До св. Сестри Фаустини об’явлення про Бога, який з милосердям чекає на грішників, отримали інші три черниці. Чому для Бога було так важливо нагадувати людству про своє милосердя?
До Фаустини Ковальської об’явлення про Боже милосердя отримали іспанська черниця Йосифа Менендес, італійка с. Бенігна Консолата Ферреро і полька Марія Франциска Козловська. Жодній з них не вдалося «пробитися» з цим посланням до цілої Церкви та — ширше — до цілого світу. Однак послідовність цих подій не могла бути випадковою.
Почнімо з кінця.
Свята Сестра Фаустина (1905—1938)
Перше об’явлення про Боже милосердя Фаустина отримала 22 лютого 1931 року в Плоцьку. 2016-го було вже 85 років від того дня. Ісус об’явився їй увечері й повелів намалювати образ із підписом «Ісусе, довіряю Тобі». Дещо пізніше, також у Плоцьку, Він повелів, аби в Церкві було встановлено свято Божого Милосердя, у першу неділю після Великодня. Культ образу Ісуса Милосердного і свято Божого Милосердя становлять основні елементи нової побожності, яка нагадує призабуту рису Бога — милосердя.
До прийняття першого об’явлення про Боже милосердя Ісус готував с. Фаустину щонайменше шість років, тобто з моменту її вступу до Згромадження Сестер Матері Божої Милосердя. У новіціаті вона пройшла знану містикам «ніч почуттів», яка у с. Фаустини проминула швидко (менше двох років), однак надзвичайно інтенсивно. Приготуванням для того, що сталося в Плоцьку, було також без сумніву те, що Хелена-Фаустина пережила в Лодзі у червні 1924 року і що було безпосереднім закликом вступити до монастиря. Під час балу в парку Венеція Хелені Ковальській, яка танцювала з котримсь юнаком, об’явився Ісус і з докором у голосі запитав дівчину: «Як довго ти ще будеш Мене обманювати?» (або ж: «вводити у помилку»).
А за півроку до цієї зустрічі Хелени з Ісусом, 29 червня 1923 року, у французькому Пуатьє померла містичка і сигматичка с. Йосифа Менендес.
Сестра Йосифа Менендес (1890–1923)
Ця іспанська черниця народилася 1890 року, тобто за 15 років до Хелени-Фаустини. До монастиря вона вступала двічі: вперше до Згромадження Пресвятої Діви Марії Відкупительки, але ще до закінчення постулату за бажанням вийшла з нього. 1920 року, слухняна голосові покликання, вступила до Згромадження Сестер Пресвятого Серця Ісуса (Sacre Coeur) і оселилася в монастирі у Франції.
Сестра Йосифа отримала перше об’явлення вже в 11 років, у дитинстві. Вона була великою шанувальницею Серця Ісуса, яке вона бачила палаючим любов’ю до людей. 22‑го листопада 1922 року, за кілька місяців після складення довічних обітниць, вона мала об’явлення Ісуса, який переказав їй послання Милосердя: «Я — сама Любов. Серце моє — безодня Любові! Любов створила людину і все, що є на світі, аби Богові це віддати під владу». За розпорядженням настоятельки, с. Йосифа записувала ці видіння. Ісус казав, що милосердну любов Бога недооцінюють, забувають про неї, ба навіть гордують нею.
У червні 1923 року Ісус продиктував сестрі Менендес Заклик Любові до світу, в якому повторив «Я — Любов». І просив не тільки про любов людей як відповідь на велику любов Бога: «Прагну, аби (люди) вірили в Моє милосердя, аби всього чекали від Моєї Доброти, аби ніколи не сумнівалися в Моєму прощенні. Я — Бог, але Бог Любові. Я — Отець, але Отець, який любить із ніжністю, а не з суворістю. Серце Моє — безконечно святе, але й безконечно лагідне. А знаючи бідоту і слабкість людську, похиляється воно над бідним грішником із безконечним милосердям. Я люблю душі, які, скоївши перший гріх, із покорою приходять до Мене просити пробачення… Люблю їх ще тоді, коли оплакали свій гріх, і якщо це повторюється, і не мільярд, але мільйон мільярдів разів, то Я їх люблю і прощаю їм завжди, і змиваю в тій самій Крові падіння останнє так само, як і перше».
Заклик Любові до світу, записаний сестрою Менендес, ні тоді, ні зараз не став широко відомим. Сестра Йосифа померла у 33 роки, подібно як і с. Фаустина.
Сестра Бенігна Консолата Ферреро (1885–1916)
Так само замолоду, в 31 рік життя, померла с. Бенігна, італійська черниця-візитка, яка мешкала в монастирі над озером Комо. Але тим, що найбільше пов’язує її зі св. Фаустиною і с. Йосифою, є суть об’явлень Ісуса, що стосувалися Любові як найвищої риси Бога.
Сестра Бенігна, яка вступила до монастиря 1907 року, подібно як с. Фаустина, була названа Секретаркою Божого Милосердя, і так само записувала Божі об’явлення у «Щоденнику». Писала в ньому про вічну любов Бога, яка створила людину, і милосердну любов, яка спасає. Ісус говорив с. Бенігні, що найцінніші риси Бога це доброта і милосердя. «Я — Бог усілякого милосердя. Нічого не прагну так, як бути завжди милосердним! Для Мене застосувати справедливість це як проти течії йти; Я повинен себе змушувати. Двері мого милосердя стоять прочинені, навіть мале дитя легко може їх відчинити, навіть старець, який втратив сили». Бог, який весь є Любов, прощає грішникам, що звертаються до Нього з жалем і скрухою, а найбільше благодатей уділяє тим, то найбільше Йому довіряє. «Душі, що на Мене уповають, захоплюють Мої благодаті», — казав Ісус.
Цікаво, що сенс об’явлень с. Бенігні, принаймні приблизно, пізнала с. Фаустина, бо вже у 1920-1930 роках у Польщі вийшли друком книжки про життя італійської містички. Їх надрукували краківські єзуїти в серії аскетичних видань, яку провадив сповідник і другий духовний керівник с. Фаустини, о. Юзеф Андраш.
Марія Франциска Козловська (1862–1921)
Серед черниць, які на початку ХХ століття мали об’явлення про Бога, багатого милосердям, треба назвати і Марію Франциску Козловську, яка, однак, була від Церкви відлучена. Марія Франциска, яка 1887 року заснувала одне з т. зв. гоноратських згромаджень — безгабітове Згромадження Сестер Убогих св. Матері Клари, — стверджувала, що 1893 року в семінарійному храмі у Плоцьку (так, у тому ж самому Плоцьку, де отримала свої об’явлення св. Фаустина) мала видіння, в якому спасінням для світу було названо Боже Милосердя. Цього об’явлення, як і пізніших, названих Об’явленням Великого Діла Божого Милосердя, Римо-Католицька Церква не визнала. 1904 року Святий Офіцій видав негативну думку про них і про створене М. Козловською згромадження отців-маріавітів. 1906 року мати Марію Франциску і о. Яна Міхала Ковальського видалили з церковного спілкування (екскомунікували); натомість вони зі своїми послідовниками утворили «Церкву Маріавітів».
Знаки останніх часів
Безсумнівно, об’явлення с. Йосифі, с. Бенігні та с. Фаустині — подібні між собою, хоча й відрізняються певним «бекграундом» культури різних країн та освіченістю кожної з них. Однак тільки об’явлення с. Фаустині Церква визнала. Наймовірніше так сталося тому, що вона отримала від Ісуса помічників — о. Міхала Сопочка, а також о. Юзефа Андраша, і деяких настоятельок у своєму Згромадженні, а потім — св. Йоана Павла ІІ. Можна подумати, чому для Бога було так важливо дістатися до людей із посланням про Милосердя — описане на сторінках Святого Письма, але так часто забуте — і подати нам нові форми культу Його Милосердя. Можна дати кілька відповідей, і кожна з них буде правильна: милосердя потребував світ, змучений двома світовими війнами, і нині людство його потребує, особливо за такого розвитку секуляризації — відходу від Бога. Бо милосердя потребує насамперед людина як така, людина, що — за висловом Томаса Мертона — «опинилася віч-на-віч із розпачем».
«Поки ще є час, нехай (люди) прибігають до джерела Мого Милосердя нехай користаються Кров’ю і водою, які для них пролилися», — записала с. Фаустина у своєму «Щоденнику».
Ева Чачковска, Gość Niedzielny
фінансово.
Щиро дякуємо!
