Українські прочани, які в рамках Ювілейного паломництва до Фатіми дісталися в суботу до Ла Салетт, молилися на цьому дивовижному місці також у неділю.
Проповідь виголосив єпископ Ян Собіло.
Прочани побачили славнозвісні скульптурні зображення Діви Марії — Жінки, яка плакала; знаки Страстей Господніх. Чому це місце таке важливе для побожних людей і що там сталося? Певно, варто нагадати.
19 вересня 1846 р. на горі в Ла Салет (La Salette), у Високих Альпах у Франції, двом пастушкам, 15‑річній Меланії Кальва й 11‑річному Максиміну Жіро явилася Матір Божа. Спочатку діти побачили прекрасну жінку, яка сиділа на камені й плакала. Вона була вбрана в одяг, подібний до того, в якому ходили жінки того краю, але на плечах мала тяжкий ланцюг, а на шиї менший, на якому був великий хрест із розп’яттям і лещатами ліворуч та молотком праворуч. Сама жінка була оточена сяйвом, яке випромінювали хрест із розп’яттям. Діти назвали її «Прекрасна Пані». За деякий час вона встала і почала говорити з ними французькою, не перестаючи плакати:
«Підійдіть ближче, мої діти, не бійтеся; я прийшла сюди, щоб оголосити вам велику новину».
Раптом пропав усякий страх. Максимін і Мелані заспокоїлися і відчули, що Видіння їх притягує. Її голос був «як музика» — розповідали вони потім. Діти збігли зі схилу і підійшли до Прекрасної Пані, яка зробила кілька кроків назустріч. Тепер вони були так близько, що «ніхто не міг перейти між нами і нею».
Маленькі пастушки дивилися, а Прекрасна Пані не переставала плакати. «Вона була схожа на матір, яку образили діти і яка прагнула сховатися в горах, щоб виплакатися». Прекрасна Пані була висока й уся зі світла. Була одягнена у довгу сукню і великий фартух. На плечах мала хустину, перехрещену і зав’язану ззаду. На голові у неї був селянський чіпець. Вінок із троянд прикрашав її голову. Троянди обрамляли також хустину, були на взутті. Над чолом виблискувало сильне світло, набуваючи обрисів діадеми.
Прекрасна Пані звернулася до пастушків. «Ми поглинали її слова», — казали пізніше діти. «Вона плакала весь час, поки з нами розмовляла». Вислухаймо Послання Пресвятої Діви Марії у версії, яку переказали діти.
«Підійдіть, мої діти, не бійтеся, я прийшла, щоб оголосити вам велику новину.
Якщо мій люд не захоче підкоритися, я буду змушена відпустити руку мого Сина. Вона така сильна і важка, що я не в змозі її утримувати.
Скільки вже часу страждаю через вас! Хочу, щоб мій Син вас не залишив, і змушена постійно Його про це просити, а ви на це не зважаєте.
Хоча б ви не знаю як молилися, і не знаю що робили, вам ніколи не винагородити того страждання, яке я заради вас зношу.
Я дала вам шість днів для праці, сьомий же залишила собі, але ви не хочете його мені віддати. Саме це, власне, робить руку мого Сина такою важкою.
Їздові, проклинаючи, вимовляють Ім’я мого Сина. Якщо зібраний урожай псується, то тільки з вашої провини. Я показала вам це минулого року на картоплі, але ви на це не зважали. Навпаки, знаходячи зіпсовану картоплю, ви проклинаєте i вимовляєте серед проклять Ім’я мого Сина. Вона й надалі псуватиметься, і на цьогорічне Різдво Христове її не буде взагалі».
Слово картопля — «pommesdeterre» — зацікавило Мелані. Місцевим діалектом картопля зветься «lastruffas», а слово «pomme» означає яблуко. Тож вона хотіла звернутися до Максиміна за роз’ясненням, але Прекрасна Пані її випередила.
«Ах, мої діти, ви не розумієте? Зараз я скажу це інакше».
Прекрасна Пані повторила свої слова діалектом, яким користуються в околицях Кор, починаючи зі слів: «Якщо зібраний урожай псується…» — і цим діалектом говорила далі.
«Якщо маєте збіжжя, то не треба його сіяти, бо все, що посієте, з’їдять хробаки. А якщо щось виросте, обернеться в порох при молотьбі. Настане великий голод, але ще перед тим діти до семи років хворітимуть на лихоманку і будуть умирати на руках тих, хто їх тримає. Інші будуть страждати від голоду. Горіхи зіпсуються, а виноград згниє».
Потім Прекрасна Пані говорила далі, але чув її тільки Максимін. Мелані не чула ані слова, хоча бачила, що Прекрасна Пані ворушить губами. Через хвилину після того Мелані чула слова, а Максимін, який не міг нічого почути, грався своїм капелюшком, а кінцем пастушого кия штовхав перед собою камінці. Прекрасна Пані говорила сам-на-сам з кожним із них, а потім обидва знову чули її слова.
«Якщо вони навернуться, каміння й скелі стануть скиртами збіжжя, а картопля сама насадиться.
Чи добре ви молитеся, мої діти»?
«Ні, Пані, не дуже», — щиро відповіли діти.
«Ах, мої діти, треба добре молитися вранці та ввечері. Якщо не маєте часу, відмовте принаймні “Отче наш” і “Радуйся, Маріє”, а якщо буде час, моліться більше.
Влітку на Службу Божу ходять лише декілька старших жінок. Інші працюють у неділю протягом усього літа, а взимку, коли не знають, чим зайнятися, ідуть на Месу лише для того, щоб насміхатися з релігії.
Під час Великого Посту вони ходять до м’ясника, як собаки.
Мої діти, чи ви бачили колись зіпсоване збіжжя»?
«Ні, Пані», — відповіли вони.
«Але ти, дитя моє (Максиміне), мусив його бачити зі своїм батьком одного разу в околицях Куен. Власник поля сказав тоді до твого батька: “Ідіть, побачите, як моє збіжжя псується”. Ви пішли разом. Твій батько взяв два-три колоски в долоні, розім’яв їх, і все перетворилося на порох. Вертаючись пізніше додому, за півгодини від Кор, батько дав тобі шматок хліба й сказав:
“Ось, дитино, їж хліб хоча б цього року, бо не знаю, чи взагалі хтось їстиме його на Різдво, якщо збіжжя буде й далі так псуватися”».
«Справді, Пані, так було — я пригадав. Ще хвилину тому я не пам’ятав про це», — відповів хлопець. І Прекрасна Пані на завершення розмови знову сказала французькою:
«Отже, мої діти, перекажіть це усьому моєму людові».
Потім Прекрасна Пані попрямувала до підвищення, з якого перед тим збігли пастушки. Діти розступилися, пропускаючи її. Вона перейшла через струмок і, не обертаючись, повторила ще раз:
«Отож, мої діти, перекажіть це усьому моєму людові».
Прекрасна Пані піднялася стежкою, яка вела з долини до Колле (малого перевалу). Піднявшись туди, вона здійнялася над землею на висоту близько півтора метри. Діти підійшли ближче. Пані подивилася на небо, потім на землю. Повернувшись на південний схід, «уся в світлі», вона поволі зникала. Спочатку голова, плечі, потім уся її постать. Максимін помітив лише троянду, яка прикрашала взуття Прекрасної Пані, і хотів її схопити, але його долоня лишилася порожньою.
Коли зникло світло, Мелані сміливо сказала вголос те, про що подумала: «Може, це була велика свята?» — «Якби ми про це знали, то попросили б, щоб забрала нас із собою», — відповів Максимін. Діти так і не зрозуміли, кого зустріли на горі.
На місці З‘явлення, там, де стояла Пресвята Діва Марія, почало бити чудотворне джерело. Б’є воно постійно від дня З’явлення аж до сьогодні. Вода з цього джерела, вживана з вірою, принесла вже багато зцілень. Навернула також багатьох людей, чия віра ослабла або вмерла.
19 вересня 1851 р., після ретельних досліджень, єпископ із Ґренобля Філіберт де Бріяр оголосив, що «з’явлення Діви Марії двом пастушкам на горі в Ля Салетт носить усі ознаки правдивості, і всі віруючі повинні прийняти його без боязні помилки».
На горі в Ла Салетт побудовано храм, монастир і готель для паломників, а Послання Матері Божої несуть у світ Місіонери Матері Божої Салетинської (Отці та Брати Салетини) — чернечий орден, створений єпископом Філібертом де Бріяром 1852 року.
CREDO мало нагоду поспілкуватися на тому чудесному місці з о. Матеєм Трізуляком. Він словак, приїхав до Ла Салетт на місячне душпастирство, і душевно розповідав про Матер Божу, салетинів і Небо, яке набагато ближче до землі, ніж ми часто думаємо.
Чекайте інтерв’ю на сайті!
У підготовці тексту використано матеріали Парафія Успіння Пресвятої Діви Марії
фінансово.
Щиро дякуємо!
