’язничне душпастирство дало йому пізнати силу Божого Милосердя, на яке відкривалися засуджені жінки.
У 1942-1944 роках о. Хесус Еміліо писав докторат. Його праця «Свобода Господа нашого Ісуса Христа у розумінні св. Томи Аквінського» була не тільки прийнята, але й високо оцінена. Після докторантури він працював у семінарії викладачем та настоятелем, пізніше обіймав різні церковні посади.
Коли 1970 року постала нова структура Апостольського вікаріату, папа Павло VI призначив його Апостольським вікарієм, а невдовзі дав дозвіл на уділення о. Хесусу Еміліо єпископських свячень.
Його душпастирська праця не обмежувалася виключно проголошенням Слова Божого та служінням Таїнств. На терені своєї дієцезії, що сформувалася пізніше з вікаріату, він включився у роботу серед місцевих індіанців, яким присвятив чимало зусиль у процесі їхньої євангелізації. Від початку був включений у суспільні справи, завдяки чому користувався загальною повагою. Але, цілком імовірно, саме ця повага і популярність, які мав єпископ Монсальве, підштовхнули партизанів до думки його вбити. Це сталося 2 жовтня 1989 року, коли єпископ відвідував із візитацією парафії своєї дієцезії.
«Я потрібний цьому місту»
Доля мученика стала участю й другого беатифікованого — отця Педро Марії Раміреса Рамоса. Він прийшов на світ 23 жовтня 1899 р. в місцевості Ла Плата (департамент Уїла). Його батьки, Рамон Рамірес Флорес та Ісабель Рамос, побралися чотирма роками раніше. 1931 року Педро був висвячений, 1948 року став настоятелем парафії в Армеро (департамент Толіма). 10 квітня 1948 року під час заворушень, викликаних убивством політика Хорхе Еліезера Гайтана, загинув від рук бойовиків, які вдерлися до храму, де він душпастирював. Замах на лівацького кандидата викликав справжню лють озброєних лівих. Попри те, що сутички перетворювалися на криваву революцію, священик не покинув своїх парафіян. Залишався у храмі. Від місцевих сестер-черниць та деяких католицьких сімей отримував пропозиції втекти, але не скористався цим. «Я потрібний цьому місту», — сказав стурбованим парафіянам.
Заслуговують на підкреслення виняткові обставини загибелі колумбійського священика. Його зарубали мачете на міському ринку, і головорізи не дозволяли віруючим забрати тіло настоятеля. Воно довго залишалося на площі ринку, ніхто не наважився його поховати. Пізніше самі революціонери перенесли тлінні останки колишнього настоятеля під цвинтарну браму, але похорон міг бути звершений тільки через три тижні.
Від самого початку служіння убитий священик був дуже люблений у своїй парафії та довколишніх місцевостях. Започаткуванню його беатифікаційного процесу посприяли численні паломництва колумбійських католиків на місце його поховання. Це схилило місцеву церковну владу розглянути культ нового блаженного, що поставав просто на очах.
Канонічне розслідування почалося 1993 року, коли Вселенською Церквою ще керував Йоан Павло ІІ. Ще за його понтифікату о. Рамірес Рамос був визнаний Слугою Божим, а Франциск проголосив, що то була смерть за віру.
о. Марек Лучак, Niedziela
фінансово.
Щиро дякуємо!
