Офіційно: віра в «родове прокляття» і практика «родового зцілення» суперечать вченню Церкви 

Віра в «родове прокляття» і практика «родового зцілення» суперечать вченню Церкви, — наголошує Комісія віровчення при єпископаті України. 

Комісія Віровчення при Конференції Єпископів РКЦ України видала зауваги щодо «родового прокляття» та «родового зцілення», повідомляє РКЦ в Україні.

1. 

Вчення про «родове прокляття» і, відповідно як наслідок, практика «родового зцілення», що має місце вже багато років у деяких харизматичних колах Католицької Церкви, передусім суперечить Святому Письму, Традиції і офіційному вченню Церкви. Крім того, що це вчення незгідне з християнством, воно може бути наслідком впливу далекосхідних вірувань про карму, а також реінкарнацію, чи про якусь «духовну мандрівку» гріхів від предків до їхнього потомства.

2.

Суть вчення про «родове прокляття» полягає в тому, що нібито колись грішні вчинки предків, не важливо у якому поколінні, спричиняють тепер на потомках тих предків, різного роду негаразди: фізичні, психічні, духовні, перш за все різні хвороби і недуги як тіла, так і душі. Ці негаразди окреслюються як «прокляття», а зарадити цьому може відповідне «зняття прокляття» або «зцілення». При цьому пропонується спеціальна «молитва зцілення» – чи то за посередництвом екзорцизму, чи то під час Св. Меси, чи теж окремо, в якій керуючий даною молитвою «зцілює» не лише теперішніх потомків, але теж їхніх предків і також міжпоколінні зв’язки.

3.

Намагаючись вивести вчення про «родове прокляття» зі Святого Письма, прихильники такого підходу вчиняють досить розповсюджену маніпуляцію: виривають з контексту певні тексти, наголошують на їхній унікальності і замовчують інші тексти, які суперечать цьому вченню. Також ігнорується щось таке, як розвиток і еволюція морального вчення у Святому Письмі, про що не раз нагадують різні офіційні документи Церкви, як хоча б документ Папської Біблійної Комісії з 2008 року «Біблія та мораль» (ІІ, § 2. 3). Вибирати певні цитати зі Святого Письма, ігноруючи чи то історичний контекст, чи то цілісність та інтегральність Писання, означає не слухати Слово Боже, лише шукати і слухати себе, «підтверджуючи» своє вчення, а не вчення Церкви.

4.

Прихильники «родового прокляття», наприклад, посилаються на П’ятикнижжя, де говориться, що «беззаконня батьків на дітях до третього й четвертого покоління» (Втор 5, 9; пор. Вих 20, 5 чи 34, 7), проте ігнорують пізніші настанови пророків, які послідовно підкреслювали, що гріх кожного – це його особистий гріх, і «прокляття людини» є наслідком її власних гріхів, а не гріхів її батьків. Про це говорив пророк Єремія: За тих часів не говоритимуть більше: Батьки їли зелений виноград, а на зубах у синів оскома! Ні, кожний вмиратиме за свою провину (Єр 31, 29-30), про це цілий розділ присвячений у Книзі пророка Єзекиїла (див. Єз 18), де пророк пише про особисту відповідальність за своє життя кожної окремої людини: Син за провину батькову не буде відповідати, батько за провину сина не буде відповідати. Праведність зостанеться з праведним, а гріховність із грішником (Єз 18, 20). У Новому Завіті Ісус Христос у своєму вченні ще більше підкреслив брак зв’язку між гріхами батьків і теперішніми хворобами чи нещастям потомків. Наприклад, оздоровлюючи сліпого від народження, відповів на питання оточуючих, чи це не за гріхи батьків йому таке: Учителю, хто згрішив? Він – чи батьки його, що сліпим він уродився?, Ісус реагує: Ані він не згрішив, ані батьки його… але щоб ділам Божим виявитися на ньому (Йо 9, 2-3).

5.

Згідно зі Святим Письмом і вченням Церкви, єдиним гріхом, що передається з предків на потомків, є первородний гріх. Його однак повністю змиває благодать Таїнства Хрещення, хоча наслідки цього гріха і залишаються в людині. Натомість всі інші гріхи предків завжди є особистими і жодною мірою не переходять у формі саме гріхів на когось іншого. Варто теж додати, що навіть «первородний гріх» називаємо «гріхом» лише аналогічно, тому що в ньому немає особистої участі людини, немає особистої вини, людина лише народжується у такому стані, і через свою спільну з Адамом природу «втягнена» у цей стан, хоча це і не її особиста провина. Подібно, як і через спільність з Христом, людина стає «втягнена» у стан благодаті, і знову таки це не її особиста заслуга, лише справа Відкупителя роду людського, Христа (див. ККЦ 404).

6.

Існує щоправда щось таке – особливо розвивав це вчення папа Йоан Павло ІІ – як «суспільні» або «соціальні гріхи» (див. Адгортація «Reconciliatio et paenitentia», 2 грудня 1984, але також його Енцикліки «Sollicitudo rei socialis», «Centesimus annus» та «Evangelium vitae»). Про такі гріхи йдеться перш за все тоді, коли у суспільстві створюються правові чи будь-які інші передумови проти гідності людської особи, такі як право до абортів, до евтаназії тощо, чи теж політичні чи економічні зловживання (підтримка диктатури, корупції, несправедливості, загарбницьких воєн та іншого суспільного беззаконня, чи теж діяння, скеровані проти спільно блага у суспільстві). Гріх може бути суспільним лише в тому сенсі, що кожен гріх ранить дану спільноту, в якій коїться, ранить всю Церкву, членом якої є грішник, може конкретним чином скривдити ближнього, та є вплетений не тільки в індивідуальні стосунки, але й у взаємні відносини цілих людських груп. Йдеться теж про те, що жоден наш гріх, навіть найбільш потаємний, не має лише особистого характеру, але теж ранить ближніх, Церкву, і в певній мірі – ціле людство, і все це з огляду на таємницю єдності людського роду, і на суспільну солідарність. Тобто наше зло, яке ми чинимо особисто, впливає на інших, подібно як і наше добро.

7.

Говорячи про «суспільний гріх», знову однак, подібно як у випадку первородного гріха, маємо справу з «гріхом суспільства» лише аналогічно, бо це не суспільство чинить гріх, лише кожна окрема особа у суспільстві, наділена розумом, свободою і вибором. А тому «суспільний гріх» не передається від одних осіб до інших автоматично, лише через поганий вплив і поганий приклад чи згіршення зі сторони однієї особи, спричиняється до поганого вибору, до грішного рішення, і відповідно – до особистого гріха іншої особи, тобто до свідомого і добровільного акту. Таким чином, гріх інших впливає на нас, може спонукати нас до наших особистих гріхів, але не передається нам автоматично.

8.

З біологічної, психологічної та з соціальної точки зору, гріхи наших предків, або зло, яке зустрічаємо в нашому середовищі, можуть вплинути на нас: до прикладу, гріх алкоголізму батьків чи інші форми патологічної поведінки, соціальна несправедливість чи інші слова та вчинки дійсно можуть негативно відбиватися на людині, родині чи суспільній групі, чинячи з неї патологічне середовище. Це все не зникає безслідно. Проте це і надалі гріхи предків, а не наші, нас це зло може досягти, зранити, вплинути, проте не стає нашою провиною чи тим більше карою, хіба що ми самі свідомо і добровільно виберемо подібний спосіб грішної дії. Біологію, психологію чи соціологію належить чітко відділити і розрізнити від теології, і таким чином, справи хвороб, незалічених ран з минулого, чи навіть з позаминулих поколінь належить доручити спеціалістам, медикам, психологам і т. д., а не екзорцистам чи «духовним цілителям». Інакше це призведе до зловживання як Святим Письмом, вченням Церкви, богослов’ям так і духовними завданнями пастирів Церкви, вводячи між іншим довірених пастирству вірних на манівці.

9.

Віра у якесь «родове прокляття» є де-факто невірою у дієвість Таїнств, передусім Таїнства Хрещення, у якому змиваються повністю всі гріхи людини разом з первородним, Таїнства Примирення, тобто сповіді, у якому відпускаються всі щиро визнані і розкаяні гріхи, вводячи людину знову у стан благодаті, а також Таїнства Євхаристії, яка освячує людину, подаючи їй, силою дії Святого Духа, з трапези Отця Небесного Тіло і Кров Його Сина, Ісуса Христа, підтверджуючи таким чином Боже дитинство кожного причасника, і що на ньому тепер немає жодного прокляття, лише благословення. Крім того, у віруванні в «родове прокляття» проявляється також невіра у дієвість Таїнства Єлеопомазання, тобто намащення хворих на зцілення.

10.

Христос – Відкупитель, Спаситель, Цілитель, Лікар і Найдосконаліша Жертва-Трапеза – діє на віруючу людину, члена Церкви, передусім через свої Таїнства, які Він доручив Церкві, і ця дія є реальною і цілісною, та не потребує «доповнення» чи «поправок», будь то у формі «родового зцілення», чи то у будь-яких інших молитвах, наміром яких є «заліковувати» гріхи минулих поколінь, щоб не тяжіли над теперішнім поколінням. Божа благодать, як і Дух Святий, діють також і поза Таїнствами, проте не суперечать їм і також не замінюють благодать Таїнств, особливо тоді, коли вірні ці Таїнства приймають. Дух Святий, який спричиняється до дієвості кожного Таїнства, є Духом не страху, але Любові і Миру, і передусім саме ці плоди мають проявлятися в серцях вірних, що приймають Таїнства.

13 березня 2025 року